Інфляційний розрив у витратах

Інфляційний розрив у витратах – величина, на яку фактичні сукупні витрати перевищують сукупні витрати за умови повної зайнятості та потенційних обсягів виробництва.

Основним економічним наслідком інфляційного розриву у витратах є, по-перше, зростання номінального обсягу ЧНП і, по-друге, на його основі формується т.зв. інфляція попиту, або інфляція надлишкового попиту. Найчастіше інфляційний розрив у витратах існує в процесі формування т.зв. спіралі заробітної плати і цін (її класичної чи неокласичної моделі).

В умовах економічної кризи чи економічної депресії інфляційний розрив у витратах не формується. За наявності такого розриву державна політика стимулювання сукупного попиту дає можливість утримувати обсяги виробництва на потенційному рівні, однак вона сприяє «розкручуванню» інфляції попиту. Зростання рівня інфляції за цієї економічної ситуації є певною платою за збереження безробіття на його природному рівні й відсутність економічного спаду. Величина впливу інфляційного розриву у витратах на номінальні обсяги ЧНП залежить від значення величини мультиплікатора. Зростання на одиницю величини інфляційного розриву у витратах спричиняє кратне (згідно зі значенням величини мультиплікатора) зростання обсягів номінального ЧНП.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.