Конкуренція

Конкуренція (лат. concurere – зіштовхуюсь) – економічне суперництво і боротьба між приватними і колективними товаровиробниками та продавцями товарів і послуг за якнайвигідніші умови їх виробництва і збуту, за привласнення найбільших прибутків, в процесі якого стихійно регулюються пропорції суспільного виробництва.

Конкуренція – об'єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, збільшення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва, форм і систем заробітної плаї й та ін. Інші економічні закони також діють у формі примусових сил конкурентної боротьби, зіткнення протилежних економічних інтересів, тому конкуренція – важлива рушійна сипа розвитку економічної системи, складова а господарського механізму.

Становлення і розвиток конкуренції відбуваються за простого товарного виробництва, виникнення приватної власності грошей, обміну тощо. За первіснообщинного ладу (на другому етапі його еволюції – мезоліту) община регулювала споживання кожного її члена на основі рівності, що унеможливлювало боротьбу між членами общини за більшу частку зібраних плодів результатів полювання тощо. На третьому етапі розвитку – в епоху неоліту, з'являються мідні знаряддя праці, створюється додатковий продукт, відбувається перший великий суспільний поділ праці, розвивається система обміну. Общинна власність доповнюється особистою, поступово виникає землеробська община, з'являється приватна власність, що означає зародження конкуренції із здійсненням другого й третього великих суспільних поділів праці, відокремленням ремесла від землеробства, торгівлі від виробництва і появою класу купців–професіоналів, які торгують коштовними металами, шкірою, тканинами тощо, конкуренція посилюється. Зокрема, через механізм ринку відбувається конкуренція дешевої рабської праці й дрібних власників-селян у виробництві сільськогосподарської продукції Колективними товаровиробниками були рабовласницькі вілли та латифундії. Посилюється конкурентна боротьба за феодалізму, зокрема з пожвавленням обміну між окремими містами і формуванням єдиного ринку. Колективними товаровиробниками були великі феодальні маєтки та латифундії, корпорації, в які об'єднувалися ремісники й купці, а також державні майстерні з виготовлення зброї, тканин тощо. Загалом у докапіталістичних формаціях панувало натуральне господарство, в економічній системі домінували однорідні господарські одиниці, кожна з яких виконувала більшість видів господарських робіт, що не сприяло розвитку конкуренції. З переходом від відробної форми земельної ренти в сільському господарстві до грошової, з ліквідацією панщини посилюється залежність дрібних товаровиробників від ринку, ринкових коливань цін на вироблені ними товари і, відповідно, конкуренція. На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва (початок XVI – кінець XIX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками здебільшого невеликих підприємств, що виробляли товари на невідомий ринок. Кожна з існуючих у той час форм підприємств (кооперація, мануфактура і фабрика) передбачала колективну працю певної кількості найманих робітників під контролем капіталіста. Проте колективний характер виробництва і праці поєднувався тут з приватною формою привласнення його результатів. Поряд з колективним існувало індивідуальне виробництво дрібних товаровиробників – ремісників, селян. За таких умов конкуренції відбувалася між власниками капіталістичних підприємств, дрібними товаровиробниками, а також суб'єктами цих форм власності із відокремленням таких форм капіталу, як промисловий, торговельний, банківський, окремі угруповання капіталістів вступали між собою у конкурентну боротьбу за ціни, сфери вкладання капіталу, величину привласнюваного прибутку та ін.

Суперечності між суб'єктами різних форм капіталу, капіталістичної власності є внутрішніми суперечностями закону конкуренції і доповнюються конкуренцією між покупцями товару і послуг, між найманими працівниками на ринку робочої сили, між орендарями і власниками в сільському господарстві. Кожний із суб'єктів конкурентної боротьби має свої специфічні потреби, інтереси, іманентні цілі, використовує неоднакові форми й методи такої боротьби.

Спільний економічний закон конкуренції конкретизується у специфічних законах конкурентної боротьби в кожній формації. Щодо капіталістичного способу виробництва, то специфічний закон конкуренції має якісні форми свого вияву у сфері промислового, торговельного, банківського та інших видів капіталу. В цих формах конкурентна боротьба розвивається відповідно до вимог спільного та специфічного законів конкуренції згідно з логікою розвитку та функціонування промислового, торговельного й інших видів капіталу, що передбачає свої нетрадиційні методи та об'єкти конкурентної боротьби, її наслідки тощо. В такому аспекті можна говорити про наявність окремих законів конкуренції у межах промислового, банківського та інших форм капіталу. Ці форми капіталу (а водночас і власності) були об'єднані у межах індивідуальної капіталістичної власності, яку пронизувала вільна (без обмежень з боку держави) конкуренція. Державна власність на цій стадії мала незначну питому вагу в економічній системі капіталізму, акціонерні компанії були рідкісним явищем. Вільна конкуренція зумовила розвиток концентрації та централізації виробництва й капіталу і в останній третині XIX ст. спричинила виникнення монополій.

