Котирування іноземних валют

Котирування іноземних валют – визначення офіційними державними органами (переважно національними банками) ціни іноземної валюти, пропорцій її обміну на валюту певної країни. Здійснюється уповноваженими державними установами або спеціальними органами. Офіційні котирування іноземних валют публікуються в періодичних виданнях. У ринковому котируванні іноземних валют комерційних банків визначають курс продавця (за яким банки продають валюту) і курс покупця (за яким банки купують валюту).

При цьому вказують різні умови й терміни (наявні – «спот», термінові – «форвард»). Повне котирування іноземних валют – курси (ціни) покупця і продавця, згідно з якими відбувається продаж-купівля іноземної валюти. Різниця (маржа) між курсами – джерело доходу котирувальника, з якого покриваються витрати на здійснення цієї операції.

Розрізняють пряме і непряме котирування іноземних валют. Пряме – вираження іноземної валюти у певній кількості національної валюти. Непряме – прирівнювання національної валюти до певної кількості будь-яких іноземних валют. Існує також тверде котирування іноземних валют (котирування здійснюється орієнтовно щодо домовленості й не є обов’язковим для котирувальника).

Ціна іноземної валюти залежить від купівельної спроможності різних національних валют, співвідношення попиту і пропозиції на них, економічної та політичної кон’юнктури й інших факторів. Купівельна спроможність (сила) валюти – сукупність товарів і послуг, які можна придбати за грошову одиницю порівняно з базовим періодом. Співвідношення купівельної спроможності валют щодо певної групи товарів двох країн визначає паритет купівельної спроможності.

Реального механізму котирування іноземних валют в Україні, інших державах СНД наприкінці 90-х XX ст. ще не було. Котирування здійснювалося за біржовим курсом, який не відображає купівельної спроможності валют.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.