Валютний ризик

Валютний ризик – небезпека валютних втрат внаслідок зміни курсу іноземної валюти щодо національної при здійсненні кредитних, валютних, зовнішньоторговельних операцій, а також операційна фондових та товарних біржах. Валютний ризик наявний за відкритої валютної позиції. Для імпортерів та експортерів валютний ризик виникає, коли валютою ціни е іноземна валюта імпортер зазнає збитків при підвищенні курсу валюти в період між укладенням контракту і здійсненням платежу по ньому, експортер – при зниженні курсу валюти. В обох випадках отримані кошти в національних валютах менші від тих сум, які експортер і імпортер розраховували отримати в момент підписання контракту. Валютний ризик можливий між кредиторами та боржниками якщо кредит чи позичка виражені в іноземній валюті. Валютний ризик зростає в умовах сучасного режиму «плаваючих» валютних курсів. Він ускладнює міжнародні економічні відносини. Зменшують валютні ризики хеджування, захисне застереження, валютне застереження. Розрізняють три види валютних ризиків операційний, перерахунковий, економічний.

Економічний валютний ризик – один із видів валютних ризиків, пов'язаний зі зміною вартості компанії (ринкова ціна акції помножена на кількість акцій, випущених в обіг) внаслідок коливання обмінних курсів. Оскільки вартість доходів дочірніх компаній у різних валютах може не збігатися зі зміною валютних курсів, то ціна компанії може бути штучно завищеною або ж штучно заниженою порівняно зі справжньою вартістю. В обох випадках для компанії виникають фінансові проблеми. Вимірювання економічного валютного ризику здійснюється методами регресійного аналізу. В міжнародній практиці використовуються такі методи зниження економічного валютного ризику: 1) вирівнювання грошових потоків (зближення вхідних і вихідних потоків валют, курси яких змінюються), 2) глобальна диверсифікація, 3) вирівнювання активів і пасивів щодо використовуваних валют, термінів виконання зобов'язань тощо.

Операційний валютний ризик – один з основних видів валютних ризиків, який виникає внаслідок розбіжності між терміном поставки товарів з однієї країни в іншу за одного курсу обміну цих валют і терміном платежу за іншого курсу обміну цих валют. Наприклад, українська компанія продала металобрухт в Японію на 150 млн. єн, але відповідно до контракту Японська компанія повинна сплатити за цю угоду через 30 днів після поставки товару. Протягом зазначеного періоду українська компанія не може конвертувати єни (або долари США, якщо валютою платежу був долар США) у гривні чи іншу валюту і навіть не знає, якими будуть курси єни до долара США, а долара – до гривні. Можливі втрати української компанії внаслідок зниження курсу української гривні щодо долара США і японської єни протягом 30 днів після поставки металобрухту і становлять міру операційного валютного ризику.

У міжнародній практиці існують такі методи запобігання операційному валютному ризику:

• передача операційного валютного ризику іншій компанії (використання валюти платежу, що є національною валютою постачальника, вимога не відкладної оплати або ж передоплата),
• використання сальдованого операційного валютного ризику (валюти платежу для за купівлі інших товарів у країни-імпортера, використання великої кількості валют як валюти платежу з різними покупцями),
• управління короткотерміновими (в межах одною року) операційного валютного ризику (форвардні валютні контракти, ф'ючерсні валютні контракти хеджування на ринку короткотермінового капіталу використання валютних опціонів, перехресне хеджування),
• управління довготерміновими (понад один рік) операційними валютними ризиками (паралельні позики, валютні свопи, кредитні свопи).

Перерахунковий валютний ризик – один із видів валютних ризиків що виникає внаслідок перерахування показників фінансової звітності компанії з однієї валюти в іншу. Так, обладнання, придбане відділенням американської компанії в Україні за гривні на початку року і зараховане на баланс із зниженням курсу гривні щодо долара США наприкінці року при складанні фінансової звітності у доларах США матиме штучно занижену вартість. Це призведе до певного заниження вартості активів, їх амортизації і можливого штучного збільшення прибутків, перевитрату виплаті дивідендів тощо. Перерахункові валютні ризики ускладнюються і зростають через існування у різних країнах різних бухгалтерських і рахункових стандартів а тому немає єдиного розуміння щодо застосування початкових і поточних вартостей у фінансовій звітності.

У міжнародній практиці вдаються до таких методів запобігання перерахунковому валютному ризику:

• метод чистого оборотного капіталу, коли поточні активи і пасиви перераховуються за поточним валютним курсом, а довготермінові активи і пасиви – за початковим валютним курсом (якщо активи і пасиви обліковувалися й надходили на баланс уперше),
• монетаристсько-немонетаристський метод, коли грошові активи і зобов'язання перераховуються за поточним курсом, а негрошові активи (основний капітал, товарно-матеріальні запаси) – за початковим обмінним курсом,
• метод повного рахунку (поточного обмінного курсу), коли всі статті фінансової звітності перераховуються за поточним обмінним курсом. Цей метод широко використовується у Великобританії, але суперечить бухгалтерській практиці США,
• часовий метод схожий на монетаристсько-немонетаристський, але порядок перерахунків матеріально-господарських запасів залежить від їх реєстрації та обліку. Якщо вони зараховуються за початковою вартістю, то й перераховуються за початковим курсом і, навпаки, коли вони реєструються за поточною вартістю, то й перераховуються за поточним обмінним курсом,
• застосування стандарту бухгалтерської звітності ФАСБ-52, що базується на використанні двох валют – валюти звітності (валюта країни, в якій зареєстрована материнська компанія) і функціональної валюти (валюта, в якій здійснюється більшість операцій дочірньої компанії). Стандарт ФАСБ-52 містить порядок перерахунків окремих показників і статей фінансової звітності,
• хеджування перерахункових ризиків.