Витрати

Витрати – виражені у грошовій формі витрати різних видів економічних ресурсів (праці, сировини, матеріалів, основних засобів фінансових ресурсів) у процесі виробництва, обігу й розподілу продукції, товарів.

Адміністративні витрати – загальні витрати підприємства, фірми або компанії впродовж певного періоду, на відміну від інших специфічних витрат – виробничих або витрат обігу.

Альтернативні витрати – упущена через невикористання економічних ресурсів вигода в най більш прибутковій із сфер або галузей народного господарства.

Альтернативні витрати капіталу – вмінені витрати у формі недоотриманого прибутку, який міг бути отриманий у разі використання капіталу підприємства, фірми або компанії альтернативним методом і приніс би нормальний прибуток.

Валові витрати – сума постійних та змінних витрат в умовах конкретного рівня виробництва.

Внутрішні витрати – витрати на обладнання компанії, її грошовий капітал, інші активи, підприємницькі здібності (або власні ресурси).

Господарські витрати – сукупні витрати на господарські цілі, підтримання життєзабезпечення підприємства, фірми, компанії (опалення, освітлення, прибирання тощо), а також на інші управлінські потреби (придбання інвентарю тощо).

Екологічні витрати – сукупність витрат і збитків у сфері природокористування. Екологічні витрати – одне з функціональних понять економічної екологи, яке науково обґрунтовує загальноприйнятий у світовій практиці принцип сталого розвитку економічної та екологічної систем. Екологічні витрати складаються з власне витраті збитків, що мають місце в галузі природокористування.

До екологічних витрат матеріального виробництва і невиробничої сфери відносять безпосередні витрат на охорону природи, очищення повітряного та водного басейнів, земель та інших компонентів природного середовища, витрати на своєчасне відтворення якості порушеного деструктивними змінами природного середовища, збитки, пов'язані з незворотними негативними змінами в природному середовищі, кількості та якості природних ресурсів, збитки, пов'язані з необхідністю резервування для природоохоронних цілей об'єктів природи, які могли б експлуатуватися і давати реальний економічний ефект, додаткові витрати на освоєння природних ресурсів у дедалі гірших умовах і ресурсів, віддалених від центрів безпосереднього споживання, зростаючі витрати на переробку вторинних і низькоякісних сировинних ресурсів (відходів) на товарну продукцію для економи кондиційної сировини, витрати на розширене відтворення відновних природних ресурсів, а також на пошук і створення замінників використаних невідновних ресурсів, загальні витрати на фундаментальні й прикладні науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи в галузі охорони природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, формальної та неформальної екологічної освіти і виховання.

Експлуатаційні витрати – витрати виробництва, пов'язані з підтриманням у працездатному стані використовуваних систем, машин та устаткування.

Експортні витрати – витрати, пов'язані з вивезенням та реалізацією на зовнішньому ринку національних товарів і послуг. До експортних витрат належать витрати на упаковку за міжнародними стандартами, на міжнародну інформацію, рекламу та ін.

Загальні витрати – сукупні витрати на виробництво певної кількості будь-якого виду продукції в короткотерміновому та довготерміновому періодах. У короткотерміновому періоді загальні витрати поділяють на постійні та змінні, в довготерміновому всі витрати належать до змінних.

Загальні середні витрати (ЗСВ) – сума всіх витрат виробництва в розрахунку на одиницю продукції. Визначаються діленням суми постійних і змінних витрат на кількість виробленої продукції або додаванням середніх постійних та середніх змінних витрат. Порівнюючи загальні (валові) витрати на одиницю продукції з її ціною, визначають як прибутковість продукції, так і ефективність усього виробництва. Рівень ЗСВ має вирішальне значення при виборі підприємством обсягу виробництва взагалі й особливо в короткотерміновому періоді в умовах значних коливань попиту. В короткотерміновому періоді форма кривої ЗСВ залежить від поведінки кривої витрат середніх постійних (ЗСВ), величина яких зменшується відповідно до зростання обсягів виробництва, і кривої середніх змінних витрат, яка перебуває під дією закону спадної дохідності.

Заготівельно-складські витрати – витрати, пов'язані з заготівлею та зберіганням сировини і матеріалів. До них належать витрати на утримання управлінського апарату, вантажно-розвантажувальні роботи, складування сировини та матеріалів (в т.ч. будівельних), устаткування, утримання й охорону місць зберігання та ін.

