Первинні доходи

Первинні доходи – доходи, які утворюються у сфері матеріального виробництва в процесі створення і первинного розподілу новоствореної вартості (національного доходу). Такий розподіл здійснюється безпосередньо на підприємствах і в галузях, де він створюється. Одна його частина надходить в індивідуальне розпорядження працівників у формі заробітної плати, а також у формі доходів працівників міста і села від індивідуальної трудової діяльності й підсобного господарства. Другу частину (додатковий продукт у формі прибутку) привласнюють власники засобів виробництва і капіталу у вигляді підприємницького доходу, відсотка за капітал дивідендів, земельної ренти.

Ці доходи називають первинними, або основними, оскільки їх отримують безпосередньо ті, хто створює національний доход або є власниками окремих факторів виробництва. Водночас первинні доходи факторні, оскільки кожен з них пов'язаний з певним фактором виробництва – робочою силою, засобами виробництва, землею. Величина сукупного доходу всіх учасників первинного розподілу залежить від масштабів виробництва, його ефективності, продуктивності праці, а частка кожного з учасників (робітника, власника засобів виробництва, капіталу тощо) – від співвідношення сил між працею і капіталом, рівня їх організацій тощо. На первинний розподіл доходів впливає державна політика регулювання доходів, яка у країнах з соціально розвинутою ринковою економікою зводиться переважно до встановлення нижньої межі заробітної плати орієнтованої на забезпечення прожиткового мінімуму, а також верхньої межі номінальної заробітної плати. Встановлення верхньої межі обґрунтовується потребою боротьби з інфляційними тенденціями та необхідністю зниження витрат виробництва на одиницю продукції, що, у свою чергу необхідно для забезпечення високої конкурентоспроможності національної економіки, заохочення до нагромаджень капіталів. Механізм, ступінь і характер державного регулювання первинних доходів у різних країнах неоднакові, залежать від розвитку і стану економіки, характеру виробничих відносин, політичної системи та інших чинників. Водночас вони мають дещо спільне в усіх країнах. Зокрема, як засвідчує світовий досвід, частка заробітної плати у новоствореній вартості при первинному розподілі не повинна бути меншою 2/3, а частка прибутку – більше її третини. Там, де ця частка прибутку зростає за рахунок зменшення заробітної плати, відбувається зниження заінтересованості робітників у продуктивній праці, мають місце трудові конфлікти, що негативно позначаються на виробництві, його ефективності. Саме це було характерно для трудових відносин у колишньому СРСР. У 1997 в Україні частка заробітної плати у новоствореній вартості робітника промисловості скоротилася до 25% проти 31,5%, в 1993 і 59,1% в 1990, тобто більшість робітників перебувають на межі виживання. Нова економічна політика України повинна передбачати при реформуванні розподільчих відносин орієнтування на високу ціну робочої сили тобто підвищення частки заробітної плати працівників і відповідного зниження частки прибутку при розподілі національного доходу.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.