Конвертована валюта

Конвертована валюта – національна грошова одиниця, яка має здатність вільно (через купівлю-продаж) обмінюватися на іноземні валюти, виконувати функції світових грошей. Нині у світі налічується понад 300 найменувань національних грошей, проте лише 20 держав (США, Англія, Німеччина, Японія, Канада, Данія, Нідерланди, деякі багаті на нафту країни Близького Сходу) мають повністю конвертовану валюту. Майже 90 держав світу мають різні форми частково конвертованих валют.

Розрізняють дві основні форми конвертованості валюти: 1) вільна, або повністю конвертована і 2) частково конвертована. Вільна конвертована валюта означає, що кожна особа (іноземна й вітчизняна, фізична й юридична) має право обмінювати будь-яку кількість своєї національної валюти на іноземну валюту такого статусу, розраховуватися нею за експортно-імпортні операції, депонувати її в національних банках, використовувати для створення фінансових активів (цінні папери тощо) і купувати державні та приватні цінні папери. Частково конвертована валюта (обмежена конвертованість) означає допущення лише зовнішньої конвертованості, тобто вільне використання валюти іноземними особами (юридичними й фізичними) і тільки в погонних, а школи лише у зовнішньоторговельних розрахунках, пов'язаних з експортом та імпортом товарів і послуг, з доходами іноземних та вітчизняних осіб від інвестицій (відсотки, дивіденди), від обслуговування іноземців всередині країни, з витратами на послуги своїм громадянам за межами країни, авіаційний та морський фрахт, страхування вантажів тощо існують також неконвертовані валюти, яких переважна більшість. У цьому випадку держава повністю забороняє будь-які операції з обміну своєї валюти на іноземну або допускає це лише за згодою уповноважених валютних органів. У межах перших двох форм конвертованості, особливо другої форми (тобто частково конвертованої валюти), виділяють внутрішню і зовнішню конвертованість. За зовнішньої конвертованості іноземні держави, підприємства і громадяни можуть вільно переводити свої вклади в національну валюту певної країни. Цей вид конвертованості пов'язаний з операціями руху капіталів і кредитів. Внутрішня конвертованість передбачає право підприємств і громадян вільно купувати іноземну валюту для здійснення ділових операцій як поточних, так і пов'язаних з рухом капіталів та кредитів. Держава впроваджує конвертовану валюту прийняттям відповідного закону, законодавчих актів. Закон визначає, на які іноземні валюти може обмінюватися дана валюта, чи може вона продаватися на валютних ринках, яким особам і в якій кількості (обмеженій чи необмеженій) дозволяються певні операції з цією валютою. Якщо таких обмежень не існує ні для юридичних, ні для фізичних осіб (іноземних і вітчизняних), то така конвертованість повна.

На відміну від епохи золотого стандарту, коли статус валюти, її конвертованість здебільшого залежали від величини золотого запасу, нині конвертованість визначається насамперед економічною могутністю країни. Характерним у цьому плані є те, що певні валютні обмеження для своїх підприємств і громадян (зокрема здійснювати інвестиції за кордоном). Франція та Італія у повному обсязі скасували лише в 1989. Навіть Японія відмінила обмеження на експорт капіталу лише в 1979, а більшість країн Західної Європи обмежують обмін валют та їх вивезення для цілей індивідуального туризму тощо.

Членство в МБФ зобов'язує Україну запроваджувати повний режим конвертованості. Це дає будь-якій країні такі переваги:

• Створюються умови для довготермінового поліпшення її платіжного балансу.
• Конвертована валюта асоціюється в світі з економічною свободою. Перехід на таку валюту зумовлює запровадження для підприємств країни режиму міжнародної конкуренції, яка змушує їх переходити на матеріало-, енерго-, ресурсозберігаючі технологи, застосовувати нові форми організації виробництва, що зумовлює зменшення витрат виробництва й цін, тобто підвищує ефективність економіки.
• За наявності конвертованості валюти з'являється можливість розраховуватися з іншими країнами національними грошима без обов'язкового попереднього накопичення інвалюти, що рівноцінно отриманню безвідсоткового іноземного кредиту.
• Розширюються можливості закупівлі іноземних товарів та експорту власних, стимулюється зовнішньоекономічна діяльність підприємств. При цьому значно зменшується валю і ний ризик, тобто втрати, пов'язані зі зміною курсів валюти в період виконання контракту. Водночас впровадження конвертованості супроводжується лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності (зокрема імпорту), подорожчанням останнього через неминучу девальвацію власної валюти при переході на режим конвертованості що призводить до певних економічних втрат.
• Запровадження режиму конвертованості валюти сприяє входженню країни у систему міжнародного поділу праці, її відкритості (і водночас залежності).
• Стимулюється залучення іноземного капіталу.
• Значно спрощується процедура розрахунків.

