Закон вартості

Закон вартості – загальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між суспільне необхідною працею (витраченою на виробництво товару з урахуванням умов його відтворення) та цінами товарів за відносної відповідності попиту і пропозиції. В узагальненій формі закон вартості – це обмін еквівалентів, (обмін товарів і послуг між виробниками та їх купівля на ринку відповідно до суспільне необхідних витрат на їх виробництво). Водночас такий обмін властивий лише більшості актів купівлі-продажу за одночасної відсутності пропорційності в обміні щодо багатьох товарів. Таким чином, еквівалентний обмін був центром, навколо якого здійснювалися процеси купівлі-продажу товарів, а вирішальним фактором встановлення таких пропорцій була суспільне необхідна праця.

Виражаючи внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між; індивідуальним і суспільне необхідним робочим часом, закон вартості є законом сфери безпосереднього виробництва. Згідно з ним мінові пропозиції при обміні товарів регулюються суспільне необхідними витратами, що формуються на основі витрат живої та уречевленої праці на підприємствах, які виробляють переважну кількість товарів і послуг, тобто на основі середньої для суспільства продуктивності, інтенсивності та складності праці, середнього рівня кваліфікації працівників тощо. Уречевлена праця переноситься у процесі виробництва на новостворений продукт конкретною працею, що водночас бере участь у формуванні вартості завдяки створенню споживчих вартостей високої якості, корисності товару. Змушуючи товаровиробника знижувати індивідуальну вартість товарів внаслідок поліпшення організації виробництва, впровадження нової техніки тощо, закон вартості є рушійною силою розвитку продуктивних сил. Про приблизне співвідношення індивідуального та суспільного необхідного робочого часу багато товаровиробників можуть довідатися ще до того, як вивезуть товар на ринок. Друга риса закону вартості – обмін еквівалентів (обмін товарів відповідно до кількості та якості витраченої на їх виробництво суспільне необхідної праці) за оптимального співвідношення попиту і пропозиції. Це означає, що вартісноутворюючим фактором стає оборот функціонуючого капіталу, його органічна будова. У даному випадку закон вартості діє як закон у сфері обміну товаровиробники при обміні своїх товарів змушені враховувати суспільну трудову вартість товару, оскільки вона є основою ціни, законом цін. Щоб вижити, вони повинні домагатися, аби витрати праці (в даному випадку індивідуальні) не перевищували суспільне необхідних, тобто прагнути до зростання продуктивності праці. Третя риса закону вартості – наявність сталих зв'язків між виробниками одного виду товарів через конкуренцію за якої здійснюється взаємний тиск одного підприємця на іншого. Роль рушійної сили розвитку виробництва закон вартості у даному разі виконує в нерозривній єдності сфер безпосереднього виробництва й обміну. В процесі конкурентної боротьби відбувається соціальний відбір групи найсильніших товаровиробників за рівнем витрат матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, складності та якості виробленої продукції тощо. Встановлюється тісний взаємозв'язок між законом вартості та законами конкуренції входження їх як складових елементів до закону вартості, що не заперечує самостійного характеру дії законів конкуренції. Четверта риса закону вартості – наявність сталого зв'язку між попитом та пропозицією. За порушення їх відносної рівності обмін товарів здійснюється не відповідно до кількості витраченого на них суспільне необхідного робочого часу. Так за недостатньої кількості товарів ринкову вартість регулюють товари, вироблені за гірших умов а за їх надлишку – вироблені за найкращих умов. Конкретизація цієї риси закону вартості – взаємозв’язок між кількістю та якістю суспільної праці, витраченої на виробництво певного товару і суспільною потребою. За відповідності суспільної праці суспільній потребі товар продається за його вартістю, тобто закон вартості стихійно регулює пропорції розподілу суспільної праці та ресурсів між галузями й сферами виробництва. При