Валютна війна

Валютна війна – боротьба між окремими країнами або їх угрупованнями за ринки збуту через активне використання коливань валютних курсів. Ці коливання відображають, з одного боку, зміни насамперед в економічному становищі країни на світовому ринку, з іншого – створюють передумови для цих змін. Вони тісно пов'язані передусім зі станом зовнішньоторговельної діяльності. Тому валютна війна відбуваються на тлі війн – торговельних і митних. В їх основі – намагання держав якнайповніше реалізувати національні економічні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Нерівномірність темпів інфляційних процесів в окремих країнах супроводжуються девальвацією і ревальвацією національних валют. Коли середній рівень цін в якійсь із країн зростає швидше, ніж в інших, відбувається фактичне завищення офіційного паритету валюти. Це стимулює імпорт товарів і утруднює їх експорт. Якщо така ситуація затяжна, це призводить до виникнення (наростання) дефіциту зовнішньо торговельного балансу, інтенсивного відпливу капіталу за кордон. Ці процеси супроводжували реформування економіки України в 1992-98. Темпи інфляції були більш високими і водночас зберігався фіксований курс купоно-карбованця, а згодом і гривні, що й призвело до значного відпливу капіталу за кордон наростання дефіциту платіжного балансу.

Загалом у 90-х відплив капіталу з України становив понад 30 млрд. дол. Девальвація валюти змінює співвідношення між внутрішніми і світовими цінами для даної країни, суттєво впливає на її зовнішньоекономічне становище, заторкує інтереси інших держав. Для підприємств експортних галузей девальвація створює конкурентні переваги, дає їм змогу знижувати експортні ціни в іноземній валюті, що призводить до витіснення з ринку збуту виробників інших країн з менш знеціненою (більш твердою) валютою. З іншого боку, девальвація підвищує виражені в національній валюті ціни імпортних товарів, зменшує попит на них а це обмежує експорт інших країн. Така ситуація склалася в Україні в 1998, коли гривня була девальвована на 84%.

Система золотого стандарту забезпечувала стабільність валютних курсів на основі переливання золота між країнами й урівноваження їх платіжних балансів. Бреттон-Вудська система базувалася на підтриманні твердо фіксованих валютних курсів. За несприятливого торгового балансу та чи інша країна змушена була підтримувати курс своєї валюти, збільшуючи пропозиції іноземної валюти за рахунок резервів, а також кредитів МВФ. Неспроможність США підтримувати твердо фіксований курс долара, його девальвація призвели до значних потрясінь на міжнародному валютному ринку на початку 70-х і зумовили перехід до системи регульованих «плаваючих»” валютних курсів. Прихильники цих курсів наголошують на тому, що така система зменшує потребу кожної з країн у валютних резервах, забезпечує збалансованість платіжного балансу, оскільки при наростанні його дефіциту курс валюти країни автоматично знижується. Це призводить до збільшення експорту й обмеження імпорту. Внаслідок цього зменшується дефіцит платіжного балансу, що, у свою чергу зумовлює підвищення курсу валюти. Загалом експорт країни створює попит на й валюту і пропозицію іноземної валюти, а імпорт має зворотний вплив. Критики системи «плаваючого» валютного курсу зазначають, що постійні коливання валютних курсів дестабілізують всю систему зовнішньоекономічних зв'язків, породжують систематичні валютні спекуляції дезорієнтують виробників експортного сектора і споживачів імпортних товарів та послуг, утруднюють укладання взаємовигідних контрактів на довготривалій основі. Класичним прикладом суперечностей у сфері валютних відносин в останні десятиліття є суперечності між Японією і США. Японія прагне систематично проводити девальвацію своєї національної грошової одиниці – єни щодо долара США, проти чого різко виступають США, оскільки для США це утруднює реалізацію продукції на японському ринку і спричиняє наростання дефіциту торгового балансу. Для Японії девальвація вигідна, тому що стимулює експортний сектор економіки, завдяки якому значною мірою забезпечуються високі темпи розвитку японської економіки. Проте Україна не змогла скористатися цими можливостями через сировинний характер експортних операцій. В окремі періоди ці суперечності набувають надзвичайно гострих форм вияву і тому нерідко їх називають торговими й валютними війнами.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.