Монетарна (грошова) інфляція
Монетарна (грошова) інфляція – один із основних функціональних типів (видів) інфляції, що полягає в загальному зростанні рівня сукупних ринкових цін під впливом емісії грошей. В економічній літературі інфляцію монетарну часто визначають як грошову, оскільки її спричиняє певна невідповідність загальної грошової маси й обсягу товарів та послуг в обігу.
Розгортання монетарної інфляції здійснюється опосередковано, через відповідний розвиток, з одного боку інфляції попиту, а з іншого – інфляції пропозиції (витрат). До додаткової емісії грошей призводять специфічні причини і фактори (а не формальне зростання рівня сукупних цін під впливом «розкручування» інфляції попиту та інфляції пропозиції). Безпосередньо виявляється у збільшенні обсягів сукупного попиту, зростанні цін на ресурси і відповідному скороченні обсягів сукупної пропозиції. З цієї причини монетарну інфляцію нерідко не виділяють в окремий вид, а ототожнюють (ідентифікують) або з інфляцією попиту, або з інфляцією про позиції.
Головними причинами (факторами) розвитку монетарної інфляції є:
- надмірне розширення неефективного державного сектора національної макроекономічної системи. За цих умов зростають видатки державного бюджету на його фінансування, що збільшує дефіцит бюджету і зумовлює потребу в додатковій емісії грошей;
- нераціональне формування структури державного бюджету, перевищення його видатків над доходами, що також за певних умов призводить до додаткової емісії грошей, а отже, розвитку монетарної інфляції;
- нераціональна податкова (фіскальна) політика держави яка полягає в необґрунтованому визначенні ставки податків, завищенні чи заниженні їх загального рівня, що спричиняє розлад у бюджетній системі держави і за певних умов може стати причиною розвитку монетарної інфляції.
Існують також інші причини – політичні, військово-політичні, міжнародні тощо, однак вони не спричиняють монетарної інфляції, якщо дефіцитне бюджетне фінансування здійснюється не за рахунок додаткової (реальної) емісії (традиційна емісія як процес оновлення грошових знаків внаслідок їх фізичного зношування не стосується розвитку монетарної інфляції, таку емісію визначають як формальну, а не реальну, тобто спричинену додатковим збільшенням грошової маси понад сукупну товарну масу), а за рахунок позички грошей державою у населення, підприємств, інших держав чи банків. Позичкове дефіцитне бюджетне фінансування, на відміну від емісійного не є причиною зростання значного рівня сукупних цін, хоча певною мірою призводить до нього, оскільки додатковий попит на гроші з боку держави підвищує ставку відсотка, а водночас і рівень сукупних цін на товари і послуги. Однак реальна емісія грошей також не завжди означає формування монетарної інфляції.
Виділяють два типи реальної емісії грошей:
- емісія грошей, об'єктивно породжена розвитком інфляції попиту або інфляції пропозиції (зростання рівня сукупних цін під впливом факторів сукупного попиту або сукупної пропозиції збільшує об'єктивно потребу в грошовій масі, тобто в додатковій емісії, якої уникнути неможливо, оскільки вона зумовлена об'єктивними факторами);
- емісія грошей, до якої призводять зазначені вище причини і фактори розвитку монетарної інфляції. Цей вид емісії не є наслідком інфляції попиту та інфляції пропозиції, він є їх причиною монетарної інфляції майже ніколи не розвивається окремо від інших типів інфляції, як правило, вона існує разом з інфляцією попиту та інфляцією пропозиції. Тому виникає проблема її виокремлення з-поміж піших типів інфляції (проблема й ідентифікації).
В сучасній науці не існує досконалих методів ідентифікації монетарної інфляції. Однак наявність монетарної інфляції можна визначити, виявивши тип її економічного розвитку, фазу економічного циклу. Вважають, що розвиток монетарної інфляції з об'єктивною необхідністю повинен здійснюватися, по-перше, в екстенсивних а ще більше – детенсивних економічних системах, по-друге, у фазі економічного спаду, а ще більше – економічного гіперспаду, за яких зменшуються відносні й абсолютні розміри податкових надходжень, перекрити які неемісійними джерелами дуже важко, найчастіше здійснюється реальна емісія грошей, що й призводить до розвитку монетарної інфляції.
У 90-х XX ст. монетарна інфляція в Україні мала значну питому вагу в структурі національної інфляції, була, по суті, її визначальним фактором і структурним компонентом. Зростання загального рівня сукупних цін було спричинене передусім монетарними факторами, хоча зовні ситуація була такою, що переважали інфляція попиту та інфляція пропозиції.
Монетарна інфляція є похідною, наслідком розвитку цих двох типів інфляції (зростання рівня сукупних цін під впливом факторів попиту або пропозиції змушує здійснювати додаткову емісію грошей з тим, щоб належним чином задовольнити потреби ринку в грошових знаках). Але монетарна інфляція є також першопричиною розвитку інфляція попиту або інфляція пропозиції (додаткова реальна емісія грошей збільшує обсяги сукупного попиту, з одного боку, і спричиняє зростання цін на ресурси, що призводить до скорочення обсягів сукупної пропозиції – з іншого). Таке суперечливе і неоднозначне співвідношення між зазначеними видами інфляції теоретично обґрунтовано і в економічній літературі.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.