Закони Госена

Закони Госена – сформульовані німецьким економістом Г. Госсеном два закони, в яких стисло розкрито розроблену ним теорію споживання. Згідно з першим величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці певного блага зменшується, поки не досягне нуля в точці повного насичення, тобто цей закон стосується сфери психологічної оцінки блага окремим індивідом. Згідно з другим –для максимального задоволення потреб за умови, що запасу благ недостатньо для повного насичення, необхідно припинити споживання всіх благ у точках(пунктах), в яких інтенсивність задоволення від споживання стає однаковою. Цей закон має певне практичне спрямування.

Теорія цінності Госсена, за першим законом, передбачає, що блага мають цінність для індивіда лише тоді, коли їхня кількість менша за необхідну, і така цінність зменшується з додаванням кожної додаткової одиниці. З другого закону випливає, що люди розподіляють свою працю так, щоб цінність блага, виробленого за одиницю робочого часу, дорівнювала тяжкості останньої одиниці робочого часу. У першому законі сформульовано й використано закон знижувальної (спадної) граничної продуктивності щодо індивідуальних актів споживання. Поняття «гранична корисність», за цим законом, стосується лише одиничного акту використання певного блага, незважаючи на те, що предмети харчування споживаються приблизно в однаковій кількості щоденно. В індивідуально-психологічному тлумаченні процесу споживання економічного блага полягає основна теоретико-методологічна вада цього закону. В процесі споживання (відносно відокремленій сфері суспільного відношення) діють відповідні закони, які характеризують споживання матеріальних і духовних благ усім населенням країни на певному етапі еволюції економічної системи, окремими класами, соціальними верствами і групами. У другому законі проблема максимізації корисності при споживанні благ пов'язується з тяжкістю праці з розподілом грошових коштів індивіда. Індивід максимізує свою корисність, коли розподіляє наявні у нього грошові засоби між різними благами так, що досягає однакового задоволення від останньої одиниці грошей, витраченої на кожний із товарів. Щодо тяжкості праці, то, за цим законом, індивід пропонує працю доти, поки задоволення переважає невдоволення. Крім того, тяжкість праці в процесі збільшення напруження загалом зростає, а гранична корисність продукту, виробленого такою працею, знижується. Аналогічних висновків дійшов В. Джевонс. Водночас він визначав закон вартості як урівноваження негативного ефекту тяжкості від останньої одиниці докладеної праці (наприклад, останньої години робочого дня) з позитивним ефектом корисності останньої одиниці блага, яку приносить ця праця. Ці висновки, отримані на рівні окремого індивіда, відтак механічно переносяться на все суспільство, що є методологічною вадою концепції Джевонса і другого закону Госсена.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.