Факторинг
Роль факторингу при здійсненні безготівкових розрахунків полягає в забезпеченні постачальнику гарантії платежу. У світовій банківській практиці факторингові операції з'явилися в 50-ті роки XX століття.
Факторинг – це переуступка банку неоплачених боргових зобов'язань, що виникають між господарськими суб'єктами в процесі реалізації товарів і послуг, на засадах комерційного кредиту. Постачальник уступає банку (або спеціалізованій факторинговій компанії) право одержання платежу. Зміст факторингових операцій викладений у Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятій у 1968 р. Міжнародним інститутом уніфікації приватного права.
При факторингу банк купує у клієнта право на вимогу боргу (без права зворотної вимоги до клієнта). При цьому у власність банку-факторингу (банку-посередника) надходять неоплачені розрахункові документи.
За своєю економічною сутністю факторинг є банківською операцією, яка поєднує в собі: а) риси розрахункового обслуговування клієнтів; б) елементи процесу кредитування; в) особливості торговельно-комісійної послуги.
Основними суб'єктами факторингових операцій є: 1) постачальник, клієнт банку; 2) покупець, платник; 3) банк-фактор.
Метою банківської факторингової операції є прискорення строку одержання платежу. Факторингове обслуговування найефективніше для малих підприємств, які, як правило, не мають реального впливу на своїх дебіторів щодо вчасного погашення боргів.
З метою зменшення ризику, який при факторингу досить значний, банк-фактор ставить досить суворі вимоги до клієнтів, які хочуть отримати факторингову послугу. Так, як правило, не проводиться факторингове обслуговування підприємств із великою кількістю дебіторів; тих, які випускають нестандартну чи вузькоспеціалізовану продукцію і мають відповідно труднощі з її збутом (реалізацією) тощо.
Юридичною основою факторингової операції є укладання спеціального договору між банком і клієнтом про проведення розрахункових операцій за допомогою факторингу. Предметом договору є набуття банком-фактором права вимог щодо поставки товарів і надання послуг; банк приймає на себе ризик виконання таких вимог та інкасує ці вимоги.
У договорі банк-фактор може залишити за собою право регресу, тобто право повернути постачальникові розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець. Проте найчастіше укладаються договори без права регресу, при яких банк-фактор бере на себе повний ризик платежу.
Послуги факторингу здійснюються за визначену договором плату. В західних країнах факторингове обслуговування досить дороге. Отже, банк стає власником неоплачених розрахункових документів. У день подання на інкасо платіжних вимог банк-фактор оплачує їх постачальникові, а потім уже сам завершує розрахунки з покупцями. При такому порядку здійснення безготівкових розрахунків надходження коштів від реалізації товарів (проведений робіт, надання послуг) не залежатиме від платоспроможності платників.
По суті, банк-фактор купує у постачальника його прострочений дебіторський борг, але купує за ціною, яка становить 80-90 % суми боргу. Ренту у розмірі 10-20 % від суми банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Економічний зміст такого акту купівлі-продажу — це надання кредиту під боргові вимоги постачальника.
За факторингові операції банк стягує з клієнта плату, яка включає: комісійні за послуги з обслуговування боргу, а також позичковий відсоток, нарахований на виданий клієнту аванс.
Для здійснення факторингових операцій в установі банку може створюватися спеціалізований факторинговий відділ. Для його нормальної роботи формується фонд обігових коштів факторингу (за рахунок депозитів, прибутку і кредиту). При факторинговому відділі створюється також резервний фонд, призначений для покриття збитків від проведення факторингових операцій.
Факторингове обслуговування є видом комерційної діяльності, при якій банк-фактор прагне одержати максимально можливий прибуток. Факторингові операції дозволяють скоротити втрати внаслідок затримки платежу, а тому можуть використовуватися як інструмент подолання платіжної кризи.
Факторинг використовується й у зовнішньоекономічній сфері. У зв'язку із збільшенням ступеня кредитного і валютного ризику банк-фактор пред'являє до експортера-постачальника більш жорсткі вимоги, ніж до таких же клієнтів на внутрішньому ринку. При обслуговуванні експортера банк-фактор, як правило, укладає угоду з банком-фактором країни-імпортера і передає йому частку обсягу факторингової операції.
Факторинг почав використовуватися в банківській практиці України в 1989-1991 рр. Однак внаслідок зростання інфляції, погіршення фінансового становища більшості суб'єктів економічної діяльності подальше розширення банківських факторингових послуг втратило сенс.
У міру поліпшення фінансової ситуації в народному господарстві України будуть створюватися передумови для розширення практики здійснення факторингових операцій.
Джерела:
- Банковское дело: Учебник/ Под ред. В. И. Колесникова. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 480 с.
- Деньги, кредит, банки: Справ. пособие/ Под ред. Г. И. Кравцовой. – Мн.: Меркаване, 1994. – 270 с.
- Деньги. Кредит. Банки: Учебник/ Под ред. Е. Ф. Жукова. – М.: ЮНИТИ, 2000. – 622 с.
- Деньги. Кредит. Банки: Учебное пособие. – 2-е изд., перераб. и доп./ Под ред. О. И. Лаврушина. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 450 с.
- Иванов В. М. Деньги и кредит. Курс лекций. – К.: МАУП, 1999. – 230 с.
- Финансы, деньги, кредит: Учебник/ Под ред. О. В. Соколовой. – М.: Юристъ, 2001. – 784 с.
- Шуляк П. Н. Финансы: Учебник. – М.: Издательский Дом «Дашков и К0», 2002. – 3-е изд., перераб. и доп. – 752 с.