Очікувана інфляція

Очікувана інфляція – передбачення можливого зростання цін у наступні кілька років (переважно до 5 років). Визначення показників такого зростання має велике практичне значення для встановлення відсоткової ставки, висунення профспілками вимог до уряду та підприємців про підвищення рівня номінальної заробітної плати (профспілки вимагають внесення до трудових угод поправок на подорожчання вартості життя, які автоматично коригують доходи працівників з урахуванням інфляції).

Надаючи довготермінові позики, банк повинен враховувати можливе зростання цін як у наступному році, так і у віддаленішій перспективі, інакше встановлена відсоткова ставка буде нереальною. Наприклад, якщо банк надає кредит підприємству в сумі 1 млн. грн. на один рік за ставкою 10%, то наприкінці року він отримає 1 млн. 100 тис. грн. Якщо рівень інфляції за рік сягне 6%, то купівельна спроможність 1 млн. 100 тис. грн. знизиться до 900 тис. грн. У такій ситуації кредитор фактично виплачує позичальнику 100 тис за користування протягом року його кредитом. Тому в інтересах кредитора відсоткову ставку встановлюють відповідно до очікуваного рівня інфляції, тобто з урахуванням 6-відсоткової очікуваної інфляції номінальна відсоткова ставка повинна становити 16%, що дасть змогу кредиторові отримати через рік таку суму грошей, купівельна спроможність яких дорівнюватиме 1 млн. 100 тис. грн. Отже, реальну відсоткову ставку коригують («дефілюють») відповідно до рівня інфляції.

Головна причина очікуваної інфляції – криза неплатежів у країнах, які переживають інфляцію, спричинена низькою абсолютною ліквідністю значної кількості підприємств, хибною політикою центрального банку, нераціональною економічною політикою. Показник абсолютної ліквідності визначається часткою боргів підприємства (крім довготермінових), яку воно спроможне погасити за рахунок коштів на розрахунковому рахунку в касі, на валютному рахунку та інших коштів, наявних у нього. Цей показник вважають оптимальним, якщо поточні борги підприємства перевищують наявні грошові кошти утричі, тобто абсолютна ліквідність становить приблизно 34%.

В Україні у першому кварталі 1994 борги підприємств перевищували наявні грошові кошти більш як у 20 разів. Майже аналогічною була ситуація в IV кварталі 1994. Це означало, що показник абсолютної ліквідності українських підприємств становив приблизно 70%. За таких умов керівники підприємств-боржників очікують, що їхні борги або знеціняться внаслідок інфляції, або будуть оплачені емісійними кредитами держави й намагаються домогтися від неї збільшення грошової маси відповідно до суми їх боргів і тому збільшують боргові зобов'язання. Якщо сподівання підприємств-боржників не виправдаються, їх фінансове становище погіршиться. Для поліпшення показника абсолютної ліквідності необхідно насамперед ширше запроваджувати векселі, проводити залік взаємної заборгованості, посилювати штрафні санкції за несвоєчасні платежі. Так, в Україні в 1996 здійснено приблизно 6 тис взаєморозрахунків на суму до 6 млрд. грн., що становило 18% зведеного бюджету. Радикальнішим заходом вирішення цієї проблеми є використання механізму банкрутства.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.