Конкуренцію супроводжувала зростаюча диференціація дрібних товаровиробників, власників малих та середніх капіталістичних підприємств. На ці процеси значно впливали закони розвитку технологічного способу виробництва, спільні закони товарного виробництва, науково-технічний прогрес та ін. Вони зумовили зростання оптимальних розмірів підприємств, комбінування виробництва (поєднання різних видів виробництва на одному підприємстві) та диверсифікації (розширення номенклатури продукції, яку випускають окремі підприємства) Виникла нова форма монополістичних об'єднань – багатогалузевий концерн, внаслідок чого модифікувалася конкурентна боротьба. Панівною формою власності на вищій стадії капіталізму стає колективна власність, що існує передусім у формі акціонерних компаній промислових, торговельних, банківських. Навіть середні й частина дрібних підприємств немонополізованого сектора існують у формі закритих акціонерних товариств (акції яких не продаються і не купуються на фондових біржах). З'являються нові об'єкти (заощадження населення, цінні папери, інтелектуальна власність, висококваліфіковані фахівці, інформація тощо) та суб'єкти (картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати, страхові компанії, пенсійні фонди тощо) конкурентної боротьби. З розвитком технологічного способу виробництва виникають міжнародні монополії, і конкуренція виходить за межі окремих країн її об'єктами стають джерела сировини, електроенергії, ринки збуту, заощадження населення, цінні папери, інтелектуальна власність (у формі патентів, ліцензій, «ноу-хау» та ін.), а суб'єктами – високо- і слаборозвинуті країни, транснаціональні корпорації, транснаціональні банки та ін. Внаслідок цього відбувається модифікація специфічних і спільних законів конкуренції, виявом якої є те, що вільна конкуренція перетворюється на регульовану. На вищому ступені державно-монополістичного капіталізму розвиваються державна, інтегрована капіталістична та змішані форми власності, й об'єктами конкуренції стають державні підприємства, науково-дослідні інститути та лабораторії, державні замовлення, квоти держав у зовнішній торгівлі тощо, а й новими суб'єктами – міжнародні економічні організації різних рівнів (галузевого, регіонального і глобального). Конкурентна боротьба ведеться передусім між гігантськими монополістичними об'єднаннями однієї і багатьох країн, всередині них, між державними, монополістичними (в т.ч. олігополістичними та змішаними) компаніями, а. також між підприємствами немонополізованого сектора економіки і різними формами власності. Конкуренція перетворюється з регульованої на національному рівні на регульовану на міжнародному рівні.

В сучасних умовах центр конкуренції переміщається зі сфери обігу. У сферу виробництва, з галузевого – на міжгалузевий, з національного – на інтернаціональний рівні тощо. Методами конкурентної боротьби є поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій та післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, зміна умов оплати тощо. Водночас використовуються «мирні» методи обмеження конкуренції: укладання концернами таємних угод про єдину політику цін і поділ ринків збуту, реалізацію великих науково-технічних проектів, обмін інформацією з різних питань наукової, технічної, ринкової стратегії.

До неекономічних методів конкурентної боротьби належать фінансові махінації та спекуляції цінними паперами, промислове шпигунство, підкуп чиновників державного апарату з метою отримання урядових контрактів, субсидій тощо. Особливістю сучасної конкуренції те, що вона здійснюється за допомогою держави (на міжнародному рівні) і через механізм антимонопольного законодавства є здебільшого регульованою.

У західній економічній літературі виділяють такі форми конкуренції: немонополістичну, недосконалу, нецінову, чесну, нечесну та інші, а головними формами конкуренції у нових умовах вважають:

• конкуренцію між альтернативами (субститутами, новими продуктами і потребами, нове застосування старих продуктів),
• боротьбу за винаходи, відкриття, розвиток виробництва нових або вдосконалення старих продуктів, удосконалення методів управління і збуту,
• появу нових підприємців в уже існуючих сферах промисловості, сільського господарства та ін.,
• розширення географічного середовища конкуренції,
• конкуренцію всередині окремих об'єднань між їх складовими частинами (цехами, філіалами та ін.), між різними продуктами одного концерну або між різними функціями (інженерами і комерсантами) однієї компанії,
• рекламу як інтегральну і головну функцію конкуренції.

Основні позитивні функції конкуренції:

• впровадження конкурентами нової техніки і технологи,
• розвиток науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок,
• впровадження нових форм і методів організації виробництва і праці,
• підвищення кваліфікації та перепідготовка працівників,
• розвиток інформаційної системи у фірмах,
• пошук оптимальних критеріїв виробництва,
• зниження цін на продукцію, підвищення якості, поліпшення дизайну,
• економія ресурсів – матеріальних, людських, фінансових,
• вдосконалення управління виробництвом,
• удосконалення організаційно-економічних відносин, зокрема маркетингових досліджень та ін. Завдяки цьому конкуренція служить не тільки інтересам конкурентів, а й інтересам всього суспільства.

Негативні риси конкуренції: надмірні витрати на рекламу, розорення значної кількості дрібних, середніх і навіть частини великих товаровиробників, фінансові спекуляції та махінації з метою «поглинання» конкурентних фірм і значні витрати, що супроводжують ці процеси, зловживання економічною владою з боку гігантських монополій, придушення вільної конкуренції, злочинність, корупція та ін. Після розпаду СРСР із капіталізацією економічної системи України її народне господарство поступово стає об'єктом міжнародної конкурентної боротьби.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.