Закон Вагнера

Закон Вагнера – гіпотеза німецького економіста А. Вагнера, згідно з якою промисловий розвиток супроводжується зростанням частки державних витрат у валовому національному продукті. Головними причинами такого зростання Вагнер вважав: 1) збільшення витрат на державне управління, забезпечення законності й порядку, а також на регулювання економічної діяльності у процесі розвитку суспільства, 2) еластичність попиту на культурну та благодійну діяльність держави по доходу більше одиниці (перевищення такого попиту щодо зростання доходів), 3) економічний розвиток супроводжується зростанням промислових монополій, що потребує посиленого державного контролю.

Закон Вагнера значною мірою підтвердила практика капіталістичної дійсності. Проте його обґрунтування заперечувалося такими аргументами: а) це не закон, а низка тверджень, б) його доведення не ґрунтується на строгій теорії людської поведінки або дій уряду, тому воно не може бути основою прогнозування майбутнього. Закон Вагнера з теоретико-методологічного погляду доцільніше розглядати як найважливіший елемент закону одержавлення капіталістичної економіки, що передбачає якіснішу його (закону Вагнера) аргументацію щодо причинно-наслідкових та інших сторін сутнісних зв'язків.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.