Засновницькі витрати – витрати підприємця, пов'язані з організацією підприємства, придбанням основних засобів для його функціонування. До засновницьких витрат відносять витрати на заснування, реєстрацію (отримання ліцензії, на підписку і розміщення цінних паперів, відкриття рахунку), «первинні витрати» пов’язані з рекламою, маркетинговими дослідженнями, на збільшення акціонерного капіталу, на емісію облігацій та премії на них, на придбання нерухомості. Засновницькі витрати не є активами компанії, їх не враховують при її ліквідації.

Змінні витрати – витрати, які відносять безпосередньо на собівартість певного виду продукції (робіт, послуг) за прямим призначенням. Більшість основних витрат є прямими. Загальна величина змінних витрат зростає (зменшується) із збільшенням (скороченням) обсягів виробництва. До змінних витрат належать витрати на сировину, паливо, енергію, транспортні послуги. Заробітна плата основних виробничих робітників і приріст суми змінних витрат, пов'язаний із збільшенням обсягу виробництва на одну одиницю, не є постійними. До певної межі нарощування виробництва змінні витрати зростають повільно, але відтак внаслідок дії закону спадної віддачі починають стрімко зростати. Це означає, що для виробництва кожної наступної одиниці продукції необхідна більша кількість додаткових змінних ресурсів. Поділ витрат на витрати постійні і змінні витрати існує на підприємствах, що виробляють кілька видів продукції (виконують роботи на кількох об'єктах, надають різні види послуг), а на підприємствах, що виготовляють однорідний продукт, усі витрати є прямими.

Зовнішні витрати – витрати на придбання сировини, робочої сили, матеріалів тощо.

Калькуляційні витрати – витрати, розраховані на підставі калькуляцій, кошторисів і складених з урахуванням реальних, нормативних, запланованих, прогнозованих витрат в розрахунку на одиницю продукції, що виробляється на підприємстві.

Капітальні витрати – грошові вкладення в основний капітал (фонди) і приріст запасів. Розрізняють капітальні витрати:

• за рахунок коштів центральних та місцевих бюджетів, державних підприємств і державних спеціальних фондів,
• за рахунок субсидій та довготермінових бюджетних кредитів, що надаються підприємствам різних форм власності та місцевим органам влади,
• капіталовкладення приватних і колективних капіталістичних підприємств на розширення основного капіталу (фондів),
• інвестиції в основні фонди народних та кооперативних підприємств.

Логістичні витрати – витрати на виконання логістичних операцій, тобто на певний комплекс дій, спрямованих на перетворення матеріального і/або інформаційного потоків.

Нав'язані витрати – фактичні витрати виробництва на певний товар, що дорівнюють найвищій корисності тих благ, які суспільство підприємець можуть отримати за найоптимальнішого використання економічних ресурсів (якби по-іншому використовували ці ресурси у разі недостатньо оптимального їх використання).

Накладні витрати – це додаткові до основних виробничі витрати, пов’язані з господарським обслуговуванням виробництва, утриманням апарату управління підприємства (організації) і створенням належних умов праці їх, як і основні витрати, включають у собівартість продукції. До накладних витрат належать:

• адміністративно-управлінські (заробітна плата управлінського персоналу, плата за послуги зв’язку, канцелярські витрати, витрати на відрядження, на передплату інформаційних видань і видавничу діяльність, на утримання пожежної і сторожової охорони та ін.);
• витрати, обумовлені господарською самостійністю підприємств (різноманітні податки, збори, витрати на організацію внутрігосподарських розрахунків);
• відрахування підприємств на утримання вищестоящих органів управління;
• витрати на реалізацію продукції (утримання складського господарства, збутових баз, транспортні витрати та ін.).

У промисловості накладні витрати поділяють на цехові, що складаються із загальногосподарських (утримання цехового персоналу, будівель, споруд, інвентарю, амортизаційні відрахування, витрати на охорону праці та ш), управлінських і непродуктивних (обумовлених незадовільною організацією виробництва) витрат, загальнозаводські (витрати на організаційно-господарське обслуговування всього виробництва у межах підприємства) та поза виробничі. У будівництві до накладних витрат відносять адміністративно-господарські, а також витрати на обслуговування робітників і будівельного виробництва та непродуктивні витрати. У сільському господарстві накладні витрати поділяють на загальновиробничі (пов’язані з управлінням і обслуговуванням окремих виробництв всередині сільськогосподарського підприємства) і загальногосподарські (адміністративно-управлінські, власне господарські та непродуктивні). У невиробничій сфері до накладних витрат відносять витрати на утримання апарату управління, зберігання і реалізацію продукції.

