Валютні витрати

Валютні витрати (ВВ) визначаються витратами на обслуговування кредитів підприємства (ДО), витратами на зменшення валютних ризиків (Р), у які включаються витрати на страхування вантажів (З) і втрати виторгу в результаті зниження курсу валют (В), а також витрати, викликані висновком угод, на зниження валютного ризику через опціони, форварди, свопи й інші хеджуючи операції. Крім цього значні витрати підприємства в міжнародній торгівлі несуть на здійснення валютних операцій (ПРО) між контрагентами. Валютні витрати можна представити у вигляді адитивної моделі:

ВЗ=К+О+Р+С+В.

Витрати на кредитування визначаються ставкою кредиту в банку або винагородами по вексельних відстрочках. Витрати на страхування вантажів залежно від його цінності досягають у деяких випадках величини вартості вантажу. Валютні ризики визначаються величиною ймовірності їхнього зниження й чим вище ця ймовірність тим вище витрати на її досягнення.

Вибіркове покриття валютного ризику. Саме цієї позиції дотримуються багато з багатонаціональних підприємств. Менеджери з валютних ресурсів дотримуються різних правил хеджування. Одні забезпечують покриття валютного ризику, коли валюта експортного контракту має тенденцію до зниження, і не роблять цього, якщо її курс підвищується. Хеджування імпортних операцій підкоряється протилежній логіці. Інші покривають валютні ризики тільки тоді, коли курс валюти експортного контракту знижується нижче певної межі, оскільки подальше зниження курсу спричинило б збитки для компанії, але не хеджують, якщо курс цієї валюти підвищується. Завдання ж полягає в тому, щоб правильно оцінити результати вибіркового хеджування, але системи бухгалтерського обліку недостатньо забезпечені для цього. Оцінити ці результати можна, порівнюючи їх з тими, які були б отримані за автоматичного стовідсоткового хеджування, або з ситуацією, коли покриття валютного ризику не забезпечується зовсім.

Для прогнозування коливання валютних курсів, а отже виникнення валютних витрат, найчастіше застосовуються два типи моделей. До першого типу належать моделі, відомі як технічні (прогнозні), які спираються виключно на аналіз формування курсів в майбутньому і не враховують економічних чинників. Ці моделі використовується найчастіше для короткотермінових прогнозів.

До другого типу належать моделі, які окрім аналізу курсів у майбутньому включають також залежності, що виникають з теорії формування обмінних курсів (економетричні). Ці моделі враховують те, що на формування майбутнього рівня валютного курсу впливають економічні явища. Такі моделі використовується загалом для створення середньотермінових прогнозів.

Виникнення витрат виражається в політиці захисту від ризику підприємств на міжнародному ринку. Тому кожне підприємство повинен мати ефективну концепцію контролю задля моніторингу за щоденною діяльністю стосовно проведення валютних операцій.

До методів страхування валютних операцій и як наслідок витрат на їх виконання належать фінансові операції, що дають змогу або ухилитися від ризику збитків, що виникає в зв'язку з очікуваною зміною валютного курсу, або отримати спекулятивний прибуток, що випливає з подібної зміни. Страхування валютних операцій називається хеджуванням (від англ. hedge – захищати).

Суть основних методів хеджування зводиться до того, щоб здійснити валюто обмінні операції до того, як відбудеться несприятлива зміна курсу, або компенсувати збитки від подібної зміни за рахунок паралельних операцій з валютою, курс якої змінюється на протилежний. Існують такі методи хеджування:

1. Структурне балансування (активів і пасивів, кредиторської і дебіторської заборгованості).
2. Зміна терміну платежу.
3. Форвардні операції.
4. Операції типу «своп».
5. Опціонні операції.
6. Фінансові ф'ючерси.
7. Кредитування і інвестування в іноземній валюті.
8. Реструктуризація валютної заборгованості.
9. Паралельні позики.
10. Лізинг.
11. Дlисконтування вимог в іноземній валюті.
12. Валютні кошики.
13. Здійснення філіями платежів у «зростаючій» валюті.
14. Самострахування.

Потрібно мати на увазі, що 2–6 і 11 методи застосовуються для короткострокового хеджування, тоді як для довгострокового страхування валютних ризиків застосовуються методи 7–10, 13 і 14. Методи 1 і 12 можуть успішно застосовуватися у всіх випадках. Необхідно також зазначити, що методи 9 і 13 в принципі доступні лише тим компаніям або банкам, які мають закордоні філії.

