Закон відносної рідкісності ресурсів

Закон відносної рідкісності ресурсів – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між зростаючими й випереджаючими потребами людини та відносною обмеженістю ресурсів для їх задоволення. Постійне зростання потреб людини зумовлено дією закону зростання потреб. Але такому зростанню перешкоджає відносна обмеженість економічних ресурсів, які є передусім речовими факторами виробництва. До них належать засоби праці та предмети праці (в єдності формують засоби виробництва, в т.ч. земля, яка є і засобом, і предметом праці), використовувані людьми сили природи, наука, форми і методи організації виробництва, інформація.

Умовно, з урахуванням особливостей особистісного фактора, який об'єднує працю (в усіх різновидах, в т. ч. працю підприємців), що перебувають у статиці (робоча сила, яка не функціонує) останні можна віднести до факторів виробництва. Таке розмежування зумовлене тим, що фактори виробництва самі не мають фізичної продуктивності (не створюють вартості й додаткової вартості), але сприяють їх створенню, сучасний процес праці без них неможливий. Людські ресурси, зайняті працею, із статичного стану, з фактора виробництва перетворюються водночас на джерело створення матеріальних і духовних благ. В окремій країні, в регіоні або в масштабі всієї планети обсяги економічних ресурсів природно обмежені, але це по-різному стосується різних факторів виробництва. Так, із загальної площі земної кулі майже 510 млн. кв. м (понад 75%) припадає на моря, неоднакові обсяги придатної для сільськогосподарського виробництва землі, природних ресурсів тощо (обмеженими є запаси коштовних металів, нафти, газу, вугілля та ін.). Водночас така обмеженість більшості економічних ресурсів є відносною, зумовлена передусім рівнем розвитку й характером продуктивних сил і виробничих відносин (відносин економічної власності). Так, щодо продуктивних сил їх обмеженість визначається по-перше, досягнутим рівнем розвитку техніки і технології, використанням науки. Нині розвідано відносно неглибокий шар земної кори – до 5 км. Можливі відкриття нових ресурсів на більшій глибині, на дні Світового океану. По-друге, наявністю ресурсів, але економічною недоцільністю їх добування за існуючого рівня техніки та надмірними витратами на їх розробку. Щодо виробничих відносин рідкісність економічних ресурсів є ще умовнішою, оскільки, по-перше, значна частина з них простоює. У багатьох розвинутих країнах світу налічується значна кількість безробітних (майже 50 млн. в 1998), а загалом на планеті – понад 800 млн. безробітних. Стверджувати про обмеженість людських ресурсів за цих умов необґрунтовано. У розвинутих країнах простоює в середньому 25% виробничих потужностей, що зумовлено природою виробничих відносин, циклічним характером виробництва, сутністю основного економічного закону. Про абсолютну обмеженість усіх ресурсів некоректно говорити навіть з огляду на безмежні потреби людини, оскільки, наприклад, потреби людей у продуктах харчування не можна розглядати як безмежні, бо людина вживає стільки, скільки потрібно для організму. Якби на гонку озброєнь щорічно не витрачалося майже 800 млрд. дол. і економічні системи були справедливими, продуктами харчування можна було б забезпечити усе населення планети. Крім того, частина ресурсів є відтворюваними (ґрунт, водні басейни тощо) природою та суспільством (засоби праці, наука, інформація), а також спільно у процесі взаємодії людини з природою (наприклад, трудові ресурси). Відносний характер має обмеженість фінансових ресурсів. Так, для України важливими джерелами інвестиційних ресурсів могли б стати значні доларові накопичення населення, величезні обсяги вивезеного за кордон капіталу, трудові заощадження (за раціональної економічної політики уряду) тощо. Таким чином, твердження про обмеженість ресурсів частково справедливе лише щодо окремих видів невідтворюваних ресурсів (зокрема корисних копалин), з одного боку, та нераціональних потреб людини – з іншого, що й дає підставу говорити про їх відносну рідкісність. Водночас абсолютна рідкісність деяких ресурсів характерна для окремих країн, регіонів. Так, мінімальна кількість нафти необхідної для нормального розвитку народного господарства України становить майже 35 млн. т, з яких з власних родовищ добувають приблизно 5 млн. т. Але Україна має чимало інших ресурсів (наприклад, майже 35% світових чорноземів) уміле використання яких дало б змогу подолати обмеженість інших ресурсів що є формою часткового вирішення суперечностей між протилежними сторонами закону тобто його розвитку. Двома основними суперечливими сторонами закону відносної рідкості ресурсів є постійне й відносне випереджаюче зростання потреб людини та певне й відносне відставання економічних ресурсів для задоволення таких потреб. Ці сторони перебувають у процесі постійної діалектичної взаємодії тобто взаємообумовлюють, взаємопроникають, взаємодоповнюють, взаємозаперечують одна одну. Проміжна панка між двома сторонами цього закону – процес виробництва товарів та послуг у зростаючих обсягах (розширене відтворення економічних благ), що є формою часткового й тимчасового вирішення суперечностей закону відносної рідкості ресурсів. Так, необхідність задоволення зростаючих потреб людей спонукає їх до виробництва необхідних життєвих благ (наприклад, винайдення телевізора, магнітофона тощо значно розширило коло економічних потреб людини). Ще одна проміжна ланка між двома основними сторонами закону відносної рідкості ресурсів – споживання. Спожитий продукт або послуга породжує нові потреби. Внаслідок зростання виробництва, яке в широкому значенні складається і з споживання, функціонує та розвивається закон відносної рідкості ресурсів. Іншими формами часткового й неповного вирішення суперечностей цього закону є всебічна економія та раціональне використання ресурсів створення товарів-замінників (т. зв. субститутів), подолання вад ринкової економіки (зокрема нестримного прагнення до споживання) за допомогою важелів державного та наддержавного регулювання формування економічного мислення раціональних потреб людини, істотне скорочення військового споживання подолання криз надвиробництва, справедливий розподіл національного багатства та ін. Для використання закону відносної рідкості ресурсів у практичній діяльності необхідно всебічно дослідити механізм його дії, форми функціонування та розвитку і на цій основі розробити комплексну програму державного та наддержавного регулювання за допомогою економічних, правових та адміністративних важелів.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.