Концепція ноосфери В. Вернадського

Концепція ноосфери В. Вернадського – це сукупність ідей, поглядів та відповідних методологічних засад В.Вернадського на перебудову людиною навколишнього простору і біосфери Землі (її перетворення на ноосферу). Така перебудова зумовлена передусім загостренням глобальних проблем людства, які з погляду зростання ентропії (згідно з якою залишена напризволяще будь-яка система поступово дезорганізується, втрачає свою енергію і розпадається) є наслідком накопичення негативного (або ентропійного) досвіду всього людства. Тому заходи подолання економічної, паливно-енергетичної, сировинної, продовольчої та інших форм глобальної кризи є водночас антиентропійними процесами і, втілені в життя, стають системоутворюючими та організуючими чинниками формування цілісної глобальної економіки, концентрації енергії, створення загальнопланетарного синергічного ефекту. Ці чинники сприятимуть мобілізації антиентропійних процесів, що існують у природі, суспільстві та мисленні. Усвідомленню цих явищ і процесів значною мірою допомагає теорія ноосфери видатного українського вченого В. Вернадського.

Поняття «ноосфера» походить від грецьких слів «ноос» (розум) і «сфера» (куля) й означає якісно новий стан біосфери Землі (її перебудови) та навколишнього простору (а отже, нової оболонки Землі), що формується під впливом розумової та фізичної діяльності людства, яку можна порівняти з могутніми геологічними процесами. Водночас це поняття нерозривно пов’язане з поняттям «жива речовина», яке, за Вернадським, позначає сукупність усіх живих організмів біосфери (кількісно вираженої в хімічному складі, масі й енергії), що переробляють і переміщують різні види речовин (тверду, рідинну й газоподібну), акумулюють і перетворюють космічне випромінювання. Складовими елементами живої речовини вчений називає всю водну оболонку Землі, нижню частину атмосфери (в якій існують люди, птахи, комахи, звірі), а також літосферу (верхню частину твердої оболонки Землі, в якій живуть бактерії).

Діяльність людини – закономірний етап еволюції біосфери, неминучості її трансформації в ноосферу, вирішальним чинником якої є перетворююча роль науки та соціально організованої праці людства. Зокрема, у біосфері сонячна енергія трансформується в біохімічну енергію живої речовини, яку людина використовує для задоволення матеріальних і духовних потреб. Виникає найвища якісно нова форма руху матерії – соціальна, що народжує нове джерело і форму енергії – ноосферну і біосоціальну енергію. Через механізм суспільного виробництва біосоціальна енергія формує суспільну людину і суспільну культуру, в якій (людині) повинні органічно поєднуватися приватні інтереси (інтереси особи та членів її сім’ї) з колективними, суспільними і загальнопланетарними інтересами.

Найґрунтовніше концептуальне розуміння процесу формування ноосфери, на думку Вернадського, дає політична економія. Оскільки рушійною силою трансформаційних процесів є суспільне виробництво, насамперед розумова праця, то основа політичної економії – трудова теорія вартості. Саме така політична економія дає змогу виявити через суспільний поділ праці необхідність праці окремої людини для загального блага, залежність кожної людини-працівника від праці всіх інших людей, розкрити таким чином тісний взаємозв’язок людства. Сама праця як найвища цінність повинна бути розумною (вільною і добровільною працею). Водночас для розуміння теорії ноосфери політична економія не може обмежуватися лише трудовою теорією у марксистському тлумаченні, зокрема положенням про те, що людина, людський чинник є лише продуктом виробництва, праці (відома теза основоположників марксизму про створення людини завдяки праці). Людина, крім того, є:

• продуктом природи, природною істотою, наділена природними силами (органами чуттів, нервами тощо);
• закономірним результатом розвитку Всесвіту, загальнопланетарним явищем, яке продукує та реалізує у праці свою думку.

Внаслідок взаємодії цих трьох складових (людської думки, людської природи і людської праці) виникає синергічний ефект, нова могутня продуктивна сила (за Вернадським – нова геологічна сила), яка акумулює, синтезує енергію цих складових і формує ноосферу, її сутність. Проте домінуючим елементом серед цих складових є свідомість, наукова думка, які організовують в єдине ціле різні енергетичні потоки, синтезують біохімічну енергію (на біосферному рівні акумулювалася лише енергія сонця через фотосинтез або поглинання однієї органічної речовини, в т.ч. істоти, іншою), продукуючи при цьому принципово нові види енергії (ноосферну і біосоціальну), які діалектично заперечують попередні. Таке заперечення означає, що нові види енергії «запозичують» усе цінне й позитивне з менш розвинутих її форм і у складі соціальної матерії (як якісно нового, найвищого її виду) та соціальної енергії з’являється надзвичайно важливий елемент – соціальна культура. Сама культура при цьому (техніко-технологічна, виробнича, культура фізичної та розумової праці тощо) відгалужується у важливу політекономічну категорію, за допомогою якої визначається ступінь гуманізації та екологізації економіки, а її розвиток здійснюється за специфічними для цієї сфери законами. Найширший простір для дії цих законів має ноосфера, в якій органічно поєднуються не лише приватні, колективні, суспільні та загальнопланетарні економічні інтереси, а й ціннісні духовні орієнтири цих суб’єктів. Водночас лише в ноосфері найвищого рівня досягає розвиток особистості, її сутнісних сил (фізичної та розумової енергії, організаторських, творчих та інших здібностей), культури, моралі, психічних якостей та ін.

Нового виміру в ноосфері набуває розвиток продуктивних сил, зокрема продуктивної праці. Такою стає насамперед наукова, творча праця, в процесі якої генеруються нові наукові ідеї, здійснюються творчі відкриття, розвивається творча активність людини і наукового колективу, мобілізуються та зростають їх свідомість, культура, воля, енергійність і як наслідок послаблюється роль матеріального і посилюється роль духовного виробництва, дедалі більше акумулюється розум людства, який генерує і синтезує біохімічну енергію. Ось чому звільнення людини від рутинних технологічних дій, розвиток її творчого наукового потенціалу, максимальний вияв розуму, свободи наукового пошуку Вернадський вважав головним принципом ноосфери. Еволюційний процес створює при цьому наукову думку соціального людства (як нову геологічну силу) і набуває особливого геологічного значення, а біосфера трансформується науковою думкою соціального людства в ноосферу, причому темпи цього процесу прискорюються.

Важливо також, що «те поняття ноосфери, яке випливає з біогеохімічних уявлень, перебуває у цілковитій співзвучності з основною ідеєю, яка пронизує «науковий соціалізм», зокрема передбачає планетарне планування».

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.