Розмір накладних витрат та їхня частка у собівартості продукції залежить:

• від галузевої специфікації та серійності виробництва;
• від рівня працемісткості виробництва;
• від форм і рівня організації виробництва, його спеціалізації та концентрації;
• від організаційної будови підприємств і системи управління ними.

Скорочення накладних витрат, особливо на обслуговування та управління виробництвом, – істотний резерв зниження собівартості виробництва товарів і послуг.

Невиробничі витрати – витрати, пов’язані з реалізацією виробленої продукції, які зараховують до повної собівартості продукції.

Непродуктивні витрати – витрати на невиробничу діяльність і непланові витрати, що виникають внаслідок неналежної організації виробництва та праці. До непродуктивних витрат належать оплата простоїв, доплати за наднормову роботу, понаднормативні втрати від браку та псування матеріалів, збитки від списання недоамортизованих основних фондів, від стихійних лих, штрафи та інші економічні санкції, втрати від списання безнадійних боргів тощо. Непродуктивні витрати зараховують до фактичної собівартості або до результатів (збитків)господарської діяльності.

Повні витрати – сума середніх змінних витрат, середніх постійних витрат і чистого прибутку.

Позареалізаційні витрати – витрати підприємства, компанії, безпосередньо не пов'язані з виробництвом і збутом основної продукції.

Постійні (умовно-постійні) витрати – витрати, які меншою мірою залежать від зміни обсягу товарообороту. До постійних витрат відносять витрати на оплату праці працівників з експлуатації й утримання матеріально-технічної бази, на утримання апарату управління, наднормативні товарні втрати, витрати на оплату праці працівників з погодинною оплатою, амортизацію основних засобів, витрати на оренду та утримання будівель, споруд, приміщень, обладнання, інвентарю, витрати на ремонт основних засобів, податки на будівлі, земельний податок, інші витрати. Збільшення товарообороту переважно не зумовлює безпосереднього зростання суми цих статей витрат обігу.

Умовно-постійними ці витрати називають тому, що із зростанням обсягів товарообороту їх сума зростає значно повільніше, ніж сума реалізації товарів. Але з розвитком матеріально-технічної бази, підвищенням якості торгового обслуговування. Постійні витрати можуть зростати вищими темпами, ніж роздрібний товарооборот. Через визначення умовно-постійних статей витрат обігу здійснюють розрахунки впливу зміни товарообороту на загальний рівень витрат обігу. Для цього спершу знаходять скоригований рівень витрат обігу за умовно-постійними статтями витрат за формулою: Рвс=Вуп*100/Тф, де Рвс – рівень витрат обігу скоригований, Вуп – сума витрат обігу умовно-постійних статей планових, або фактичних, Тф – фактичний роздрібний товарооборот за звітний рік. Вплив зміни обсягу товарообороту на відхилення фактичного рівня витрат обороту від плану чи минулого року визначають як різницю між скоригованим і плановим рівнями витрат обігу за умовно-постійними статтями: Р=Рвс-Рп, де Р – приріст витратобігу, Рвс – рівень витрат скоригований, Рп – рівень витрат плановий. Різниця в рівнях постійних витрат обігу залежить від багатьох факторів (місця знаходження підприємства, рівня механоозброєності праці, культури обслуговування, кліматичних, географічних, національних тощо).

Постійні середні витрати – сума постійних витрат виробництва в розрахунку на одиницю продукції. Визначається діленням суми постійних витрат на кількість виробленої продукції. Постійні витрати (амортизація, рентні платежі, страхові внески, орендна плата за землю та приміщення тощо) – величина стала, не залежить від обсягу виробництва і пов'язана з самим існуванням виробничого обладнання фірми. Сплачуються навіть якщо фірма нічого не виробляє. Із зростанням випуску продукції сума постійних витрат розподіляється на все більшу кількість виробів. У бізнесі це називають «розподілом накладних витрат». Тому із нарощуванням обсягів виробництва Постійні середні витрати постійно знижуватимуться, а їх крива опускатиметься. У довготерміновому періоді, коли всі витрати можна розглядати як змінні, постійні витрати змінюються і їх можна контролювати.

Приховані витрати – витрати підприємства, фірми, компанії у формі пожертвувань, безповоротних позик, фінансової допомоги тощо, необхідні для забезпечення виробництва і збуту товарів та послуг.

