Державне підприємництво

Державне підприємництво – організаційно-господарська діяльність, порядок створення державою власних підприємств, планування й управління різними формами державних підприємств.

Підприємства державного сектора в країнах з соціальною ринковою економікою створюються для:

• забезпечення робочих місць, послаблення циклічних коливань в економіці, зокрема економічної кризи,
• утримання галузей комунального господарства – водопостачання, електропостачання, телефонного зв'язку, муніципального транспорту, що зумовлено необхідністю створення соціальних гарантій споживання цих видів послуг для абсолютної більшості населення і відповідно контролю за цінами в цих галузях,
• забезпечення обороноздатності країни, яка під впливом інтересів військових лобі у законодавчих органах та інших факторів перевищує межі доцільності, переростає у гігантський ринок зброї,
• поповнення державного бюджету. В цьому випадку створювалися фіскальні монополії, відповідні види підприємств (соляна – в Австрії, Німеччині Франції та в інших країнах горілчано-спиртова – у Франції, Німеччині й сірникова у Франції).

Найбільшого розвитку державне підприємництво набуло в розвинутих країнах світу у воєнний період, а після Другої світової війни – у 50–60-ті. Так, в Англії, Австрії, Італії на державних підприємствах було зайнято понад 20% сукупної робочої сили, вироблялося майже 20% валового національного продукту (в Австрії до 30%). На державних підприємствах Австрії добували до 85–90% кам'яного вугілля, нафти залізної руди, виплавляли майже стільки ж чавуну, сталі, кольорових металів тощо. На підприємствах будівельної, машинобудівної, деревообробної та деяких інших галузей держава контролювала понад 40% капіталу. У Франції власністю держави є залізниці, вугільна промисловість, електроенергетика тощо. В 60-х рівень продуктивності праці на державних підприємствах Англії був вищим, ніж у недержавному секторі. Швидше зростала й продуктивність праці. У 1971 кожний зайнятий на державних підприємствах створював до 2500 фунтів стерлінгів національного доходу, а в обробній промисловості яка не була сферою державного підприємництво, – лише 1900 фунтів стерлінгів. У наступні роки внаслідок промонополістичної політики цін на державних підприємствах зростала фінансова заборгованість, що стало основною причиною політики роздержавлення і приватизації у 80-ті – першій половині 90-х після приходу до влади консервативних урядів.

У колишньому СРСР, у т.ч. в Україні, державне підприємництво було переважаючою формою підприємницької діяльності. За 1992-98 було роздержавлено і приватизовано понад 40 тис. підприємств, внаслідок чого частка державної власності скоротилася з 92 до 50%. Внаслідок фіскальної політики роздержавлення і приватизації, за якої виручені від продажу державних підприємств кошти спрямовувалися не у виробництво, а лише на покриття державних витрат, недержавне підприємництво не стало засобом оздоровлення економіки. Загалом показники господарювання на недержавних підприємствах у 1996-98 були нижчі, ніж на державних. У перехідний період у сфері державного підприємництва залишаються оборона й оборонна промисловість, залізничний, трубопровідний і авіатранспорт, лінії електро- і газомереж, зв'язок, сфера добування й обороту коштовного каміння, металу, стратегічних матеріалів і валюти. Перелік об'єктів державного підприємництва на період здійснення приватизації був установлений Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій і структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається». До них увійшли радіотелевізійні передавальні центри га об'єкти загальнодержавної системи зв'язку, магістральні лінії електропередач, магістральні трубопроводи, магістральні залізниці, водосховища і водоканали комплексного призначення. Об'єкти Національного космічного агентства, гідро- й атомні станції, підприємства й установи, що забезпечують випуск га зберігання грошових знаків і цінних паперів, підприємства геологічної, картографічної, гідрометеорологічної служби, підприємства з виготовлення та ремонту всіх видів зброї тощо. Управління державним майном, що знаходиться в загальнодержавній власності, здійснюють міністерства й підвідомчі Кабінету Міністрів органи державної виконавчої влади. Винятком є майнові комплекси підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідальні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України Міністерства й інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади ухвалюють рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності, затверджують статути підприємств, укладають і розривають контракти з керівниками підприємств, здійснюють контроль за використанням закріпленого за підприємствами державного майна. Водночас не допускається їх пряме втручання в господарську діяльність підприємств, які є загальнодержавною власністю. Цим підприємствам заборонено передавати безкоштовно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам. Встановлено перелік показників, за якими оцінюється ефективність використання державного майна і прибутку чистий прибуток, рентабельність виробництва і темпи й зростання за роками, фондовіддача, у т. ч. за активною частиною темпи зростання фондовіддачі за роками, обсяг зниження збитковості (дотаційності) підприємства, обсяг поставок продукції на експорт, співвідношення між темпами приросту фонду споживання і продуктивністю праці. З розвитком соціальних ринкових відносин в Україні передбачається запровадження диференційованої системи управління державними підприємствами. З урахуванням галузевих особливостей та специфіки виконання макроекономічних функцій запроваджуватиметься режим прямого державного управління, обмеженого кількістю спеціально визначених підприємств державного сектора, зокрема електроенергетики, виробництва ядерних матеріалів, спеціальної військової техніки та зброї, підприємств Міністерства внутрішніх справ, окремих галузей транспорту, пошти, спеціального зв'язку, каналізаційного господарства, водо- і газопостачання. Залежно від специфіки цим підприємствам встановлюватимуться обов’язкові державні контракти, державні замовлення, обсяги фонду заробітної плати, пропорції розподілу прибутку, інші показники. Управління рештою підприємств здійснюватиметься на основі використання державою ринкових важелів.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.