Загальна характеристика законодавства України, що забезпечує регулювання інформаційних відносин

Під категорією інформаційне законодавство (право) України ми будемо розуміти сукупність нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з обігом інформації. Згідно ст. 4 Закону України "Про Інформацію" законодавство про інформацію складають: Конституція України, зазначений Закон України "Про Інформацію", законодавчі акти про окремі галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного права.

Звернемо увагу на те, що єдиної точки зору на характер відносин, що регулює інформаційне законодавство, в теорії інформаційного права немає. Більшість дослідників (В.А. Копилов та ін.) вважають, що інформаційне законодавство регулює виключно відносини, безпосередньо пов'язані з обігом інформації, що виникають в інформаційній сфері у зв'язку з реалізацією інформаційних прав та свобод, здійсненням інформаційних процесів при обігу інформації.

А деякі автори (Г. Красноступ) до переліку відносин, які є предметом регулювання джерел інформаційного законодавства, відносять і такі, що пов'язані з електронним зв'язком; передачею даних; технічними засобами радіомовлення та телебачення; спеціальними телекомунікаційними системами; космічними та іншими видами зв'язку; тарифами, зборами, пільгами за послуги зв'язку; засобами масової інформації; реалізацією інформаційної політики України; інформаційною діяльністю та її видами; ліцензуванням інформаційної діяльності; захистом інформації; правом власності на інформацію та відповідальністю за порушення інформаційного законодавства.

При аналітичному огляді навчально-методичної літератури студентам та слухачам треба віддавати пріоритет першій точці зору, оскільки не завжди відносини в телекомунікаційній, технічній та інших сферах пов'язані з обігом інформації. Втім, треба зважати на особливість інформаційних відносин, яка полягає в тому, що вони регулюються нормами окремих галузей законодавства в залежності від характеру інформації та інформаційної середи (законодавством про ЗМІ, цивільним законодавством тощо).

Джерела інформаційного законодавства – це видані державою та визнані нею офіціально-документальні форми вираження та закріплення інформаційно-правових норм.

На думку Г.В. Виноградової, джерела інформаційного законодавства, як комплексної галузі, можуть бути класифіковані на декілька груп:

1. норми Конституції України, що закріплюють інформаційні права та свободи, встановлюють права та обов'язки суб'єктів інформаційних відносин з приводу створення та поширення інформації певного виду, а також встановлюють обмеження в обігу інформації в державі та суспільстві;
2. галузі законодавства, що повністю присвячені питанням регулювання інформаційних відносин. До них належать:
   • законодавство про засоби масової інформації;
   • законодавство про формування інформаційних ресурсів, створення інформаційних продуктів, надання інформаційних послуг споживачу (складовими якого, в свою чергу, є законодавство про правову інформацію, законодавство про персональні дані, про бібліотечну справу, про архіви, музеї, про рекламу, про видавничу справу, про статистичну інформацію, законодавство про міжнародний обмін інформацією тощо);
   • законодавство про інтелектуальну власність;
   • законодавство, що регламентує порядок реалізації права на пошук, отримання, передачу та використання інформації;
   • законодавство про створення та використання інформаційних систем, їхніх мереж, інших інформаційних технологій та засобів їх забезпечення;
   - законодавство про інформаційну безпеку;
3. інші галузі законодавства, акти яких містять окремі ін-формаційно-правові норми. Такі норми включаються в такі групи актів:
   • нормативно-правові акти, що регламентують правовий статус відповідних органів влади (Конституція України, конституційні та звичайні закони, які визначають компетенцію органів державної влади, в тому числі щодо формування та використання державних інформаційних ресурсів);
   • нормативно-правові акти цивільного законодавства, в яких отримують розвиток питання реалізації права власності на інформацію, в тому числі питання укладання, виконання та розірвання договорів на одержання та використання інформації;
   • нормативно-правові акти, що регулюють відносини в різних галузях господарської діяльності (зокрема, законодавство про землю, про надра, про охорону природи тощо). Адже різні види господарської діяльності і супроводжуються створенням інформації певного виду та призначення, що включається в господарський обіг;
   • нормативно-правові акти про відповідальність за правопорушення в інформаційній сфері.

Однак, зважаючи на зміст загальної теорії права та спираючись на положення Закону України „Про інформацію”, необхідно доповнити зазначений перелік джерел ще декількома групами:

1. міжнародні нормативно-правові акти, що декларують інформаційні права людини, встановлюють обмеження щодо отримання та використання інформації про особу, що присвячені питанням дотримання промислової, комерційної таємниці, встановлення принципів рекламної діяльності тощо;
2. міжнародні угоди у галузі здійснення інформаційної політики (Угода між КМУ та Урядом Республіки Білорусь про співробітництво у галузі технічного захисту інформації від 22 січня 2003 року; Угода між КМУ та Урядом Республіки Казахстан про взаємний захист секретної інформації від 7 квітня 2006 року);
3. рішення органів судової влади, що стосуються інформаційних відносин (Рішення Конституційного Суду України у справі К.Г. Устименка № 5-зп від 30 жовтня 1997 року щодо офіційного тлумачення ст.ст. 3, 23, 31, 47, 48 Закону України „Про інформацію”; а також постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” – торкається питань спростування інформації редакцією засобу масової інформації, відшкодування моральної шкоди у разі розголошення конфіденційної інформації тощо).

Джерело – глава з навчально-методичного посібника:

Тарасенко Р.Б. Інформаційне право: Навчально-методичний посібник / МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2010. – 512 с.