цьому встановлюється органічний зв'язок між законом вартості та законом попиту і пропозиції що, є основою для поєднання раціональних сторін теорії трудової вартості і теорії граничної корисності. П'ята риса закону вартості виражає внутрішньо необхідні й суттєві зв'язки між працею виробника товарів попередніми (суспільне необхідним робочим часом у момент їх безпосереднього виробництва) І нинішніми умовами виробництва. Тому вартість товарів визначається не робочим часом, витраченим на їх виробництво, а тим, який витрачено на їх відтворення. Таким чином встановлюється тісний діалектичний зв'язок закону вартості із законами виробництва й відтворення. Шоста риса закону вартості – існування внутрішньо необхідних і сталих зв’язків між вартістю та цінами товарів (їх міновими вартостями). Тому закон вартості управляє рухом цін так, що зменшення або збільшення робочого часу, необхідного для виробництва товару, зумовлює зниження або підвищення цін а ціни є виявом дії закону вартості. Однак закон вартості регулює ціноутворення не на всі товари. В сучасній регульованій ринковій економіці розширюється коло об'єктів, в основу ціни яких покладено капіталізацію доходів (необроблена земля, цінні папери тощо), ціна певного об'єкта купівлі-продажу визначається на основі доходу, який приносить цей об'єкт. На твори мистецтва ціна визначається здебільшого на основі співвідношення попиту та пропозиції. У класичному вигляді (ціни товарів коливаються навколо вартості) закон вартості діяв лише за простого товарного виробництва. Зокрема, за рабовласницького способу виробництва значного поширення набули ярмарки, на яких рабовласники та дрібні селяни й ремісники продавали виготовлену продукцію. Економічні зв'язки між товаровиробниками встановлювалися лише в межах відносно невеликих районів, тому суспільна вартість формувалася тільки в них, що обмежувало дію закону вартості, про що свідчить, зокрема, той факт, що у Греції, наприклад, було стільки видів монет, скільки й міст-полісів. Це ускладнювало обмін і торгівлю, спричиняло коливання цін навколо вартості. Така ж ситуація була значною мірою типовою і за феодалізму. З XII ст. розвивається обмін між окремими районами, що означає формування єдиного ринку. У XIV-XV ст. ярмарок, наприклад у французькій провінції Шампань, тривав майже рік. У XIV-XVI ст. в Європі виникла мануфактура, що значно розширило межі товарного виробництва і дії закону вартості. В епоху домонополістичного капіталізму з перетворенням вартості товарів на ціну виробництва закон вартості діє у формі коливання цін навколо цін виробництва, які формуються внаслідок внутрігалузевої та міжгалузевої конкуренції, переливання капіталу між галузями і сферами економіки. Внаслідок міжгалузевої конкуренції відбувається перетворення багатьох індивідуальних вартостей виробництва (вартостей, що формуються на окремих підприємствах за різного рівня розвитку на них техніки, організації виробництва, продуктивності праці тощо при виробництві однойменної продукції) на єдину суспільну (ринкову) вартість. Міжгалузева конкуренція, яка супроводжується переливанням капіталів, зумовлює перетворення ринкової вартості на ціну виробництва. За відповідності попиту і пропозиції встановлюється ціна рівноваги. В умовах монополістичної (в т.ч. олігополістичної) конкуренції ціноутворення здійснюється на основі взаємодії монопольно високих та монопольне низьких цін, причому визначальними є монопольне високі ціни, що зумовлює відсутність еквівалентності в процесі обміну товарів і послуг, тобто наявність могутньої контртенденції в дії закону вартості, яка значно послаблює його роль та значення. Вартісноутворюючим фактором стає обсяг монополістичного, передусім транснаціонального, капіталу. Дія закону вартості, закону попиту і пропозиції, законів конкуренції та інших законів зумовлюють те, що закон вартості є: 1) стихійним регулятором товарного виробництва (простого і капіталістичного), але не одноосібне, а разом з іншими економічними законами (адекватності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил, зростання продуктивності праці тощо – за простого та