Сама поява валютного ризику залежить від стану валютної позиції, тобто співвідношення вимог і обов'язків з продажу (купівлі) іноземної валюти. У разі кількісного збігу (за конкретною валютою і терміном угод купівлі-продажу) позиція вважається закритою і ризику (окрім ризику невикористаних можливостей) не виникає (оскільки можлива сума збитків, скажімо, в разі продажу буде перекрита такою самою сумою прибутку в разі купівлі валюти, курс якої був змінений). Ризик виникає за відкритої позиції, коли суми вимог і зобов'язань не збігаються. Тоді банку доведеться в майбутньому купувати цю валюту за новим курсом, а віддавати за старим (якщо сума його зобов'язань більша від суми вимог - коротка позиція) або прийняти за старим курсом, тоді як продати її можна буде лише за новим (якщо більша сума вимог до контрагентів – довга позиція). Збитки виникнуть у тому разі, коли зміна курсу призведе до того, що віддавати валюту за раніше укладеною угодою доведеться за курсом, нижчим від існуючого на момент розрахунку або, навпаки, прийняти раніше куплену валюту треба буде за курсом, що перевищує існуючий. Отже, ступінь ризику безпосередньо позначається на результатах майбутніх валютних операцій.

Зупинімося на розгляді кількох методів хеджування у плані зростання витрат на їх виконання:

1. Структурне балансування полягає в прагненні підтримувати таку структуру активів і пасивів, яка дасть змогу перекрити збитки від зміни валютного курсу прибутком, що отримується від цієї самої зміни за іншими позиціями балансу. Інакше кажучи, подібна тактика зводиться до прагнення мати максимально можливу кількість «закритих» позицій, мінімізуючи таким чином валютні ризики. Але оскільки мати «закритими» всі позиції не завжди можливо і розумно, то потрібно бути готовим до негайних дій щодо структурного балансування. Наприклад, якщо підприємство або банк очікує значних змін валютних курсів унаслідок девальвації національної валюти, то йому потрібно негайно конвертувати вільну готівку у валюту платежу. Якщо йдеться про співвідношення між різними іноземними валютами, то в подібній ситуації, крім конверсії спадаючої валюти в більш надійну, можна здійснити, скажімо, заміну цінних паперів, номінованих у «слабкій» валюті, на більш надійні, фондові цінності.
2. Одним із найпростіших і поширених способів балансування є приведення у відповідність валютних потоків, що відображають прибутки і витрати. Тобто кожного разу, укладаючи контракт, що передбачає отримання або, навпаки, виплату іноземної валюти, підприємство або банк повинні прагнути зупинити свій вибір на тій валюті, яка допоможе закрити повністю або частково наявні «відкриті» валютні позиції.
3. Зміна терміну платежу. У світовій практиці так називається тактика управління валютним ризиком (англ. «leads & lags» – випередження і відставання). Цей метод є маніпулюванням термінами здійснення розрахунків, що застосовується в очікуванні різких змін курсів валюти ціни або валюти платежу. До найбільш вживаних форм за даною тактикою належать:
   • дострокова оплата товарів і послуг (за очікуваної апреціації, тобто підвищення курсу валюти платежу) або, навпаки, затримка платежу (за очікуваної депреціації, тобто падіння курсу);
   • прискорення або сповільнення репатріації прибутків, погашення основної суми кредитів і виплати відсотків і дивідендів;
   • регулювання термінів конверсії виручки одержувачем інвалютних коштів в національну валюту.
   Застосування цієї тактики дає змогу закрити «короткі» позиції з іноземної валюти до її апреціації і, відповідно, «довгі» позиції – до її депреціації.
4. Форвардні операції є найпоширенішим методом хеджування. Тому під «хеджуванням» іноді мають на увазі лише одні«форвардні» операції щодо страхування валютних ризиків. Цей метод застосовується задля ухилення від ризиків у операціях купівлі-продажу іноземної валюти, що передбачає її постачання в терміни, котрі перевищують два дні. Звичайно пропонуються терміни 1, 3 або 6 місяців. Суть «форвардної» операції, з позиції можливості страхування, полягає в тому, що імпортер, який побоюється підвищення курсу валюти платежу, може заздалегідь звернутися до банку і купити цю валюту з терміном постачання, наближеним до терміну платежу. Природно, що операція буде проведена за курсом «форвард», який може бути (а в разі очікування апреціації валюти – обов'язково буде) вищим за курс «спот». Отже, імпортер в такому випадку піде на додаткові витрати, що по суті є платою за подібну страховку. За допомогою «форвардних» операцій страхування валютних ризиків може здійснюватися й експортером, який просто здійснюватиме протилежні операції: побоюючись падіння курсу валюти платежу, він продає належну йому суму за національну (або іншу іноземну) валюту на певний термін, зводячи, таким чином, до нуля валютний ризик для себе і перекладаючи його на банк.
5. Наступним кроком страхування є операція, яка називається «валютний своп» (англ. –- exchange swap) і полягає в заміні коштів «спот» на кошти типу «форвард». Операції «своп» майже повністю усувають валютний ризик, на відміну від операцій «спот», які містить чистий валютний ризик. Ризик усувається в «свопі», оскільки відкрита позиція виникає тільки через різницю розрахункових дат, але в умовах розвиненого ринку вона легко може бути зменшена або покрита повністю. Тобто може бути створена зворотна позиція. Можливо, кращим визначенням операції «своп» буде таке: купівля або продаж іноземної валюти на найближчу дату з одночасною контругодою на певний термін. По суті, звичайні валютні операції часто є, хоч і вимушено, лише частиною операцій «своп». Одночасна купівля і продаж – це теоретичний підхід, що використовується фахівцями з форвардів; а в реальному житті «свопи» проводяться лише тоді, коли дилер бачить, що не існує іншої можливості покрити операцію «спот». Він намагається здійснити страховку на найближчий, по можливості розрахунковий, день, але при цьому знов виходить відкрита позиція «спот», і в результаті вся операція стає угодою «своп».
6. Опціонні операції - Валютний опціон – це контракт, який дає покупцеві право (але не зобов'язує) купити або продати певну кількість іноземної валюти за вказаним обмінним курсом (ціною виконання) протягом деякого обмеженого часу або в кінці певного періоду. В момент купівлі валютного опціону необхідно виплатити комісійні, що називаються премією. Існує кілька видів опціонів.

