Валютно-фінансова безпека

Валютно-фінансова безпека – незалежність держави бід інших держав та міжнародних фінансово-кредитних організацій щодо забезпечення народного господарства необхідними валютно-фінансовими ресурсами і недопущення надмірного розширення тіньового сектора економіки, відпливу національного капіталу, а також значних фінансових диспропорцій, що загрожують нестабільністю валютно-фінансовій сфері, підривом інвестиційного клімату.

В 90-х XX ст. в Україні поступово посилюється валютно-фінансова небезпека. Це виявляється, по-перше, у катастрофічне швидкому зростанні зовнішнього боргу (за період 1991-99 він зріс з 0,4 до більш як 13 млрд. грн.), відсотків за його обслуговування, обсягів зовнішньої заборгованості щодо ВВП (у 1998 цей показник становив майже 35%) та обсягів фінансування бюджетного дефіциту із зовнішніх джерел (в 1977 цей показник перевищував 40%). По-друге, у посиленні вимог міжнародних фінансово-кредитних організацій та окремих країн при здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики в Україні, зокрема прискореної приватизації та надмірної лібералізації зовнішньоекономічної діяльності та ін. Основою цього процесу є внутрішні чинники незначні обсяги золотовалютних резервів (наприкінці 1998 валютні резерви становили 1,1 млрд. дол., золоті – майже 50 млн. дол.), несприятливий інвестиційний клімат (за цим показником Україна посідала в 1997 135-те місце у світі), неефективна податкова система, .зростаюча заборгованість підприємств перед бюджетом та небюджетними фондами (наприкінці 1998 вона становила понад 13 млрд. грн.), криза неплатежів, неефективна бюджетна система, високий рівень інфляції (у розвинутих країнах світу він не перевищує 5%, в Україні в 1998 – понад 10%), нестабільність національної валюти, зростання тіньової економіки, її корумпованість та криміналізація, нерозвинутість фондового та страхового ринку, банківської системи, швидке зростання внутрішнього боргу, доларизація економіки та ін. По-третє, у надмірному зростанні активів комерційних банків у загальному обсязі власності на фінансово-кредитні інститути (в Україні ця частка в 1998 становила майже 80%, а в розвинутих країнах світу пропорція була обернена), що є значним гальмом щодо здешевлення кредитів, надання довготермінових кредитів. По-четверте, у щорічному відпливі з України до 5 млрд. дол., що все більше знекровлює джерела внутрішніх інвестицій. По-п'яте, у надмірному розростанні тіньової економіки (зокрема фінансово-банківської діяльності, яка все більше блокує процес розширеного відтворення). В Україні її частка становила майже 60% у 90-х XX ст. По-шосте, у відкритості ділової банківської інформації (банки змушені надавати інформацію про свою діяльність майже у 30 різних інстанцій), її «втечі» тощо. По-сьоме, у зниженні заощаджень населення до мінімально критичного рівня. По-восьме, у значних обсягах від'ємного сальдо торговельного балансу (за роки незалежності воно перевищувало 1 млрд. дол., крім 1992). По-дев'яте, у дефіциті платіжного баланс України, основою якого є від'ємне сальдо торговельного балансу.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.