капіталістичного товарного виробництва, законом виробництва та привласнення додаткової вартості, середньої норми прибутку та іншими – за капіталістичного товарного виробництва), 2) рушійною силою стихійного розвитку продуктивних сил, 3) основою диференціації товаровиробників, в т. ч. власників капіталістичних підприємств. За товарної форми виробництва, щоб не збанкрутувати, виробники змушені запроваджувати нову техніку, технологію, поліпшувати якість продукції, підвищувати продуктивність праці, знижувати індивідуальні витрати виробництва, оскільки внаслідок дії закону вартості, зокрема, прискорюється моральне зношування засобів праці, втрата ними частини своєї вартості. Таким чином значно прискорюється прогрес у розвитку продуктивних сил. Водночас постійне коливання цін, зміни у ринковій кон'юнктурі призводять до розорення й витіснення з ринку маси дрібних виробників. На сучасному етапі цей процес заторкує дрібні, середні та крупні фірми. Поступово посилюється їх майнова диференціація. За товарної форми організації суспільного виробництва, зростання розмірів підприємств такий розподіл необхідний на мікро- і макрорівнях. Це зумовлює необхідність регулювання економічної діяльності суб'єктів господарювання, яке вони здійснюють за допомогою закону вартості. Дія першого фактора відбувається стихійно, інших – свідомо, цілеспрямовано, планомірно. Механізм дії закону вартості базується на відхиленні ринкових цін від вартості під впливом попиту та пропозиції, яке сигналізує товаровиробникам, в якому напрямі глід змінити розподіл ресурсів між різними галузями виробництва. Якщо певного товару виробляється менше, ніж потрібно для задоволення суспільної потреби, попит перевищує пропозицію, ціна на товари зростає, що стимулює розширення його виробництва, залучення ресурсів з інших галузей економіки. Якщо товару вироблено більше, ніж потрібно, пропозиція перевищує попит, і ціна знижується, що призводить до різкого зменшення доходів, навіть розорення окремих виробників, які поповнюють ринок робочої сили, а виробничі ресурси переміщаються в інші галузі. Такий механізм не цілком досконалий, оскільки сигналізує виробникам про необхідні зміни пропорцій у розподілі ресурсів між галузями лише після виникнення диспропорції. Розвинута економіка потребує свідомого, планомірного регулювання з боку інших суб’єктів господарювання та держави. У процесі розвитку світового господарства, зокрема світового ринку, закон вартості виявляється як взаємодія національної та інтернаціональної вартості (див. Закону вартості інтернаціональні форми). В економічній літературі існують три погляди на сутність закону вартості, представлені трьома основними напрямами 1) об'єктивістським, 2) суб'єктивістським, 3) комплексним. Перший вивчення проблеми вартості пов'язує з об'єктивними факторами формуванням суспільне необхідних витрат виробництва, внутрігалузевою та міжгалузевою конкуренцією тощо. Отримав назву трудової теорії вартості. Представляють його А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс та ін. Другий вивчення проблеми цінності здійснює з позицій тільки суб'єктивних оцінок корисності благ. Отримав назву теорії граничної корисності. Його представники – Г. Госсен, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк (т. зв. австрійська школа) та їх сучасні послідовники. Третій передбачає з'ясування сильних позитивних сторін у трудовій вартості та концепції граничної корисності, зіставлення витрат суспільне необхідної праці з корисністю. Корисність при цьому є ціноутворюючим фактором, перетвореною формою вартості. Його репрезентують – М. Туган-Барановський, А. Маршалл та ін. Туган-Барановський обстоював думку, що при досягненні максимального ефекту витрат праці оцінка блага за його господарською корисністю відповідає оцінці того ж блага за його трудовою вартістю. У цьому випадку закон попиту і пропозиції(або єдиної рівноважної ціни) є формою вияву закону вартості. Водночас в теорії витрат виробництва хибною є думка про створення кожним фактором виробництва(в т. ч. засобами праці, землею) вартості.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.