Доходи і витрати сім'ї

Доходи і витрати сім'ї – співвідношення між різними статтями доходів і витрат сім'ї в процесі виконання нею економічних функцій:

1. демографічної (дітородної),
2. формування фізичних та розумових здібностей дітей (майбутньої робочої сили) суспільства,
3. ведення домашнього господарства, забезпечення нормальних побутових умов,
4. формування основних потреб та інтересів індивіда,
5. забезпечення необхідного рівня споживчого попиту на товари і послуги,
6. заощадження необхідних коштів для придбання товарів тривалого користування та забезпечення у старості,
7. рекреаційне відновлення працездатності зайнятих у народному господарстві членів сім'ї та дітей, що навчаються,
8. функція соціалізації, тобто залучення членів сім'ї до системи суспільних відносин країни (економічних, соціальних, політичних, національних, культурних та ін.),
9. функція екологізації, тобто підготовка членів сім'ї до їх спілкування з природою, до раціональної взаємодії людини і природи.

В процесі еволюції соціально-економічної системи відбувається поступове відмирання одних функцій, виникнення інших, збагачення окремих функцій новим змістом. Так, за тотального зубожіння основної маси населення в багатьох сім'ях активно розвивається така функція, як сімейний бізнес. Водночас значно послаблюються демографічна, заощаджувальна, рекреаційна та інші функції.

Основою виникнення більшості з названих функцій є формування та використання сімейного бюджету. Найважливіші статті доходів цього бюджету – заробітна плата, підприємницький дохід, державні трансфертні платежі, або доходи з суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, допомога, надання безплатних послуг у сфері освіти), орендні платежі, рента, доходи від індивідуальної трудової діяльності та ін. Доходи від індивідуальної трудової діяльності – доходи, не пов'язані з працею в державних, кооперативних, колективних підприємствах га установах індивідуальна трудова діяльність – виробництво товарів і надання платних послуг в домашніх умовах і на невеликих підприємствах дрібнотоварної власності (пошиття одягу, виготовлення сувенірів, ремонт побутової техніки, платні послуги лікарів, викладачів, юристів). Підприємницький дохід – це частина сукупного доходу, отриманого від підприємницької діяльності. В західній економічній літературі його називають нормальним прибутком, який розглядається як нормальна винагорода за підприємницьку діяльність. Виплати з фондів соціального страхування, або трансфертні виплати, і заробітна плата – витрати на відтворення робочої сили, їх джерелом є необхідний продукт.

Основні види суспільних фондів споживання в Україні – фонди спільного задоволення і фонди для непрацездатних. Фонди спільного задоволення – витрати держави на розвиток освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, дитячих дошкільних закладів тощо. Вони повинні забезпечувати процес колективного відтворення робочої сили. Витрати з цих фондів не пов'язані з участю у трудовій діяльності, величиною заробітної плати, стажем роботи тощо. Фонди непрацездатних – пенсії, допомога у разі тимчасової непрацездатності, стипендії студентам, оплата відпусток під час вагітності, допомога дітям та ін. Вони також значною мірою спрямовані на підготовку висококваліфікованої робочої сили (стипендії студентам), для виконання демографічної функції сім'ї та ін. Деякі з цих витрат пов'язані з розміром заробітної плати в минулому, зі стажем роботи із суспільних фондів споживання здійснюються також витрати на працевлаштування, соціальне житлове будівництво, охорону праці жінок та неповнолітніх, дотації на оренду житла, страхування від нещасних випадків тощо.

Основні статті витрат сім'ї – витрати на харчування, придбання одягу та взуття, комунальні послуги, придбання товарів тривалого користування (меблів, автомобіля та ін.), транспортні витрати, витрати на освіту, розваги, дозвілля, подорожі, сплата податків (у т.ч. на соціальне страхування), купівля промислових товарів, добровільні пожертви і внески до громадських організацій, заощадження та ін. Основне джерело зростання доходів населення – заробітна плата. В колишньому СРСР (у 90-х – в Україні, Росії, інших державах СНД) заробітна плата значною мірою була відірвана від особистого трудового внеску працівників і кінцевих результатів роботи колективу. Освіта, рівень кваліфікації, трудовий стаж, навіть робочий час відчутно не впливали на її рівень. Аналогічні норми застосовувались і до суспільних фондів споживання. Наприкінці 1998 середня зарплата в Україні становила 170 грн. В розвинутих країнах Заходу на рівень доходів працівників у різних сферах діяльності впливають рівень освіти, набута спеціальність, власність, різні види багатств, переданих чи отриманих у спадщину, або тих, що є результатом підприємницького успіху. Частина реальних доходів населення в сучасному цивілізованому світі використовується не для придбання будь-якого виду житла, а для купівлі власного будинку з відповідними зручностями і необхідним рівнем комунального обслуговування, автогаражем, сауною, басейном, зоною зелених насаджень. Так, у Великобританії майже 60% сімей мають власні будинки. Тепер йдеться не лише про предмети особистого вжитку (одяг, взуття, інші речі), а про те, щоб вони були зручними, красивими, модними, приносили їх власникові задоволення. Такий же підхід до продуктів харчування враховують не тільки показники з огляду на елементарну калорійність, а якісну структуру відповідно до фізіологічних потреб, науково обґрунтованих норм споживання. Після Другої світової війни в розвинутих країнах світу за порівняно нетривалий період у повсякденне життя людей увійшли нова побутова техніка, автомобіль, комп'ютер, множильна техніка та ін., що помітно змінюють структуру їхніх потреб, звичок і настроїв. Так, у Люксембурзі на 1000 жителів припадає майже 600 автомобілів, у Німеччині – 448, у Нідерландах – 383. Водночас у деяких країнах послаблюється диференціація в доходах, активно формується середній клас. Так, в Японії лише 2% сімей мають доходи менше 16 тис. дол. на рік, понад 50% – отримують щорічно від 35 до 75 тис. дол., а 2% найбагатших привласнюють понад 160 тис. дол. на рік. Внаслідок глибокої економічної кризи в Україні у 1990-98 у структурі витрат сім'ї відбулися істотні зміни. За офіційною статистикою, наприкінці 80-х сім'ї робітників і службовців на харчування витрачали 30,2-30,9% бюджетних коштів, а в 1991-98 – 85-90%. Недоступними для значної кількості населення стали товари тривалого користування.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.