Управління кредитними ризиками банку

Проблема сутності кредитного ризику та управління ним сьогодні є найактуальнішою для кредиторів різних рівнів, а особливо для фінансових установ. Під час визначення умов кредитного договору, і далі безпосередньо впродовж терміну його дії постає питання про вибір методів зниження ризиків, в тому числі кредитного. Ефективне управління рівнем ризику повинно включати ряд етапів, починаючи з виявлення факторів і закінчуючи постійним моніторингом ризику. Це питання не одноразове, тому що моніторинг ризику треба проводити регулярно, безперервно, постійно уточнюючи рівень ризику.

Методологічною основою дослідження проблеми управління банківськими ризиками в цілому та кредитним зокрема постали наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, таких, як: Бабічева Ю.А., Мілай А.О., Старков Ю.В., Труш І.Є., Александрова А.Є., Прут М., Примостка Л., Слобода Л.Я., Сидоренко О.. та інших. Проте наявні наукові роботи недостатньо висвітлюють питання, пов'язані з наочним відображенням процесу управління кредитними ризиками банку та перерозподілу необхідних для цього ресурсів.

Згідно до тлумачення авторів, управління кредитними ризиками в банку можна визначити як діяльність, яка включає прогнозування та планування рівня кредитних ризиків відповідно до обсягів та видів кредитних операцій, мотивування ефективного організування моніторингу кредитних ризиків, що здійснюється працівниками департаменту кредитних ризиків в процесі кредитної діяльності банку, здійснення аналізу та оцінки факторів виникнення кредитних ризиків та їх впливу на показники діяльності банківської установи, контроль за рівнем кредитних ризиків і в разі необхідності здійснення їх регулювання з метою забезпечення досягнення стратегічних цілей і поточних завдань діяльності банку.

У відповідності до наведеного визначення можна зробити висновок, зо процес управління кредитними ризиками є складним за організацією, тривалим за строками та потребуючим постійної уваги з боку персоналу банку. Тому метою статті є організації управління кредитними ризиками банку на базі застосування методу структурно-функціонального моделювання, що дозволить вирішити означені проблеми.

Організація управління кредитним ризиком – це сукупність прийомів і методів раціонального поєднання елементів керуючої підсистеми (суб'єктів управління кредитним ризиком) з внутрішніми ризик-чинниками кредитного ризику (об'єктами управління кредитним ризиком) у часі та просторі. У цьому розумінні організація управління кредитним ризиком повинна забезпечити створення найбільш сприятливих умов для досягнення поставлених цілей у визначений проміжок часу.

Впровадження системи організації управління кредитними ризиками банку пов’язане з активними операціями банку, насамперед кредитною та інвестиційною діяльністю. Діяльність щодо залучення коштів на вклади (депозити), на розрахункові та поточні рахунки також пов’язана з багатьма ризиками. Той факт, що банк здійснює одночасно й активні, і пасивні операції, указує на додаткові чинники ризику та зумовлює розробку особливого підходу до обмеження їх впливу, що отримав назву “управління активами і пасивами”. Тому для ефективної організації управління кредитними ризиками банку необхідно застосування сучасних засобів, серед яких особливу увагу варто звернути на спеціальні технології у галузі моделювання бізнес-процесів – CASE-засоби.

Універсальність CASE-засобів дає можливість широко використовувати їх менеджерами під час вирішення питань планування та управління діяльністю банку, моделювання ділових пропозицій,тощо. Основною проблемою під час застосування CASE-засобів постає вибір методології моделювання бізнес-процесів. Методологія залежить від поставлених задач, та впливає на успіх подальшої діяльності. Обрана методологія дозволяє визначити етапи роботи, послідовність їх виконання, виробити правила розподілу та призначення ресурсів на виконання визначених робіт.

Для проектування організації управління кредитними ризиками банку найдоцільнішим є використання методології IDEF. Бо саме ця технологія дозволяє віддзеркалити та проаналізувати модель управління кредитними ризиками банку у різних розрізах, враховуючи різні вхідні параметри та вплив факторів зовнішнього середовища. При цьому ширина та глибина дослідження управління кредитними ризиками визначається особою, що приймає рішення. Це дозволить не перевантажувати створювану модель надлишковою інформацією. Крім того використання методології IDEF дає змогу впорядкувати співвідношення між різними елементами управління кредитними ризиками банку, вирішити питання уникнення кредитних ризиків, а також спланувати систему оптимального розподілу ресурсів. Запропонована авторами модель ефективного управління кредитними ризиками банку дозволить виявити «вузькі» місця та своєчасно удосконалити процес управління кредитними ризиками банку.

Всі перераховані вище положення пропонується реалізувати за допомогою програмного продуктуComputer Associates – BPwin за стандартом IDEF0, який автоматизує задачі. Пов’язані з моделями управління та розвитку, забезпечити семантичну точність, що необхідна для гарантування правильності та несуперечливості результатів. Діаграми IDEF0 зображують бізнес-процес у вигляді набору елементів-робіт, які взаємодіють між собою, обмінюючись між собою інформаційними та матеріальними потоками за допомогою людських та виробничих ресурсів, що споживаються кожною роботою.

