Закон адекватності виробничих відносин рівню й характеру продуктивних сил

Закон адекватності виробничих відносин рівню й характеру продуктивних сил – всезагальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між прогресом продуктивних сил та еволюцією відносин економічної власності, а також зворотну дію цих відносин на розвиток продуктивних сил. Діє в усіх суспільно-економічних формаціях, найінтенсивніше – з часу першої промислової революції кінця XVIII – початку XIX ст. й реалізується через механізм розвитку та функціонування інших економічних законів. У кінцевому підсумку зумовив зміну суспільних способів виробництва, соціально-економічний прогрес суспільства. У межах закону адекватності виділяють економічні закономірності, що є його конкретними формами вияву внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між потребами розвитку людини і відносинами власності, між потребами розвитку засобів виробництва і відносинами власності, між потребами розвитку науки і відносинами власності та ін.

Найважливіша закономірність – внутрішньо необхідні, сталі суттєві зв'язки між потребами, інтересами й цілями розвитку основної продуктивної сили – людини та еволюцією форм власності. Ця закономірність (пронизана відповідними суперечностями) – найдинамічніша рушійна сила зміни суспільно-економічних формацій. Так, занепад рабовласницького ладу був спричинений насамперед відсутністю стимулів до праці у рабів (в Італії, наприклад, у І ст. не налічувалося приблизно 12 млн. рабів і 10 млн. вільних), неспроможністю вільних селян, ремісників конкурувати з дешевою рабською працею тощо. Сучасна система продуктивних сил формується в процесі взаємодії таких основних елементів робочої сили (в ширшому аспекті – безпосереднього працівника), засобів та предметів праці, використовуваних людьми сил природи (енергії сонця, ядерної та термоядерної енергії тощо), науки, інформації та ін. Для їх прогресу необхідний розвиток різних типів власності (приватної, колективної, суспільної, інтернаціональної та різних форм їх поєднання, а також окремих форм у межах певного типу власності). Пріоритетною формою власності для розвитку певного елемента системи може бути як одна із названих форм, так і їх комбінація. Провідною, більш активною і динамічною стороною дії закону адекватності є розвиток продуктивних сил, а їх суспільною формою – відносини економічної власності (менш активна сторона суспільного способу виробництва, яка справляє зворотний вплив на розвиток продуктивних сил). Зміст продуктивних сил – активне ставлення людини до природи та відносини між людьми у процесі праці, тому для гармонійного їх співвідношення необхідні форми власності, які б забезпечували нормальне відтворення індивіда як біологічного виду, задовольняли його екологічні потреби, були спроможні подолати екологічну кризу. Оскільки до глибокої екологічної кризи призвів розвиток приватної, монополістичної і державної форм власності за капіталістичного способу виробництва й тотально одержавленої системи в колишньому СРСР, інших країнах Східної Європи, найадекватнішою формою власності є суспільна власність на засоби виробництва, природні ресурси, землю тощо. Розвиток людини як головної продуктивної сили (високого рівня освіти, кваліфікації, культури і насамперед техніко-технологічної культури, здорового фізичного стану тощо) забезпечує раціональне поєднання суспільної, колективної та приватної власності. Для розвитку освіти у загальнонаціональному масштабі, тобто для отримання належного рівня освіти сукупним працівником, найвідповідніша суспільна власність, отримання високого рівня освіти окремим індивідом, невеликими соціальними прошарками можуть краще забезпечити приватні або колективні елітарні вузи, розвиток фундаментальних наукових досліджень – державна власність, а взірцево-конструкторські розробки найефективніше здійснюють дрібні та середні фірми, особливо ризикові (венчурні) компанії в межах передусім Індивідуальної капіталістичної власності. У повоєнний період у США дрібні та середні фірми з кількістю зайнятих менше 1000 осіб впровадили половину значних промислових продуктів І процесів, а з кількістю 100 осіб І менше – 24%, на дрібні фірми припадало лише 3% від загальних витрат на дослідження і розробки. Загалом на нижчій стадії розвитку капіталізму (початок XVI – кінець XIX ст.) найадекватнішою формою розвитку продуктивних сил була індивідуальна капіталістична власність. З початку XIX ст. вона стає гальмом їх розвитку, що виявилося в не спроможності індивідуального капіталу будувати залізниці, крупні підприємства з довгим робочим періодом тощо. Загострення суперечності між двома сторонами суспільного виробництва призвело до першої економічної кризи у 1825. Відтак виникають акціонерні компанії, що є формою колективної капіталістичної власності та якісно новою суспільною формою розвитку продуктивних сил. У 20-ті XX ст. акціонерна власність монополістичного типу також перетворюється на їх гальмо. Це спричинило найглибшу за 500 років існування капіталізму економічну кризу 1929–33. З цього часу інтенсивно розвивається державна власність (на засоби виробництва, значну і зростаючу частку національного доходу, науку у формі патентів, ліцензій тощо), яка певною мірою вирішила попередню суперечність і відкрила ширший простір для системи продуктивних сил. У середині 50-х (з часу розгортання НТР) продуктивні сили починають переростати масштаби державної власності у деяких країнах Західної Європи, зумовлюючи появу інтегрованої власності, що стає суспільною формою розвитку процесу інтернаціоналізації продуктивних сил, розширює межі спільного освоєння космосу різними державами, створення нових видів енергії, подолання глобальної екологічної кризи тощо. Найбільшого розвитку ця форма власності набула у країнах ЄС. Особливість дії закону адекватності – діалектичний (а не повний) характер заперечення більш розвинутою формою власності попередньої менш розвинутої форми, що означає збереження її сильних, позитивних сторін і реальний плюралізм форм власності, зростання ефективності й стабільності існуючої економічної системи. Загальна закономірність такої еволюції – зростаюче ускладнення кожної наступної форми власності, а на сучасному етапі – формування і розвиток у межах акціонерної, державної, інтегрованої форм власності рис, особливостей, якостей, що суперечать соціально-економічній природі кожної з них. Так, у межах акціонерної власності (за своєю природою колективної капіталістичної власності) відбувається часткове перетворення певної кількості дрібних акціонерів на співвласників акціонерних компаній, у межах державної – з'являються риси загальнонаціональної власності, певною мірою вона перебирає на себе функції соціальної справедливості в окремих країнах (при перерозподілі національного доходу через державний бюджет та ін.). Це розширює здатність акціонерної, державної власності бути суспільною формою роз витку продуктивних сил, сприяти їх прогресу. Внаслідок дії закону адекватності прискорюється соціально-економічний прогрес людства, розвиток світової цивілізації первіснообщинний лад існував приблизно 3 млн. років, рабовласницький – понад 52 століття, феодальний – 11 століть, а капіталістичний – менше 5 століть. У його надрах інтенсивно формується новий спосіб виробництва, що свідчить про історично перехідний характер капіталістичного ладу, зростаючу невідповідність між потребами розвитку продуктивних сил і суто капіталістичними формами власності. Водночас дія закону адекватності на певному етапі еволюції суспільного способу виробництва зумовлює появу суттєвої (кардинальної) нової форми власності, яка поступово заперечує всю систему попередніх форм власності. За капіталістичного способу виробництва нею є трудова колективна власність, яка означає процес соціалізації власності, її розвиток в останні два-три десятиріччя в розвинутих країнах світу свідчить, що суперечність між системою продуктивних сил і системою виробничих відносин (відносин економічної власності) переростає в конфлікт, вирішення якого зумовить появу нового суспільного способу виробництва, нової суспільно-економічної формації. В Україні у 90-х XX ст. внаслідок непродуманої приватизації порушувалися вимоги закону адекватності.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.