Концепція диспропорційності

Концепція диспропорційності – ідеї, положення окремих учених, які вбачають причину економічних криз і циклічності виробництва в диспропорційності розвитку народного господарства. Концепція диспропорційності щодо часткових криз (криз окремих галузей, сфер, сукупності галузей) висунули Дж. Мілль і Ж.-Б. Сей, який стверджував, що, продаючи товар і отримуючи за нього гроші, продавець одразу купує за них інші товари, таким чином пропозиція породжує власний попит, і в господарстві вони урівноважуються за всією сукупністю реальних товарів, тому неможливе їх масове перевиробництво, а весь процес зводиться до визначення необхідних пропорцій. За цих умов можливі лише часткові кризи, спричинені надлишком одних товарів і відповідною нестачею інших, тобто частковою диспропорційністю. Головний недолік такого підходу – по-перше, ототожнення простого товарного обміну, де продаж одного товару здійснюється для придбання іншого, з товарним обміном, що відбувається за допомогою грошей. По-друге, Сей ототожнював виробниче споживання з особистим. Таку концепцію підтримували Д. Рікардо та Р. Гільфердінг (називав диспропорцію між розвитком галузей з високою та низькою органічною будовою капіталу).

Найповніше ідея про незалежність реалізації суспільного продукту від розмірів особистого споживання набула розвитку в працях М. Тугана-Барановського. Він доводив, що й виробництво не залежить від особистого споживання, а І підрозділ суспільного виробництва (виробництво засобів виробництва) – від II підрозділу (виробництво предметів споживання). Таким чином, для реалізації суспільного продукту, на його думку, необхідна лише пропорційність між різними галузями народного господарства, якої може бути досягнуто за рахунок зростання першої підгрупи І підрозділу, тобто виробництва засобів виробництва, що самі виробляють верстати, машини, устаткування для цього ж підрозділу незалежно від обсягів особистого споживання. Єдина перешкода, стверджував учений, – диспропорційність розподілу суспільного виробництва, низький суспільний попит на предмети споживання. Ця ідея Тугана-Барановського була певною мірою спростована французьким економістом А. Афтальоном, який на значному фактичному матеріалі довів залежність циклічних коливань випуску елементів основного капіталу від виробництва предметів споживання. Водночас Афтальон причинами криз вважав природу людини й розвиток машинної техніки. Поділяючи погляди Тугана-Барановського (зокрема щодо головної причини циклічних коливань – у диспропорції між рухом заощаджень та інвестицій у галузях, які виробляють засоби виробництва), Й. Шумпетер, зокрема, вважав диспропорції в сукупному суспільному продукті наслідком коливань виробництва основного капіталу й водночас намагався обґрунтувати різні види концепції інвестиційного циклу. Заслуговує на увагу спроба об'єднати принцип акселерації Афтальона (який дав змогу виявити тенденції зміни реальної заробітної плати, сукупного фонду заробітної плати, безробіття та інших показників на різних етапах економічного циклу) з інвестиційною теорією Дж. Кейнса у формі мультиплікатора. Паралельно висуваються ідеї щодо інших форм диспропорційного розвитку. Так, основною диспропорцією, яка зумовлює сучасні кризи, представники неокласичного напряму економічної теорії називають диспропорції між кінцевим суспільним продуктом і сукупними витратами, до яких, крім витрат на споживання товарів і послуг, відносять і валові інвестиції. У концепції диспропорційності основну причину економічних криз, якою є суперечність між суспільним характером виробництва і капіталістичним (приватним та колективним) привласненням, підмінено однією з її похідних форм – суперечністю між виробництвом і споживанням, між виробництвом і розподілом та ін. Похідний характер диспропорційного розвитку від основної суперечності пояснюється тим, що в цій суперечності в синтезованому вигляді охоплено обидві сторони суспільного способу виробництва (продуктивних сил і виробничих відносин, або відносин економічної власності), тоді як у концепції диспропорційності в інтерпретації Тугана-Барановського – лише розвиток технологічного способу виробництва. Щодо методології такий підхід означає відсутність системного бачення проблеми. Те саме характерно й для випадку, коли виробництво відривається від споживання, воно (виробництво) набуває ознак самоцілі (виробництво задля виробництва). Водночас формулювання окремих диспропорцій може різною мірою наближатися до основної причини економічних криз.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.