Прямі (змінні) витрати – витрати матеріальних і трудових ресурсів (оплата праці основних працівників) на виробництво продукції (робіт, послуг), що змінюються пропорційно обсягові виробництва. Здебільшого нормуються на одиницю продукції. Вимірюються як у натуральних, так і у вартісних одиницях.

Середньозмінні витрати – змінні витрати на одиницю виробленої продукції. Визначаються діленням загальних змінних витрат на обсяг випущеної продукції.

Сукупні витрати – сума всіх витрат підприємства, фірми або компанії за звітний період, на основі яких обчислюють середні та граничні витрати.

Фактичні витрати – витрати підприємства, пов’язані з його виробничою діяльністю. Розмір їх визначається відповідними нормативними документами (законами, методиками). Фактичні витрати обліковуються бухгалтерією у грошовій формі і є важливим елементом для ґрунтовного аналізу стану підприємства. Фактичні витрати – складова частина вмінених витрат, тобто дійсних витрат на виробництво даного товару, що дорівнюють найвищій корисності тих благ, які підприємство могло б використати для виробництва альтернативних товарів.

Концепцію «вмінені витрати» ввели в науковий обіг австрійський економіст Ф. Візер та американський економіст Дж. Кларк. Вмінені витрати поділяють на зовнішні та внутрішні фактичні витрати є зовнішніми (або явними) витратами, пов'язаними п придбанням підприємством ресурсів у постачальників. Фактичні витрати дорівнюють витратам загальним, які складаються з постійних і змінних витрат. Ці витрати є матеріальною основою утворення собівартості продукції.

Термін «собівартість» поширений у вітчизняній економічній літературі та виробничій практиці (у західній – витрати середні загальні). Собівартість – це грошовий вираз безпосередніх витрат підприємства на виробництво й реалізацію продукції, складова вартості товару. В процесі реалізації ціна на продукцію не збігається з вартістю, що призводить до відхилення величини матеріальних витрат від вартості предметів праці й відповідно відхилення собівартості продукції від своєї економічної основи – фактичні витрати. Ці витрати, виражені в грошовій формі, – важливий показник роботи підприємства, що дає змогу оцінити рівень продуктивності пращ та організації виробництва, ступінь використання матеріальних і трудових ресурсів, рівень технічного розвитку. Собівартість – необхідна база для підрахунку прибутків підприємства. Собівартість одиниці продукції обчислюється за формулою: С=З/ВП, де С – собівартість одиниці продукції, З – всі витрати на виробництво й реалізацію цієї продукції, ВП – валовий випуск продукції.

У промисловості прийнято такий склад економічних елементів витрат: сировина й основні матеріали, покупні комплектуючі вироби та напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо, енергія, заробітна плата промислово-виробничого персоналу, відрахування на соціальне страхування амортизація основних виробничих фондів, інші грошові витрати. Співвідношення окремих видів фактичних витрат в загальних витратах характеризує структуру собівартості, що визначається особливостями виробничих процесів у різних галузях народного господарства. Так, у фондомістких галузях виробництва (чорна, кольорова металургія) значна питома вага амортизаційних відрахувань, у матеріаломістких (харчова промисловість) переважають матеріальні витрати, у трудомістких (деревообробна промисловість) великі витрати на заробітну плату. Розрізняють індивідуальну і галузеву собівартості продукції індивідуальна формується під впливом конкретних умов і характеризує витрати окремого підприємства на виробництво й реалізацію продукції. Галузева характеризує середні по галузі витрати на виробництво й реалізацію продукції і визначається як середньозважена величина витрат на випуск продукції галузі.

Для визначення напрямів зниження собівартості важливо знати не тільки загальний обсяг фактичних витрат, а й де саме витрачено кошти, на які види продукції, під впливом яких факторів. Для цього витрати групують за калькуляційними статтями. Різниця між групуваннями витрат за економічними елементами і за статтями калькуляції полягає в тому, що остання містить комплексні статті, які охоплюють витрати, різні за своїм економічним змістом, за принципом призначення (наприклад, основні витрати і витрати на обслуговування та управління), способом розподілу між окремими видами продукції (прямі й непрямі) і залежно від зміни обсягу виробництва (умовно-постійні та змінні). Це групування використовується при складанні річних і поточних бізнес-планів, при визначенні собівартості як одиниці окремого виду продукції, так і всієї товарної продукції, що є сукупною собівартістю всієї виробленої продукції та послуг промислового характеру. Всі витрати підприємства, які зараховують до собівартості продукції, поділяють на виробничі і невиробничі. До виробничих відносять витрати на сировину, матеріали, паливо, різні види енергії, амортизаційні відрахування, заробітну плату робітників і службовців, відрахування на соціальне страхування, оплату робіт промислового характеру тощо. Невиробничими є витрати, пов'язані з реалізацією продукції та відрахування на науково-дослідні й інші роботи, на підготовку кадрів, витрати на роботи щодо стандартизації виробів, на рекламу, на вивчення ринків збуту тощо.

