Державні доходи

Державні доходи – виражені у грошовій формі відносини власності (привласнення) між державою та юридичними й фізичними особами в про цесі вилучення (привласнення) державою частини необхідного та додаткового продукту.

Щодо структури державних доходів – це грошова форма доходів держави, отриманих через вилучення податків, мита платежів, оплати послуг державного апарату, зовнішньоторговельних операцій, іноземних кредитів та допомоги для фінансування виконуваних державою функцій.

Державні доходи виникають з появою держави, виконання нею відповідних функцій, неспроможністю недержавних організацій та інститутів забезпечити стабільний розвиток суспільства. Основним джерелом витрат у більшості суспільно-економічних формацій були податки. Вони забезпечували 95-97% державних доходів. У рабовласницькому суспільстві значна частина державних доходів формувалася за рахунок привласнення додаткового і частини необхідного продукту, створеного працею рабів у копальнях, великих державних майстернях, а також за рахунок податкових надходжень від громадян. За феодалізму основним джерелом державних доходів були податки у грошовій та натуральній формі, які стягувалися з земельних володінь короля. За капіталізму майже 95% державних доходів формується за рахунок податків. Державні доходи поділяють на внутрішні та зовнішні. Перші держава отримує всередині країни, другі – за й межами (кредити, допомога з інших країн).

До зовнішніх джерел деякі держави вдаються переважно під час війни. Так, під час Другої світової війни майже 1/3 всіх державних доходів у Німеччині та Японії припадало на зовнішні джерела. Кредити з інших країн, міжнародних економічних організацій намагається отримати Україна, інші держави СНД, країни колишньої соціалістичної співдружності та третього світу.

До внутрішніх державних доходів належать різні види податків та неподаткові доходи. Так, джерелом доходів у центральний (федеральний) бюджет є подохідний податок, податок на прибуток компаній, акцизи, митні збори, доходи від державних позик, від державних підприємств і орендної плати за державне майно тощо. Джерелом доходів членів федерації (у США – штатів, у Німеччині – земель, у Швейцарії – кантонів) та місцевих органів влади є майновий податок, окремі акцизи, випуск позик, доходи від муніципальної власності тощо. Неподаткові доходи – доходи від державних підприємств і майна та державний кредит. На початку XX ст. за допомогою податків у розвинутих країнах світу в державні доходи акумулювалося до 10% національного доходу, а наприкінці століття – майже 50%. Значні кількісні зміни у величині податків супроводжуються серйозними якісними зрушеннями. Податки із суто фіскального явища перетворилися на важливий інструмент державного регулювання економіки, функціонування й розвитку сучасної економічної системи. Зокрема, без їх стягнення й наступного розподілу неможливо було б забезпечити нормальний процес відтворення будь-якого елемента економічної системи, у т.ч. сучасного працівника (як основної продуктивної сили), науки тощо, сформувати ефективний господарський механізм забезпечити плюралізм форм власності та ін. Певною мірою ця категорія відображає реальні відносини власності в безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Основними видами податків у розвинутих країнах світу є особистий подохідний податок з громадян, податок на додану вартість, податок на прибуток компаній та податок на соціальне страхування. Питома вага подохідного податку з громадян у державних доходах в розвинутих країнах (державах – членах ОЄСР, до якої входять 24 наймогутніші країни світу) становила у середині 90-х до 30%, а в деяких державах (Австралія, Фінляндія, Данія, Німеччина) – майже 48%. У Франції та Греції його питома вага значно менша – до 12,5% із заробітної плати типового працівника в розвинутих країнах стягується до 33% подохідного податку. Водночас гут спостерігається зниження максимальної ставки подохідного податку з громадян, що найвигідніше великим капіталістам. Податок на додану вартість (як універсальний акциз) у розвинутих країнах світу коливається від 14 до 25% у загальній сумі податкових надходжень до державного бюджету. Його зростання в останні десятиліття супроводжувалося зменшенням у більшості країн частки податку на прибуток компаній. Так, у США з 1955 по 1994 питома вага податку на додану вартість скоротилася з 20 до 7%, в Канаді – з 17 до 8%. В Італії, Бельгії він дещо зріс. Питома вага податку на соціальне страхування в розвинутих країнах світу в середині 90-х сягала до 24%. Залежно від устрою держави (унітарна чи федеративна) суб'єктами державних доходів є державний та місцевий бюджети (в унітарній державі) або ще й бюджети членів федерації (у федеративній державі). Найбільша частка державних доходів у державі будь-якого устрою припадає на центральний (державний, республіканський, федеральний) бюджет. Так, у США в 1995 доходи федерального уряду становили майже 1,4 трлн. дол., а доходи штатів та місцевих органів влади – до 1 трлн. дол. Основними статтями доходів федерального бюджету є індивідуальний подохідний податок (у 1995 – понад 590 млрд. дол.), податок на соціальне страхування (до 485 млрд. дол.), податок на прибутки корпорацій (майже 158 млрд. дол.). Основними статтями доходів держави на рівні штатів та місцевих органів влади у 1995 були податок на додану вартість (до 197 млрд. дол.), майновий податок (майже 179 млрд. дол.), дотація з федерального бюджету (до 180 млрд. дол.), індивідуальний подохідний податок (майже 116 млрд. дол.). В Україні у 1994 державні доходи становили 350,9 трлн. крб. З них 90,9 трлн. крб. (28,6%) – податок на додану вартість, податок на доходи (прибуток) підприємств – 48,0 трлн. крб. (14,3%), подохідний податок з громадян – 14,2 трлн. крб. (4,1%), акцизний збір – 11,3 трлн. крб. (3,2%), внески до фонду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи – 23,9 трлн. крб. (7,2%). Порівняно з 1993 найбільших змін у структурі податкових надходжень зазнав податок на додану вартість – зріс на 3,6%. У 1997 він становив 28%, податок на прибуток підприємств і організацій – 21%, подохідний податок з громадян – 12,1%, акцизний збір – 4,3%. В 1999 доходи зведеного бюджету становили майже 33 млрд. грн., а в розрахунку на душу населення – менше 700 грн., що в сотні разів менше, ніж у розвинутих країнах світу.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.