Концепції регульованої валюти

Концепції регульованої валюти – сукупність ідей, положень та адекватних їм методологічних засад щодо вирішального впливу держави на економіку через кредитно-грошову сферу, передусім – сферу грошового обігу. Ґрунтується на номіналістичній (згідно з якою гроші, позбавлені товарної природи, є умовним знаком, цінність якого встановлюється державою або назвою грошової одиниці) та кількісній (відповідно до якої не сума цін товарів визначає кількість грошей, а навпаки) теоріях грошей.

На початковому етапі розвитку концепцій регульованої валюти (початок XX ст.) прихильники державної теорії грошей (німецькі економісти Г. Кнапп, Ф. Бендіксен та ін.) виступали за посилення державного регулювання грошових відносин. У 20-30-х американські економісти, зокрема І. Фішер, Г. Мітчелл, шведський учений К. Віксель, стверджували, що зміною обсягів емісії грошей, відсоткових ставок тощо можна уникнути циклічного характеру розвитку економіки. Проте такі твердження були спростовані практикою. В теоретико-методологічному аспекті ці вчені значною мірою спиралися на постулати мінової концепції, недооцінювали роль матеріальної основи (зумовленої передусім процесом виробництва) у виникненні циклічних коливань. У 30-40-х Дж. Кейнс, Е. Хансен, П. Самуельсон (США) обстоювали процес демонетизації золота, стверджували, що досконаліший засіб втручання держави в економіку – паперові гроші. Кредитно-паперові гроші є водночас досконалішим засобом економічної реалізації панування монополій. Важливо, щоб ці символи повноцінних грошей випускали в обіг з дотриманням вимог законів грошового обігу. Ідеї Кейнса про демонетизацію золота поєднувалися з положеннями про роль ефективного попиту, його значення в розширенні державного бюджету. Втілення цих ідей у практику сприяло зменшенню глибини економічних криз, послабленню циклічних коливань. Водночас їх реалізація стимулювала інфляційні процеси в економіці, що призвело до посилення монетаризму, появи нової моделі концепції регульованої валюти (через підтримання стабільних темпів грошової маси, які б дещо випереджали зростання ВВП). У сфері міжнародних валютно-фінансових відносин ця концепція знайшла свій вияв у проповідуванні американським економістом Р. Тріффіном ідеї створення міжнародних кредитних грошей, обіг яких повинен регулювати єдиний розрахунковий і резервний центр національних центральних банків. У визначенні валютних курсів представники неокейнсіанства обстоювали ідею пріоритетності фіксованих паритетів валют, а монетаристи – «плаваючих». Таке протиставлення коректне лише в контексті конкретної країни або декількох країн у певний історичний період.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.