Закон капіталістичного народонаселення

Закон капіталістичного народонаселення – закон, який виражає внутрішньо необхідний, сталий і суттєвий зв'язок між нагромадженням капіталу та зростанням резервної армії праці порівняно з середньою потребою капіталу. Закон капіталістичного народонаселення є конкретизацією загального закону капіталістичного нагромадження. Потреба капіталу в постійній резервній армії праці зумовлена процесом інтенсивного самозростання капіталу, циклічністю економічного розвитку, основною суперечністю капіталістичного способу виробництва та ін. Конкретніша дія цього закону полягає в тому, що у процесі нагромадження капіталу, зростання його технічної та органічної будови збільшується кількість непрацездатного населення, яке є відносно надлишковим порівняно з потребами зростання капіталу. Так, у розвинутих країнах світу незавантажені майже 25% виробничих потужностей, налічуються мільйони безробітних і тих, які живуть нижче офіційно встановленої межі бідності.

Суть закону капіталістичного народонаселення обґрунтував К. Маркс. У тлумаченні англійською економіста Т. Мальтуса сутність закону капіталістичного народонаселення полягає в органічному взаємозв’язку між зростанням населення та приростом продуктів харчування у постійному намаганні притаманному всім живим істотам, розмножуватися швидше, ніж це відповідає кількості харчів, які вони мають. На його думку, населення зростає у геометричній прогресії, а кількість продуктів харчування – в арифметичній Реальна практика не підтвердила вчення Мальтуса та його сучасних прихильників – неомальтузіанців. За даними американською вченого Г. Несса, впродовж останніх 300 років відбувалося одночасне зростання виробництва на душу населення і приріст населення, причому перший показник випереджав другий. Такий закон може діяти у тваринному та рослинному світі, а людина є не тільки біологічною, а й соціальною істотою Мальтус, вважав, що сформульований ним закон діє впродовж усього періоду існування людства. Даних про виробництво продуктів харчування в масштабі планети до 1700 не існує, але дані про зростання кількості населення не підтверджують зроблених ним висновків. Так, за 1000-1800 середні щорічні темпи приросту населення земної кулі становили менше 0,2%, у 1800-1900 – 0,6%. Водночас Мальтус стверджував, що приріст населення відбуватиметься через кожні 25 років у геометричній прогресії. Якби цей прогноз був правильний (зроблений наприкінці XVII ст.), то відношення кількості населення до кількості продуктів харчування становило б 256:9. Насправді зростання виробництва на душу населення випереджало приріст населення. Практику розвитку економічної системи капіталізму підтверджує сформульований Марксом закон капіталістичного народонаселення. Так, у повоєнний період у США безробіття не було ліквідоване навіть під час економічного піднесення, а під час кризи воно завжди перевищувало 4% від загальної кількості працездатних. У 1900-30 норма безробіття в США становила 4,6%, з 1930 – 9%, в 1960-95 – 7%. У країнах ОЕСР (22 найрозвинутіші країни Заходу) вона у 1960-69 сягала 2,3%, у 1970-79 – 4,3%, у 1980-89 – 7,4%. Загалом у цих країнах наприкінці 90-х налічувалося до 50 млн. безробітних.

Дія закону капіталістичного народонаселення виявляється у формі плинного, аграрного (прихованого) та застійного перенаселення. Плинне – тимчасове безробіття внаслідок погіршення економічної кон'юнктури, криз над- і недовиробництва, неоднакових можливостей зайнятості в різних галузях, структурних зрушень та ін. До цієї категорії безробітних належать особи, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично й психічно здорові. Безпосередня причина їх безробіття – перевищення пропозицією робочої сили її попиту внаслідок нерівномірного і диспропорційного розвитку продуктивних сил у різних сферах, галузях і районах народного господарства. Плинне переселення – передусім коротко- і середньотермінове («фрикційне») безробіття. Фрикції на ринку робочої сили – це перепони, які заважають пристосуватися робочій силі до змін у місцезнаходженні роботи, її характері тощо. Аграрне (приховане) – пов'язане головним чином із сезонністю сільськогосподарських робіт, відсутністю достатньої кількості робочих місць у сільській місцевості, що змушує сільських працівників залишатися в селі, підробляти у містах, оскільки доходів від праці на селі недостатньо для нормального існування. Застійне перенаселення характеризується нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Нижчий прошарок цієї категорії безробітних – паупери (непрацездатні й ті, що тривалий час не можуть знайти роботу). Протидіючими факторами в реалізації закону капіталістичного народонаселення є посилення організованості та зростання свідомості найманих працівників, процес соціалізації економічної системи, контртенденції до зростання органічної будови капіталу, розвиток малого підприємництва та ін. Закон капіталістичного народонаселення поширився в 90-ті XX ст. і на пострадянські держави, в яких розпочалося становлення основ капіталістичного способу виробництва (процес первісного нагромадження капіталу). Наприкінці 1999 в Україні налічувалося 1,7 млн. офіційно зареєстрованих безробітних, у Росії – приблизно 7 млн. Крім того, існувало приховане безробіття (40% працездатного населення України наприкінці 90-х працювало неповний робочий день або перебувало у вимушених неоплачуваних відпустках).

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.