Витрати обігу

Витрати обігу – грошові витрати на доведення товарів від виробництва до споживача (оптова закупівля товарів, транспортування, зберігання та реалізація). За своєю природою ці витрати пов'язані з реалізацією товарів у оптовій, роздрібній торгівлі та в громадському харчуванні. До останніх належать виграти на виробництво продукції та обслуговування процесу споживання витрат обігу складаються з витрат на оплату живої праці працівників, зайнятих у сфері обігу, і матеріальних витрат у сфері обігу (амортизація основних засобів, втрати товарів, використання пакувальних матеріалів тощо). Витрати обігу торгівлі є складовою частиною всіх народногосподарських витрат обігу.

Витрати обігу – категорія історична. Виникають із появою товарного виробництва й товарного обігу. Важливим елементом їх характеристики є форма власності. Витрати обігу завжди пов'язані з основним принципом господарювання – досягати кращих результатів з найменшими витратами. Оцінюючи рівень витрат обігу, слід виходити як з економічних, так і з соціальних міркувань. Економити на витратах обігу за рахунок зниження культури обслуговування покупців, погіршення умов праці працюючих нерозумно. Загальна величина витрат обігу характеризується не тільки абсолютною сумою витрат, а й їх рівнем. Рівень витрат обігу – це відношення суми витрат до суми товарообороту (оптового, роздрібного, заготівельного) за відповідний період (місяць, квартал, рік). За відношенням до процесу виробництва й обігу витрати обігу поділяють на чисті та додаткові. Чисті витрати обігу безпосередньо пов'язані з процесом купівлі-продажу, з перетворенням однієї форми власності (товарної) на іншу (грошову) чи грошової на товарну. До цих витрат відносять витрати на виробництво (випуск) грошей, використання їх в обігу, ведення обліку грошової маси тощо. Чисті витрати обігу не мають відношення до виробництва товару і тому не впливають на його вартість. Вартість товару не змінюється від того, що він переходить від одного власника до іншого, тому ці витрати називають чистими, тобто такими, що обумовлені процесом обігу й обміну. Додаткові витрати обігу пов'язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (витрати на сортування товарів, їх зберігання, доробку, фасування та операції). Додаткові витрати обігу в торгівлі тісно пов'язані з витратами виробництва, наприклад, продаж цукру Цей товар випускають в розфасованому і нерозфасованому вигляді. Якщо цукор розфасований на цукровому заводі, то витрати на фасування зараховують до витрат виробництва і відображають у промисловій собівартості товару. Коли він надійшов у торговельну мережу нерозфасований і його фасують на торгових підприємствах, то пов'язані з цим витрати відображаються у витратах обігу торговельної мережі. Додаткові витрати обігу, на відміну від чистих, збільшують вартість товару. Витрати обігу поділяють також на продуктивні й непродуктивні. Так, транспортні витрати можуть бути як продуктивні (в межах встановлених форм руху товарів), так і непродуктивні (повторні, зустрічні, зайві перевезення). Непродуктивні витрати пов'язані з веденням обліку, розрахунками з покупцями, витратами на організацію грошового обігу. За видами товарного обігу витрати обігу класифікують на витрати торгівлі (оптової і роздрібної), витрати громадського харчування, витрати заготівель сільськогосподарської продукції та сировини, витрати матеріально-технічного забезпечення народного господарства. Розрізняють також витрати обігу державної, кооперативної та приватної торгівлі. Самостійною є класифікація витрат обігу залежно від функцій, з виконанням яких пов'язані певні витрати. Це витрати обігу оперативні та адмінуправлінські, прямі й додаткові, планові та звітні (фактичні). За рівнями управління витрати обігу поділяють на загальнодержавні, обласного рівня, районного рівня, окремого підприємства. Окремо виділяють номенклатуру витрат обігу – поділ їх за окремими статтями. Першим запропонував номенклатуру статей витрат обігу економіст А. Чупров у 1868. У різні періоди номенклатура витрат обігу була різною (з 1870 – 7 статей, 1902 –12, 1931 – 18, 1938 – 36, 1962 – 48, 1965 – 32, 1985 – 26, 1989 – 24, 1991 – 20, 1993 – 12, 1996 – 15 статей). У номенклатурі витрат обігу до 1991 окремо виділяли звітні й облікові статті. Характеристика витрат обігу здійснюється на підставі абсолютних сум витрат як загалом, так і за окремими статтями. В розрізі окремих статей ці витрати складаються з витрат на транспортування товарів, продуктів, сировини, оплату праці, відсотки за користування короткотерміновими банківськими кредитами, зберігання, сортування, пакування та обробку товарів і сировини з втрат товарів, продуктів і сировини при перевезенні, зберіганні, реалізації в межах норм, амортизації основних засобів, витрат на оренду й утримання будівель, споруд, приміщень, обладнання, інвентарю, легкового транспорту, витрат на ремонт основних засобів та інших витрат. Номенклатура витрат обігу характеризує їх склад за видами витрат. Окремі види витрат об'єднують в однорідні групи – статті видатків. Мають місце розходження статей витрат обігу державної і кооперативної торгівлі. В роздрібній торгівлі та громадському харчуванні головне місце посідають заробітна плата, транспортні витрати й витрати на утримання, оренду приміщень, в оптовій торгівлі – транспортні витрати. Основним показником витрат обігу є не сума, а рівень, що характеризує поточні витрати живої та уречевленої праці у товарообороті й показує їхню частку в роздрібній ціні товару. Величина цього рівня залежить від суспільно-економічних та торгово-організаційних факторів, що впливають на окремі статті витрат обігу. Окрема номенклатура витрат обігу пов'язана з реалізацією продукції виробничо-технічного призначення та забезпечення нею споживачів. Вона залежить від видів (категорій) підприємств і об'єднань (оптової, дрібнооптової, комісійної торгівлі), від організації забезпечення (складські, транспортні), від фактора змінності – витрати змінні, які прямо залежать від обсягів оптової реалізації (транспортні витрати, витрати на зберігання, сортування, фасування тощо, заробітна плата відрядних працівників), витрати умовно-постійні, які не залежать від обсягів реалізації (заробітна плата з погодинною оплатою, витрати на оренду приміщень, утримання будівель, більшість управлінських витрат). Формування витрат обігу в суспільне необхідних розмірах – основа збільшення прибутків торгівлі, частина яких спрямовується на розвиток і вдосконалення її матеріально-технічної бази. Витрати обігу характеризують спожиту частину ресурсів. Зниження цих витрат досягається дотриманням режиму економії.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.