Класифікація торговельних витрат

Ефективне управління витратами неможливе без удосконалення їх класифікації з огляду на різноманітні потреби планування, обліку, аналізу й контролю. Вважаємо, що управління витратами матиме максимальну ефективність, якщо їхня класифікація забезпечить вирішення таких завдань:

• логічний поділ витрат та можливості проведення їх повного й глибокого аналізу;
• організація системи обліку та звітності для цілей ефективного управління витратами;
• встановлення центрів персональної відповідальності за формування витрат в окремих підрозділах підприємства, тобто віднесення витрат на відповідні підрозділи, служби, функції або окремих осіб підприємства;
• прогнозування, планування й складання кошторису витрат на майбутній період з урахуванням особливостей діяльності підприємства;
• належний контроль витрат.

Відповідно до економічної енциклопедії класифікація – це розподіл об’єктів, понять, назв на класи, групи, розряди за спільною ознакою. Науково обґрунтованою класифікацію вважають лише у тому разі, якщо її основою є об’єктивна й суттєва ознака.

Загальновідомо, що достовірність визначення витрат, доходів і фінансових результатів та якість їх планування, обліку й аналізу багато в чому залежить від того, наскільки правильно визначено ознаки класифікації. Крім того, чим більше виділено класифікаційних ознак, тим вищий ступінь пізнання об’єкта, який вивчають.

Важлива роль вченими-економістами відводилась створенню і удосконаленню класифікації витрат для різних потреб, у тому числі для бухгалтерського обліку і системи управління підприємством.

Розглянемо різні підходи до класифікації витрат, наведені в літературі.

Окремі науковці пропонують групувати витрати на неспожиті (або невичерпані) та спожиті (або вичерпані). Неспожиті – це витрати, які належать до наявних ресурсів і складають активи балансу, а спожиті – ті, що входять до складу витрат і порівнюються з доходами від реалізації.

Згідно із класифікацією, яку наводять більшість українських учених, витрати розподіляють за способом включення до собівартості на прямі й непрямі. До прямих чи непрямих відносять витрати з огляду на їх об’єкт. Крім того, деякі автори поділяють витрати залежно від того, чи впливають вони безпосередньо на управлінські рішення на релевантні й нерелевантні.

Заслуговує на увагу класифікація витрат, наведена В.В. Сопком, який групує витрати за такими ознаками: відношенням до технологічного процесу; роллю та участю в процесі виробництва і реалізації продукції; відношенням до форм власності; відношенням до форм оплати праці.

У зарубіжній практиці існує кілька підходів до класифікації витрат. Зокрема, К. Друрі виділяє три основні напрями поділу витрат: 1) витрати для визначення вартості запасів; 2) витрати, за якими приймають рішення; 3) витрати, за якими здійснюється контроль і регулювання. Подібної точки зору дотримуються й інші автори.

Окремі вчені розрізняють витрати за іншими ознаками:

• простими елементами процесу праці (витрати засобів праці, предметів праці, живої праці);
• терміном планування (коротко- і довгострокові витрати);
• відношенням до фаз кругообігу виробничих процесів (постачальницько-заготівельні, виробничі та комерційні витрати);
• можливістю прогнозування (прогнозовані й непрогнозовані втрати);
• ступенем доцільності (продуктивні й непродуктивні витрати).

Поділ витрат на витрати засобів, предметів праці та живої праці реалізовано в переліку елементів витрат і має значення для розрахунку макроекономічних показників. Класифікація витрат за ступенями доцільності може бути реалізована в управлінському обліку за умови визначення норм витрат. Тоді витрати в межах норм будуть продуктивними, понад норми – непродуктивними. З метою прийняття управлінських рішень, виділяють постійні та змінні, контрольовані й неконтрольовані, безповоротні й уявні, корисні та некорисні, інкрементні й маржинальні витрати. Умовно-постійні витрати включають у себе такі витрати, розмір яких не змінюється внаслідок зміни обсягів товарообороту; змінні – витрати, величина яких змінюється зі зміною обсягів товарообороту.

Виділення в окремий блок змінних витрат дало змогу: по-перше, більш точно визначати ефективність торговельного процесу; по-друге, перейти до точного їх нормування і своєчасного втручання у торговельну діяльність у разі суттєвих відхилень фактичних даних від нормативних.

Залежно від того, враховують чи не враховують витрати при прийнятті рішень їх групують на безповоротні та уявні. Величина безповоротних витрат не може бути змінена ніяким майбутнім рішенням. Уявні витрати характеризують втрачену можливість, коли вибір альтернативного рішення потребує відмови від іншого. Такий вид витрат застосовують у разі використання обмежених ресурсів. У цій класифікації змішані різні ознаки, тому доцільно класифікувати витрати на безповоротні й поворотні. Уявні витрати можна назвати іншим терміном – «альтернативні».

За ступенем доцільності й економічної віддачі всі витрати підприємства можна розподілити на корисні і безкорисні. Поділ витрат за такою ознакою залежить від ступеня використання ресурсного потенціалу підприємства. Так, якщо ресурсний потенціал підприємства використовується неефективно або не дає очікуваної віддачі, то частина витрат обігу є некорисною. На наш погляд, такий поділ витрат повторює класифікацію на продуктивні та непродуктивні витрати. З метою нормування витрати поділяють на нормовані й ненормовані.

Велике значення для дієвого контролю витрат має їх поділ в обліку за центрами відповідальності на контрольовані й неконтрольовані. Таку класифікацію витрат ще називають правовою, або функціональною. Вона особливо важлива для управлінського контролю, особливо на підприємствах з розвиненою структурою управління, і широко використовується в системі обліку витрат і результатів. Контрольовані витрати, в свою чергу, поділяють за центрами відповідальності, а також за конкретними підрозділами підприємства, від ефективності діяльності яких вони залежать.

Поділ витрат за економічними елементами дає можливість визначати макроекономічні показники і застосовується для цілей відображення даних про витрати у фінансовому обліку. Відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» для розкриття цих даних у фінансовій звітності виділено п’ять елементів витрат: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизацію та інші витрати. З огляду на необхідність більш повного розкриття у фінансовій звітності даних про витрати торговельного підприємства доцільно, на нашу думку, до наведених вище елементів витрат додати ще два: «Роботи і послуги зі сторони» і «Податки, збори та інші обов’язкові платежі».

Торговельні витрати можна оцінити різними методами, що також є однією з ознак їх класифікації. Так, залежно від методу оцінки витрат розрізняють: а) історичну оцінку їх величини, при якій понесені витрати відносять на витрати обігу за ціною їх придбання (незалежно від дати їх закупівлі); б) поточну оцінку величини витрат (ціна відновлення), яку визначають розрахунковим шляхом за поточними ринковими цінами на відповідний вид ресурсів. Поточна оцінка величини витрат має особливе значення за умов інфляції, оскільки дає змогу реально оцінити розміри поточних витрат і забезпечити умови для відтворення ресурсів підприємства з урахуванням кон’юнктури ринку. Таку оцінку витрат запроваджують у разі прийняття довгострокових стратегічних рішень.

На основі проведених досліджень торговельні витрати нами було згруповано відповідно до потреб їх обліку і контролю на підприємствах споживчої кооперації:

Вважаємо, що наведена у таблиці класифікація торговельних витрат враховує всі вимоги для формування системи обліку та контролю витрат у підприємствах торгівлі споживчої кооперації України.

Джерело: Фірсова Н.В., Желізняк Р.Є. «Класифікація торговельних витрат для цілей побудови обліку і контролю в підприємствах споживчої кооперації України»