Перший етап – побудова основного блоку. Його суть полягає у складанні контекстної діаграми моделі. На контекстній діаграмі по центру знаходиться блок головної задачі, який відображає сутність моделі, мету її побудування та передбачає сукупність запитань, на які має відповідати модель. З усіх боків до головного блоку надходять інтерфейсні дуги, які визначають: вхідну інформацію, необхідну для здійснення удосконалення фінансової стратегії; назву модельованого процесу; ініціатора – особу, під управлінням якої проводиться робота по удосконаленню фінансової стратегії – фінансовий аналітик та механізм, із застосуванням якого реалізується модельований процес (інформаційні технології); вихідний документ, тобто результат, який необхідно отримати (в нашому випадку – це основні напрями діяльності підприємства щодо розвитку його фінансових ресурсів).

У процесі аналізу банк може використати різноманітні джерела інформації:

• інформація, отримана безпосередньо від клієнта;
• внутрішньобанківська інформація;
• зовнішні джерела інформації.

До першої групи належать: фінансова та бухгалтерська звітність; документація, що підтверджує правовий і юридичний статус клієнта; документація, пов'язана з кредитним заходом; інформація, одержана у ході попередньої розмови з майбутнім позичальником; додаткова інформація, яка подається за вимогою банку тощо.

Внутрішньобанківські джерела інформації складаються з відомостей про попередні контакти з клієнтом у сфері як кредитних, так і некредитних відносин. Велике значення мають архіви банку, такі як наглядова справа, де зберігаються дані про кредити, які раніше були видані клієнтові, про затримки та порушення при погашенні позики.

До третьої групи джерел інформації належать відомості, отримані за межами банку, що надійшли: від департаменту банківського нагляду; інших банків, які обслуговували цього клієнта; ділових партнерів, які мали контакти з позичальником; засобів масової інформації.

Засадами концепції правового регулювання кредитних ризиків у діяльності вітчизняних банків є: Закон України «Про банки і банківську діяльність»; Закон України «Про іпотеку»; Закон України «Про заставу»; Інструкція «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні»; Положення Національного банку України «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків»; «Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України».

Контекстну діаграму «Управління кредитними ризиками банку» подано на рисунку:

Як видно з рисунку, результатом управління кредитними ризиками банку є звіт про ефективне управління кредитними ризиками банку, що має бути розроблений кредитним експертом, фінансовим аналітиком банку, кредитним комітетом, управлінням оцінки та моніторингу застав, комітетом кредитного нагляду, управлінням кредитними ризиками з Департаменту ризик-менеджменту, юридичною службою та службою безпеки з урахуванням таких управлінських обмежень, як внутрішнє розпорядження банку методичними рекомендаціями та нормативною базою НБУ.

На другому етапі моделювання відбувається декомпозиція контекстної діаграми, результатом чого є діаграма, що відбиває структуру, тобто сукупність етапів процесу, що відображений контекстною діаграмою.

Декомпозиція контекстної діаграми дозволяє визначити логіку управління кредитними ризиками банку, яка полягає у виявленні факторів кредитних ризиків (блок А1), оцінки ступеня кредитних ризиків (блок А2), формуванні методів захисту від кредитних ризиків (блок А3), моніторингу та контролю кредитних ризиків (блок А4), оцінки ефективності управління кредитними ризиками (блок А5), за результатом якої формують звіт про ефективність управління кредитними ризиками банку.

Першим етапом управління кредитними ризиками банку є виявлення факторів кредитних ризиків, що дає змогу узагальнити можливі негативні наслідки для банківської системи, зокрема:

• подальше погіршення якості кредитних портфелів банківських установ через зростання частки прострочених і сумнівних кредитів, втрату об’єктами застави частини вартості тощо;
• зниження прибутковості діяльності банків, у т.ч. через необхідність нарощення обсягів резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків та списання безнадійної заборгованості банківськими установами, що посилає ризик збиткової діяльності, особливо в умовах знецінення національної валюти для кредиторів, які проводили ризикову кредитну політику;
• виникнення проблеми із поверненням зовнішніх запозичень через погіршення фінансових результатів діяльності банківських установ унаслідок низької кредитної активності та їх капіталізації;
• посилення загрози відтоку капіталу через припинення діяльності в Україні відділеннями банків із іноземним капіталом, власники яких не бажатимуть зазнавати втрат, продовжуючи діяльність у країні з нестабільною політичною ситуацією в умовах наявного економічного спаду, та намагання власників вітчизняних банківських установ зберегти залишки активів;
• подальше обмеження ресурсної бази, а отже й уповільнення темпів кредитування через високий відсоток проблемних кредитів, досить обережне ставлення зовнішніх кредиторів до ненадійних вітчизняних позичальників (основними факторами високого ризику яких є низька якість активів, зростання обсягу проблемних кредитів, зниження вартості заставленого майна, великий зовнішній борг, дефіцит торговельного балансу, спад реального ВВП тощо);
• падіння ринкової вартості акцій банківських установ.