Опціони на купівлю і продаж:

• опціони на купівлю валюти (англ. – call);
• опціони на продаж валюти (англ. put).

Як правило, до купівлі опціонів на продаж або купівлю валюти вдаються компанії, що прагнуть забезпечити покриття валютного ризику, а продаж опціонів здійснюється банками.

Опціони за ф'ючерсними контрактами передбачають продаж термінових валютних контрактів або ф'ючерсів. Тобто продавець зобов'язаний продати (або купити) валюту, тоді як покупець мо¬же реалізувати право виконання опціону або дозволити цьому опціону втратити силу.

Існують ще три види опціонів:

• опціон називається «з грошима», або «at the money», якщо ціна виконання опціону дорівнює поточному обмінному курсові даної валюти;
• опціон називається «без грошей», або «out of the money», якщо ціна виконання опціону за умови його негайного продажу не має вартості, тобто тоді, коли ціна виконання опціону на купівлю валюти вище поточного обмінного курсу, а для опціонів па продаж валюти ціна виконання нижче поточного курсу;
• опціон «в грошах», або «in the money» це опціон, який має негайну вартість: ціна виконання опціону на купівлю нижче поточного обмінного курсу, ціна виконання опціону на продаж вище поточного курсу.

Менеджер з валютних ресурсів повинен зробити правильний вибір між різними видами опціонів, виходячи з власного прогнозу коливань валютного курсу і тих витрат , які він готовий понести.

На біржовому опціонному ринку контракти з євро, FRF, GBP, JPY, CAD,. котируються в центах US. Неамериканський експортер, який прагне хеджувати себе від зниження курсу долара, повинен купити опціони на купівлю. Неамериканський імпортер, що забезпечує валютне покриття від підвищення курсу долара, повинен купити опціони на продаж.

Приклад. Український експортер, що чекає отримання платежу в доларах через три місяці за експортне постачання, може купити опціони на купівлю через три місяці за ціною виконання Рe, виплативши премію Рa.

Аналіз. Якщо по настанні дати розрахунків поточний обмінний курс фунта стерлінгів буде нижчим або рівним РЕ – ціні виконання, то опціон на купівлю не буде виконаний. У цьому разі покупець опціону втрачає премію Р, і продає валюту на готівковому ринку. Якщо поточний валютний курс фунта стерлінгів вище на L, то власник виконає опціон і отримає чистий прибуток. Чим вище обмінний курс, тим більше прибуток.

Джерело:

Навчальний посібник за дисципліною „Контролінг зовнішньоекономічної діяльності” (для студентів спеціальності 7.050206 «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності» 4 курсу денної й заочної форм навчання) Укл.: Л.І. Рябенко, М.М. Шиков – Алчевськ: ДонДТУ, 2009. – 204 с.