Державні витрати

Державні витрати – грошова форма ви датків держави, спрямованих на виконання нею своїх функцій, відносини власності (привласнення) між державою і юридичними та фізичними особами в процесі розподілу і споживання частини національного доходу. Державні видатки виникають з появою держави і виконанням нею різноманітних функцій.

У рабовласницькому суспільстві за рахунок державних видатків вели війни, будували іригаційні споруди прокладали дороги, утримували державний апарат. За феодалізму державні видатки використовували на будівництво міст, забезпечення грошового обігу, утримання деяких аристократичних родів, придбання предметів розкошів для правителів держави тощо. За капіталізму (на нижчій його стадії – XVI-XIX ст.). Державні видатки скеровувалися переважно на військові цілі, утримання державного апарату будівництво залізниць, підприємств з великим робочим періодом. У деяких країнах (зокрема в Німеччині) у другій половині XIX ст. частка державних витрат спрямовувалася на соціальні цілі. Загалом у цей період обсяг державних витрат був незначний. Так, у США в 1848 вони становили 48 млн. дол., у 1890 їх питома вага у валовому внутрішньому продукті (ВНП) становила у США 7%, у Великобританії – 9,2%, у Франції – 12% у Німеччині – 13,2%. На вищій стадії розвитку капіталізму, особливо з часу переростання продуктивними силами меж корпоративної (колективної капіталістичної власності), розгортання НТР, дії закону одержавлення економіки, масштаби і темпи державних витрат значно зростають їх питома вага в національному доході СЩА становить нині до 40%, в Італії, Німеччині, Франції – 55-60%, що означає досягнення відносно оптимальної величини, після чого може відбуватися як їх незначне скорочення, так і певне збільшення.

Характерною особливістю функціонування державних витрат є те, що з посиленням економічної могутності держави їх питома вага у ВНП або національному доході зменшується. Дія цієї тенденції модифікується залежно від специфіки історичних, соціальне економічних умов країни. Структура державних витрат визначається роллю та значущістю виконуваних державою функцій. Якщо в середині XIX ст. основна частка державних витрат спрямовувалася на утримання державного апарату і військові цілі, а не на соціальні витрати, то в середині 90-х XX ст. на перше місце вийшли видатки на соціальні цілі (розвиток освіти, охорону здоров'я, виплати безробітним, пенсіонерам тощо). Це зумовлено якісно новою роллю особистого фактора в сучасному виробництві (значення освіти, кваліфікації, розвитку творчих, організаторських здібностей працівників тощо) посиленням загальнолюдських цінностей у комплексі ціннісних орієнтирів суспільства, зростанням армії безробітних тощо. Тому на соціальні видатки в розвинутих країнах Заходу спрямовується до 35% державних витрат. Так, якщо у США в 1960 вони становили 20% Федерального бюджету, то в 1995 – майже 47%, з урахуванням бюджетів штатів та місцевих органів влади такі видатки наприкінці 90-х досягали майже 1,5 трлн. дол.

Друге місце в структурі державних витрат посідають витрати на економічні цілі – житлове будівництво і його реконструкцію, розробку природних ресурсів і охорону довкілля, сільське господарство, транспорт, науку, зв'язок, державне регулювання і прогнозування економіки тощо. У розвинутих країнах світу вони становили в середині 90-х до 25-27% державних витрат їх висока питома вага зумовлена перетворенням держави на головну організацію забезпечення нормального відтворення економічної системи, її існування, а державного регулювання – на ядро господарського механізму, неспроможністю недержавних форм власності й ринкового механізму розвивати фундаментальні наукові дослідження, подолати екологічну кризу тощо.

На третьому місці в структурі державних витрат – витрати на військові цілі. Вони поділяються на прямі й непрямі. Прямі – безпосередні витрати з державного бюджету на оборону. Непрямі – частина видатків на космічні дослідження, військова допомога іншим країнам, виплати ветеранам війни та ін. У США до них відносять видатки Міністерства енергетики на ядерне озброєння, частку витрат на дослідження космосу. Через це вони становили наприкінці 80-х понад 30% федерального бюджету. У деяких розвинутих країнах світу (у США Німеччині, Франції) на непрямі витрати припадає 2-2,5%, в Японії – до 10% сукупних державних витрат.