Залежно від повноти обчислених фактичних витрат розрізняють собівартість:

• цехову – всі витрати цеху,
• фабрично-заводську – виробничі та загальноуправлінські витрати (без невиробничих),
• комерційну (повну) – виграти загалом по підприємству (фабрично-заводська собівартість) та додаткові (позавиробничі) витрати, пов'язані з випуском і реалізацією продукції. Обчислюється тільки для товарної продукції,
• реалізованої продукції – менша за повну на суму зміни залишків нереалізованої продукції на складах, продукції відвантаженої, але не оплаченої покупцем.

Вони переважно застосовуються в зарубіжній економічній літературі (К. Макконнелл, Ст. Брю, «Економікс», Р. Піндайк, Д. Рубінфельд «Мікроекономіка» та ін.). Практика корпорацій теж ґрунтується на подібній методиці калькуляції фактичних витрат. Так, вартість виготовленої продукції обчислюється за схемою:

вартість матеріальних запасів на початок періоду +
+ вартість товарів, придбаних компанією за даний період +
+ вартість прямих витрат праці +
+ вартість загальнозаводських витрат за даний період –
- вартість матеріальних запасів на кінець періоду =
= вартість виготовленої продукції.

Але у формуванні витрат середніх загальних (за вітчизняною термінологією – собівартості) існують деякі відмінності. Так, у країнах з розвинутою ринковою економікою окремо розглядаються два поняття, що характеризують послідовне списання вартості активів (тобто економічних ресурсів, які приносять фірмі дохід – основний і оборотний капітал) фірми внаслідок їхнього зношування «амортизація» та «депресація». Амортизація стосується невідчутних активів га відстрочених витрат. Це послідовне, щорічне списання певної суми вартості основного капіталу доти, поки він приносить дохід (період списання за діючими правилами не повинен перевищувати 40 років). До всіх відчутних активів, окрім землі (вона списанню не підлягає), обов'язково застосовують поняття «депресація». При розрахунках депресації враховують не лише фізичне, а й моральне зношування активів, тобто зношування через технічне й моральне старіння і природне псування. У вітчизняній практиці використовують лише поняття «амортизація». При цьому не виділяють такі поняття, як «відчутні» та «невідчутні» активи. Взагалі не розглядається вартість невідчутних активів. Для підвищення прибутковості підприємство повинно раціонально використовувати наявні ресурси, задіяти чинники, що сприяють зниженню фактичних витрат і відповідно собівартості продукції економія сировини та матеріалів завдяки впровадженню досконалих безвідходних технологій, зниження амортизаційних відрахувань внаслідок інтенсивного використання техніки, проведення політики прискореної амортизації, підвищення коефіцієнта змінності роботи устаткування, скорочення витрат на управління, підвищення продуктивності й інтенсивності праці тощо. За обмеженості наявних ресурсів ринок з його конкурентним середовищем стимулює підприємства до пошуків шляхів максимізації випуску продукції з найменшими витратами. Формування такого ринкового середовища – актуальна проблема й для української економіки, оскільки господарювання за умов адміністративно-командної системи, заснованої на витратному механізмі, оцінці діяльності підприємства за валовими показниками, незаінтересованості виробників у застосуванні економної технологи, відсутності тісного зв'язку між доходом підприємства й витратами на виробництво через дію системи централізованого перерозподілу доходів і дотацій було неефективним, не зорієнтованим на ресурсозбереження.

Формування ринкових відносин в Україні в 90-х, як і в інших країнах СНД, в умовах високої монополізації виробництва і скорочення його обсягів супроводжувалося зростанням витрат виробництва внаслідок інфляційних процесів, використання застарілої технологи, зростання невиробничих втрат, незаінтересованості в економії ресурсів, відсутності конкуренції, оскільки високі ціни на товари покривали усі витрати. Водночас зростання цін обмежувало купівельну спроможність споживачів і відповідно гальмувало розвиток виробництва. Тому створення умов для формування повноцінного ринку – важлива функція держави.

Факторні витрати – витрати, пов'язані з витратами певних факторів виробництва та обігу в грошовій формі щодо кожного фактора.