Наступним етапом є оцінка ступеня кредитних ризиків, яка позволяє оцінити портфельний кредитний ризик за допомогою різних методів. Серед яких можна назвати аналітичний, коефіцієнтний (аналіз відносних показників), статистичний (використання методів теорії ймовірностей), стрес-тестування:

При аналітичному методі в процесі зіставлення і порівняння між собою діаграм визначаються «ключові» параметри, які найбільше впливають на результат проекту, потім – їх критичні значення для проекту.

Коефіцієнтний метод полягає в розрахунку показників фінансового стану позичальника (показники ліквідності, ділової активності, рентабельності та фінансової стійкості) і порівняння їх з нормативними значеннями. Проте слід зазначити, що аналіз за коефіцієнтним методом ускладнюється внаслідок відсутності форм урахування зв'язків між окремими коефіцієнтами, їх відносної автономності, непорівнюваності та різноспрямованості, відмінностей у рівняхнормативних значень, що ускладнює виявлення загальних тенденцій. Крім того, значення одних коефіцієнтів можуть відповідати нормативним, а інших – ні, що потребує ранжування пріоритетності впливу коефіцієнтів під час оцінки кредитного ризику.

Статистичний метод оцінки ризику базується на аналізі коливань досліджуваного показника за певний відрізок часу. Однак цей метод не вирішує одне з головних практичних завдань, яке стоїть перед суб’єктом ризику: оцінка в умовах обмеження інформаційного контуру з урахуванням індивідуальних особливостей певної ситуації.

НБУ визначає стрес-тестування як «метод кількісної оцінки ризику, який полягає у визначенні величини неузгодженої позиції, яка наражає банк на ризик, та у визначенні шокової величини зміни зовнішнього фактора. Поєднання цих величин дає уявлення про те, яку суму збитків чи доходів отримає банк, якщо події розвиватимуться за закладеними припущеннями. Цей метод істотно розширює можливості з оцінки та управління ризиком. Аналіз результатів стрес-тестування допомагають виявити ризики і слабкі сторони банку і розробити відповідні коригувальні дії. При цьому для прогнозування стану банку та управління можливими ризиками необхідно комбінувати дані про наслідки зовнішніх (макроекономічних) і внутрішніх (пов'язаних з політикою банку) чинників.

Третім етапом управління кредитними ризиками є формування методів захисту від кредитних ризиків за допомогою якого можна мінімізувати кредитних ризик:

Можна відмітити, що широко застосовуються такі методи захисту як: метод лімітування, який полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позичок, що дозволяє обмежити ризик; метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (величина капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон).

Четвертим етапом виступає моніторинг і контроль кредитних ризиків, який позволяє оперативно реагувати на виникаючі ризики. Слід зазначити, що на практиці моніторинг і контроль кредитних ризиків складається із трьох етапів: контроль за повнотою і строковістю кредиту і відсоткам; проведення перевірок цільового використання кредиту; та контроль за станом застави. Але сучасні вимоги потребують удосконалення цього процесу, тому авторами пропонується реалізувати процес моніторингу і контролю кредитних ризиків як сукупність чотирьох етапів.

При цьому особливою увагою авторами надається роботі, яка полягає у моніторингу кредитного ризику з використанням інтегрального показника. Моніторинг кредитного ризику – це комплекс дій банку з отримання та аналізу інформації про клієнта та кредитну угоду протягом строку дії кредитного договору. Як результат авторами пропонується реалізовувати процес моніторингу кредитного ризику, як послідовність трьох етапів:

Перевагою даної розробки є відносна простота розрахунків і можливість використання достовірних вхідних даних. Крім того, запропонована процедура моніторингу кредитного ризику з використанням інтегрального показника є універсальною та дозволяє виявити кредитні ризики за багатьма параметрами, узагальнити їх і вивести інтегральний показник. Цим вона відрізняється від інших процедур, які враховують лише окремі прояви виникнення кредитного ризику та потребують подальшої обробки.

Отже, запропонована система організації ефективного управління кредитними ризиками банку дозволить реалізувати на практиці неперервний процес спостереження за кредитними ризиками, постійного його корегування та оптимізації. Це дозволить банку збільшити прибуток банку, укріпити позиції на ринку, посилити конкурентні переваги тощо. При цьому запропонована функціональна модель відкриває широкий спектр питань управління кредитними ризиками серед яких можна назвати визначення оцінку ефективності управління кредитними ризиками, розгляд якої складає основу для подальших досліджень авторів.

Джерело: Степанова М.О. «Управління кредитними ризиками банку»