На четвертому місці в структурі державних витрат – видатки на обслуговування державного боргу. У США в середині 90-х державний борг становив майже 60% ВНП. В Японії такі витрати сягають 20% державних витрат (друге місце у структурі державних витрат, у США – четверте). Щорічно на обслуговування державного боргу США витрачають понад 230 млрд. дол.

Зростання державного боргу і суми виплат по ньому спричинене величезними військовими видатками, які призводять до хронічного дефіциту державного бюджету і платіжного балансу. Виплата державного боргу і відсотків по ньому здійснюється через викуп державних цінних паперів за кошти державного бюджету. Частина коштів з бюджету витрачається на утримання державного апарату влади, посольств, консульств, сплати внесків до міжнародних організацій тощо.

Сучасна держава виконує функції підприємця, покупця, споживача, кредитора, боржника організатора. Відповідно до такої класифікації характеризують і державні витрати. Як підприємець держава виділяє на інвестиції від 3 до 30% державних витрат, як покупець і споживач через систему державних контрактів забезпечує реалізацію до 10% ВВП, на що витрачається майже 20% державних витрат. З державного бюджету через соціальні виплати населенню фінансується від 10 до 20% приватного споживання. В найбільш узагальненому вигляді державні витрати групують навколо двох статей: 1) закупівля товарів і послуг і 2) трансферти. Так, у США з 1959 по 1995 державні витрати зросли з 116,6 млрд. до майже 2,4 трлн. дол., у т. ч. на закупівлю товарів і послуг – з 82,7 млрд. до 1,14 трлн. дол., а на трансфертні виплати – з 27,5 млрд. до понад 1 трлн. дол. У загальній сумі державних витрат витрати штатів та місцевих органів влади за цей період збільшилися з 116,6 до 907,6 млрд. дол. На першому місці серед витрат федерального бюджету в 1995 були витрати на соціальне страхування (335,8 млрд. дол. проти 0,8 млрд. дол. у 1950), на другому – військові витрати (272,2 млрд. дол. проти 1,7 млрд. дол. у 1940), на третьому – виплата відсотків по державному боргу (232,2 млрд. дол. проти 0,9 млрд. у 1940), на четвертому – підтримання доходів (220,2 млрд. дол. проти 1,5 млрд. дол. у 1940), на п'ятому – витрати на медичне страхування (159,9 млрд. дол. проти 6,2 млрд. дол. у 1970), на шостому – видатки на охорону здоров'я (114,8 млрд. дол. проти 0,1 млрд. дол. у 1940). Серед видатків штатів і місцевих органів влади на першому місці були видатки на розвиток освіти (понад 327 млрд. дол. у1992 проти 9,2 млрд. у 1940), на другому – виплата допомоги (понад 158 млрд. дол. у 1992 проти 1,2 млрд. дол. у 1940), на третьому – будівництво доріг (майже 67 млрд. дол. у 1992 і 1,6 млрд. дол. у 1940). Державні видатки всіх рівнів становили у США 28% ВНП у 1960, а в 1995 – 34%. В Україні у 1996 на соціальний захист населення та утримання органів державної влади було витрачено до 44% всіх доходів держави на інвестиції – 6%, на обслуговування і погашення боргів, покриття збитків, поповнення резервів – до 18% всіх видатків. В 1997 майже 74% від загальної суми видатків витрачено на підтримку галузей і окремих об'єктів економіки, соціальний захист населення, фінансування соціально-культурних закладів, науку, оборону та управління. Проте видатки на управління постійно зростали, а на соціальні цілі, науку – скорочувалися. Перерозподіл понад 60% національного доходу через державний бюджет означає надмірний централізм у цій сфері, переважання адміністративних методів регулювання економіки.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.