Внутрігалузева конкуренція

Внутрігалузева конкуренція – боротьба між товаровиробниками в одній галузі виробництва за зниження витрат виробництва, цін, поліпшення якості продукції, розширення ринків збуту тощо. Внутригалузева конкуренція – типова форма конкурентної боротьби на нижчій стадії розвитку капіталізму, коли в кожній галузі існували десятки компаній. Так, у США на початку XX ст. (початковий етап еволюції вищої стадії) ще налічувалося 1600 автомобільних компаній з неоднаковим рівнем розвитку техніки, продуктивності праці тощо, й тому різними були витрати виробництва, індивідуальні вартості вироблених товарів.

Внаслідок внутригалузевої конкуренції різні індивідуальні вартості товарів перетворювалися на єдину ринкову вартість і ринкову ціну. Ринкова вартість визначається витратами суспільне необхідної праці на підприємствах, що виробляють основну масу продукції в цій галузі, оскільки на них встановлюється середній рівень продуктивності й інтенсивності праці в певній галузі, середній рівень кваліфікації працівників, навичок, що формує суспільно необхідні витрати праці на них, які є основою ринкової вартості. Підприємства, на яких індивідуальна вартість товарів нижча від ринкової, отримують додатковий прибуток, а ті, на яких вона вища, не зможуть відшкодувати всі витрати живої та уречевленої праці й поступово втрачають свої позиції на ринках збуту, банкрутують. Таким чином внутригалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень НТП, підвищенню ефективності виробництва. Посилення концентрації виробництва і капіталу зумовило виділення в кожній галузі промисловості кількох могутніх підприємств і появу монополій. Так, у США в автомобільній промисловості в середині 90-х їх залишилося 4, причому на 3 наймогутніші припадало майже 94% випуску автомобілів. Водночас в окремих галузях економіки існують тисячі компаній, але левова частка виробництва, ринків збуту, прибутків зосереджена в руках небагатьох великих компаній. Так, у США в середині 70-х налічувалося приблизно14 тис. нафтових компаній, проте 20 наймогутніших із них контролювало понад 90% запасів нафти, 70% – її добування, понад 85% – її переробки. В 90-х XX ст. внутригалузева конкуренція значною мірою переростала в конкуренцію на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкурентних видів продукції (зокрема на ринку телевізорів), а в багатогалузевих концернах і конгломератах вона вийшла за межі окремих галузей.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.