Закон середнього прибутку

Закон середнього прибутку – специфічний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між рівновеликими капіталами, у процесі конкуренції яких підприємства, компанії отримують рівновеликий прибуток. Внутрішніми суперечностями цього закону є рівновеликі капітали, що функціонують у різних галузях і сферах економіки, з одного боку, та різні індивідуальні (галузеві) норми прибутків – з іншого. Закон середнього прибутку діє через механізм міжгалузевої конкуренції у формі привласнення капіталістами різних галузей майже однакових норм прибутку. Його конкретизацією є відносини економічної власності між капіталістами різних галузей з приводу привласнення (в т.ч. розподілу) сукупної маси прибутку, створеної в масштабі всього народного господарства. Комплекс таких зв'язків здійснюється насамперед через механізм міжгалузевої конкуренції і переливання капіталів між сферами та галузями економіки.

Закон середнього прибутку обґрунтував К. Маркс. Головні умови дії закону середнього прибутку – капіталістичні форми господарювання (в т.ч. усунення докапіталістичних форм виробництва), розвинутий суспільний поділ праці (насамперед у загальній і частковій формах), свобода торгівлі, розвиток кредитної системи, наявність механізму вільно: конкуренції, міграція робочої сили тощо. Внаслідок міжгалузевої конкуренції суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, яка стає центром коливання ринкових цін. В основі цього процесу – модифікація закону вартості, його суперечності з законом середнього прибутку та розвиток якісно нових форм, в яких відбувається її (суперечності) вирішення. З цим явищем уперше зіткнувся Д. Рікардо. На основі трудової теорії вартості він дійшов висновку, що прибуток повинен бути пропорційний кількості зайнятих працівників або величині змінного капіталу, витраченою на купівлю робочої сили. Але практика цього не підтверджувала прибуток був пропорційний величині всього авансованого капіталу Рікардо не зміг пояснити цього на основі трудової теорії вартості Тому стверджував, що в галузях, у які вкладено значні капітали (на той час текстильна промисловість, водний транспорт та ін.), прибуток пропорційний величині цих капіталів, а в некапіталомістких галузях – кількості застосовуваної праці. Цю суперечність вирішив Маркс, обґрунтувавши категорію «робоча сила» (відповідно продаж її, а не праці капіталістові), розмежувавши процес виробництва вартості (обсяг створюваної додаткової вартості пропорційний кількості зайнятих найманих працівників) і процес розподілу додаткової вартості між капіталістами різних галузей через механізм міжгалузевої конкуренції, внаслідок чого вони на рівновеликий капітал отримують рівновеликий прибуток. Водночас із поля зору обох учених (Рікардо і Маркса) випала та обставина, що в галузях з вищою органічною будовою капіталу в процесі взаємодії особистих і речових факторів виробництва виникає більший синергічний ефект (могутніша нова продуктивна сила), який значно нівелює розходження між величиною прибутків у галузях з низькою і високою капіталомісікістю. Сформульовані вище умови дії закону середнього прибутку (або закону середньої норми прибутку) на вищій стадії розвитку капіталізму істотно змінилися. Найважливіші фактори що вплинули на цей процес панування колективних монополій (олігополій) у більшості галузей розвинутих країн світу, значні масштаби одержавлення економіки, розгортання НТР, інтернаціоналізація господарського життя, основними рушійними силами якої є транснаціональні корпорації (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ) національні держави та наднаціональні органи. Так, завдяки пануванню колективних монополій відбувається процес монополізації передової техніки і технології, науки, що є матеріальною основою досягнення вищої продуктивності праці, тобто формування надлишкової (вище середньої) додаткової вартості. Цьому сприяє монополізація найосвіченішої і найкваліфікованішої робочої сили, функціонування якої зумовлює, створення більшої вартості (складна праця створює більшу вартість), впровадження новітніх форм і методів організації виробництва та ін. Олігополії повніше використовують ефект суспільного поділу праці (в т.ч. міжнародного), яка теж є продуктивною силою. Вони мають можливість ретельно вивчати і формувати попит, здійснювати планомірний і організований характер виробництва, впливати на внутрігалузеві та міжгалузеві пропорції, процес ціноутворення тощо. За таких умов постає питання про можливість дії закону середнього прибутку. В економічній літературі даються такі основні відповіді на нього: 1) середня норма прибутку не створюється, оскільки механізм вирівнювання галузевих норм прибутку за монополізації економіки не діє, 2) процес вирівнювання галузевих норм прибутку відбувається відокремлено в межах монополізованого і немонополізованого секторів економіки, що зумовлює появу двох середніх норм прибутку, 3) процес вирівнювання відбувається лише в немонополізованому (одна точка зору) або лише в монополізованому секторі (друга точка зору), 4) в сучасних умовах діє не закон, а тенденція до вирівнювання галузевих норм прибутку в межах всього народного господарства, 5) за державно-корпоративного капіталізму діє тенденція до середньої норми прибутку в якісно й істотно модифікованих формах. Найважливішими принципово новими формами її дії є: а) закон-тенденція вирівнювання галузевих норм прибутку в межах немонополізованого сектора економіки (дієвіший механізм конкуренції – відносно невеликі масштаби авансованих капіталів та ін.), монополізованого, державного і транснаціонального (сфера діяльності ТНК і ТНБ) секторів економіки, б) тенденція до вирівнювання норм прибутку між окремими секторами економіки (наприклад, монополізованим і державним), яка здійснюється внаслідок створення спільних змішаних компаній, роздержавлення і приватизації та ін. Тенденція середньої норми прибутку діє і в межах окремих сфер, комплексу технологічно пов'язаних між собою галузей. Так, у США до обробної промисловості входять приблизно 430 галузей. Закон середнього прибутку за секторального поділу всередині цих галузей у формі вирівнювання й наявності єдиної середньої норми прибутку не діє, а виявляється у формі переливання капіталів у межах багатогалузевих концернів та конгломератів, а також тенденцій до певного вирівнювання галузевих норм прибутку у тривалому періоді часу та ін. Особливостями процесу переливання капіталу між галузями є збільшення темпів реального нагромадження капіталу в одних галузях і відповідне скорочення в інших (або різні темпи цього процесу), переливання капіталів у галузі, які поставляють гігантським корпораціям сировину, матеріали та напівфабрикати, злиття й поглинання компаній, активна участь у здійсненні цих процесів гігантських комерційних банків і спеціалізованих кредитних установ, залучення до інвестиційного процесу фінансових коштів через механізм випуску акцій та ін. Важлива особливість дії тенденції до вирівнювання галузевих норм прибутку – певне одержавлення та роздержавлення економіки, структурна перебудова капіталу за рахунок бюджетного фінансування. Тенденція до вирівнювання високих і низьких норм прибутку може реалізуватися лише упродовж тривалого періоду. Доказом дії цієї тенденції є конкуренція в різних формах (досконала та недосконала тощо), переливання капіталу в межах багатогалузевих концернів і конгломератів, утворення змішаних форм капіталу, процес його централізації, коливання галузевих норм прибутку навколо певної (умовно визначеної) середньої норми прибутку впродовж тривалого часу та ін. Дії цієї тенденції сприяють встановлення державою різних ставок оподаткування, диференційована кредитно-фінансова, амортизаційна, регіональна політика та інші заходи, а також аналогічні дії наднаціональних органів.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.