Недосконала конкуренція

Недосконала конкуренція – основна модель сучасного ринку, в якій переплітаються абсолютна монополія, олігополія та монополістична конкуренція і за якої ускладнюється доступ на ринок, на рівень цін може впливати окрема компанія та ін. Абсолютна (чиста) монополія означає наявність єдиного виробника певного продукту та відсутність замінників. Англійський економіст А. Пігу називав таку монополію простою американський економіст П. Самуельсон – повною.

Найважливішими рисами абсолютної монополії є:

• наявність єдиного продавця та збігання монополії з галуззю, оскільки існує лише одна компанія,
• вироблений нею продукт не має аналогів (наприклад, компанія добуває унікальну сировину або виготовляє принципово новий вид продукції). Така монополія дуже рідко трапляється на практиці (у США в різні часи – гігантські корпорації «Юнайтед стейтс стіл», «Інтернешнл телефон енд телеграф компані» та ін.),
• компанія контролює поставки продукції на ринок, а отже, й ціни, має економічну владу на ринку, тому проникнути на нього надзвичайно важко. У купівлі певного виду продукції немає вибору, що дає змогу компанії встановлювати монопольне високі ціни. Цей вид недосконалої конкуренції означає також відсутність нецінової конкуренції та ін.

Різновидом абсолютної монополії є природна (або технологічна) монополія (названа гак через природні (а не штучні) бар'єри, які створюють компанії цього типу на шляху проникнення конкурентів). До природних монополій належать, наприклад, електричні й газові компанії, лінії зв’язку, метрополітени. У розвинутих країнах світу такі монополії, як правило, перебувають у руках держави або функціонують під її контролем. Якщо абсолютна монополія базується на виробництві принципово нового виду продукції, то процес привласнення нею монопольно високих прибутків принадний для інших компаній, що робить її недовговічною. Тому англійський економіст А. Маршалл розглядає її лише як гіпотетичний випадок і називає чистою монополією.

Олігополія означає наявність кількох виробників і продавців товарів або послуг на ринку в окремій галузі. У багатьох розвинутих країнах світу типовою ситуацією є наявність у галузях 4-5 виробників продукції. Олігополії виробляють однорідні та диференційовані товари і послуги. Однорідні зосереджуються переважно на виготовленні сировини та напівфабрикатів (нафти, цементу та ін.), диференційовані – на виробництві товарів масового споживання. Наявність кількох компаній сприяє укладенню між ними угод (прихованих і явних, письмових або усних) про поділ ринків збуту, встановлення цін, тобто угод монополістичного типу. Тому американський економіст У. Фелнер назвав олігополії груповою монополією. Ціни на олігополістичних ринках, як правило, стабільні, змінюються рідко завдяки ретельному вивченню попиту на їх товари та послуги і виробництву лише необхідної кілько сі і (для задоволення певних обсягів платоспроможного попиту) продукції. Надзвичайно поширене у практиці ціноутворення «лідерство в цінах», за якого наймогутніша компанія встановлює ціну, а інші йдуть за нею. Найдоцільнішим типом поведінки для олігополістів є погодження своїх дій, обмеження конкуренції на ринку, що змушує вживати відповідних заходів і у сфері виробництва. Тому типовими для них є або встановлення таємної олігополії (укладення таємної угоди про дії на ринку, що означає утворення монополії картельного типу), або олігополії домінування, як це характерно для «лідерства в цінах». Олігополістична конкуренція значно утруднює проникнення конкурентів у певну галузь (інколи унеможливлює її), що пов'язано насамперед з обмеженістю ресурсів.

Недосконала конкуренція здійснюється й тоді, коли на ринку діють один або кілька покупців. У першому випадку це призводить до виникнення монопсонії, в другому – олігопсонії. Яскравим прикладом існування монопсонії є закупівля державної зброї у військово-промислових корпорацій. Наявність олігопсонії означає існування невеликої групи покупців певного товару або послуги, що дає їм змогу через укладання угод між собою знижувати ціни на них і привласнювати високі прибутки. Засилля олігополістів у більшості галузей розвинутих країн світу для багатьох західних учених стало формальним приводом для заперечення існування монополій. У такому разі перевага надається семантичному значенню слова «монополія», а не змісту тих реальних процесів, які воно виражає, тобто пріоритетним вважають формальний, а не реальний діалектичний підхід. При цьому не заперечується наявність угод між олігополістами (що є ознакою монополістичних тенденцій і закономірностей) щодо ринків збуту, цін тощо і навіть групових монополій. Якщо дотримуватися такої формальної логіки, то монополістом є бакалійна крамниця у сільській місцевості (оскільки це єдиний продавець товарів), але ним перестає бути гігантська корпорація «Дженерал моторз» (оскільки в автомобільній промисловості діють ще три компанії). Очевидно, що у визнанні монополій найголовнішим є наявність угод між кількома гігантськими підприємствами, що означає панування не абсолютної (чистої) монополії а групової (або колективної) монополії.

Недосконала конкуренціі передбачає модель ринку, на якому відбувається монополістична конкуренція, тобто конкуренція між невеликою кількістю підприємств, що виробляють подібну, але не однакову диференційовану продукцію (або відповідні види послуг). Найважливіші у цих продуктах чи послугах – їх якість і ціна, завдяки чому споживачі надають перевагу саме цьому товару. Конкуренція між компаніями здійснюється насамперед внаслідок диференціації продукції та послуг. За таких умов встановлюється своєрідна монопольна влада над певним товаром. У разі виготовлення диференційованих товарів і послуг створюється ситуація, коли наявність специфічних властивостей, якостей товару або оригінальність обслуговування, упаковки тощо забезпечує певною мірою виокремлення ринку для компанії і дає їй змогу впливати на ціни. Вагома роль у цьому процесі належить організації збуту та рекламі.

В Україні на рубежі II–III тисячоліть переважала недосконала конкуренція, яка була своєрідною монополістичною та олігополістичною конкуренцією, через те, що понад 900 промислових підприємств посідали монопольно домінуюче становище у виробництві більш як 2385 найважливіших видів промислової продукції (випускаючи понад 35% від її загального обсягу), а 185 підприємств були єдиними виробниками 840 видів продукції.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.