Впровадження конвертованої валюти у будь-якій країні вимагає створення низки передумов, пов'язаних насамперед зі стабілізацією грошової системи:

1. подолання товарного голоду за рахунок власного виробництва,
2. плюралізм форм власності,
3. створення резервного золотого та валютного фондів,
4. ефективна зовнішньоекономічна діяльність, збалансованість платіжного балансу,
5. бездефіцитний державний бюджет або допустима норма дефіциту. У більшості розвинутих країн Заходу дефіцит державного бюджету становить в середньому 3-4% ВНП. В Україні в 1991 він становив 12%, в 1992 – 17, в 1993 – 15, у 1994 – 24,2% до витрат у 1996-98 – понад 6% а з урахуванням заборгованості по заробітній платі – понад 20%. Дотації в народне господарство та на компенсаційні виплати, пов’язані зі зростанням цін, не повинні перевищувати 10% загальних бюджетних витрат. Крім того, бюджетна політика держави має проводитися незалежно від фінансової. Це означає, що уряд не може забирати кошти з Центрального банку для покриття своїх боргів (для утримання нерентабельних підприємств тощо). У свою чергу, Центральний банк не має права збільшувати емісію без покриття (тобто без накопичення валютних ресурсів золотого запасу);
6. проведення обґрунтованої політики цін, ліквідація цінових перекосів, дотримання вимог закону вартості здійснення реформи цін;
7. науково обґрунтована кредитна політика, зокрема здійснення кредитної емісії лише у певних межах і з певною метою, встановлення раціональної плати за кредит;
8. перетворення національних грошей на єдиний легальний платіжний засіб, заборона навіть на початкових етапах реформи паралельного обігу інших валют, необхідність жорсткого валютного контролю та регулювання, встановлення всебічно обґрунтованого валютного курсу та проведення курсової політики. Проте в Україні у 90-х тривав процес «доларизації» економіки. Так, у 1996 витрати населення на придбання іноземної валюти у 9 разів перевищили приріст заощаджень на вкладах та придбання населенням цінних паперів. Внаслідок цього вартість національних грошей визначалася на валютному ринку відбувалося перекачування до іноземних країн потенційного доходу України від емісії тощо,
9. здійснення демонополізації економіки, прийняття ефективних антимонопольних (антитрестівських) законів та жорсткий контроль держави за їх дотриманням. Крім того, доцільно проводити політику збільшення питомої ваги безготівкового обігу, широко впроваджувати чекову й електронну системи розрахунків. Крім них такими передумовами (заходами кроками) є наприклад проведення державою жорсткої антиінфляційної політики (її складові – жорстка бюджетна та кредитна політика тощо), наявність дійового контролю за валютними розрахунками, узгодженість дій уряду з урядами деяких інших держав або їх центральними банками а також наднаціональними органами щодо впровадження нової валюти, ефективна митна політика тощо. З низки названих умов впровадження конвертованої валюти слід дотримуватися певного мінімуму таких передумов:
   • ліквідація товарного голоду за рахунок власного виробництва, насичення ринку товарами і послугами,
   • забезпечення реального плюралізму форм власності,
   • створення мінімального резервного золотовалютного фонду,
   • певне піднесення рівня конкурентоспроможності товарів та послуг на світовому ринку,
   • здійснення жорсткої антиінфляційної політики, в т.ч. здійснення контролю за цінами та доходами,
   • наявність ефективного контролю національного банку за діяльністю банків.

Впровадження конвертованої валюти за недотримання цих умов зумовлює її нестабільність через певний час послаблення форм конвертованості й загрожує переходу конвертованої валюти у неконвертовану.

Щоб досягти повної конвертованості національної валюти необхідно домогтися:

• поглиблення міжнародної спеціалізації на всіх етапах формування вартості товарів особливо у сфері безпосереднього виробництва,
• високого рівня конкурентоспроможності національної економіки,
• належного рівня розвитку інфраструктури в соціально орієнтованій економіці,
• високого рівня продуктивності праці й ефективності економіки,
• переходу до переважно економічних важелів управління економікою,
• відповідність купівельної спроможності національної валюти дійсному рівню ефективності суспільного виробництва.

Ці додаткові умови поряд з переліченими заходами щодо стабілізації грошової системи і подолання інфляції навіть за сприятливого збігу обставин (внутрішніх і зовнішніх) потребують для будь-якої країни багато часу. Тому доцільно ставити за мету досягнення часткової конвертованості. Основними умовами її досягнення є:

• стабілізація грошового обігу,
• раціональне поєднання ринкових механізмів ціноутворення з оптимальним державним регулюванням цін та доходів,
• насиченість ринку необхідною товарною масою,
• наявність конкурентоспроможних експортерів продукції,
• існування потужної банківської системи, яка працює на засадах регульованої конкуренції й доповнюється раціональними методами державного регулювання з боку центрального банку, його вагомого впливу на відсоткову та кредитну політику комерційних банків,
• необхідна кількість спеціалістів для децентралізованого регулювання валютного обміну, наявність достатньої кількості обмінних пунктів.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.