Міжнародні фондові інвестори та особливості їх діяльності
Інституційна структура міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин включає численні міжнародні організації. Одні з них, маючи великі повноваження і ресурс, здійснюють регулювання міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин. інші являють собою форум для міжурядового обговорення, вироблення консенсусу і рекомендацій з валютної і кредитно-фінансової політики. Треті забезпечують збір інформації, статистичні й науково-дослідні видання з актуальних валютно-кредитних і фінансових проблем і економіки у цілому. Деякі з них виконують усі названі функції.
Міжнародні фінансові організації (МФО) створюються шляхом об'єднання фінансових ресурсів країнами-учасницями для вирішення визначених завдань у галузі розвитку світової економіки. Цими завданнями можуть бути:
- операції на міжнародному валютному і фондовому ринках з метою стабілізації й регулювання світової економіки, підтримки й стимулювання міжнародної торгівлі;
- міждержавні кредити – кредити на здійснення державних проектів і фінансування бюджетного дефіциту;
- інвестиційна діяльність/кредитування в сфері міжнародних проектів (проектів, які стосуються інтересів декількох країн, що беруть участь у проекті як прямо, так і через комерційні структури);
- інвестиційна діяльність/кредитування у сфері «внутрішніх» проектів (проектів, що безпосередньо зачіпають інтереси однієї країни чи комерційної організації-резидента), здійснення яких може вплинути на міжнародний бізнес (наприклад, інфраструктурі проекти, проекти у сфері інформаційних технологій, розвитку транспортних і комунікаційних мереж та ін.);
- благодійна діяльність (фінансування програм міжнародної допомоги) і фінансування фундаментальних досліджень.
Після Другої світової війни розлад міжнародної й національних валютно-кредитних систем і украй важкий стан народного господарства воюючих країн обумовили необхідність мобілізації національних фінансових ресурсів цих держав і вживання колективних заходів для ліквідації наслідків війни. З цією метою на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН, що відбулася у 1944 році у місті Бреттон-Вудс (США), було прийняте рішення про створення як спеціалізованого органа ООН Міжнародного валютного фонду (МВФ) – для відновлення і стабілізації міжнародної і національних валютно-фінансових систем і Міжнародного банку реконструкції й розвитку (МБРР) – для сприяння приватному капіталу в розширенні інвестиційного кредитування.
З подальшою стабілізацією національних господарств європейських країн, розширення міжнародних економічних зв'язків та інтернаціоналізації господарського життя у світі відбувалися зміни діяльності МВФ і МБРР. Ці міжнародні організації стадії більше приділяти уваги організації допомоги країнам з подолання виникаючих кризових явищ і структурні перебудови їх економіки, а також значно розширили фінансове сприяння країнам, що одержали державну незалежність, із метою прискорення темпів їх економічного розвитку.
Зростаючий спектр питань у валютно-кредитній сфері як на міжнародній арені, так і в окремих регіонах, які необхідно було вирішу ваги світовому співтовариству, також викликав потребу в створенні регіональних банків довгострокового кредитування.
У результаті якщо у довоєнні роки існував лише Банк міжнародних розрахунків у Базелі (Швейцарія), то тепер функціонує ціла система міжнародних валютно-кредитних організацій як глобального, так і регіонального характеру (Азіатський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Європейський банк реконструкції й розвитку та ін.).
Міжнародний банк реконструкції и розвитку (світовий банк). МБРР, більш відомий як Світовий або Всесвітній банк, був створений у 1944 році з метою надання допомоги у відновленні й розвитку економіки західноєвропейських країн, господарство яких було підірване Другою світовою війною. із середини 50-х pp. після відновлення положення v цих країнах основну увагу МБРР було переключено на сприяння економічному розвитку держав, що звільнилися від колоніальної залежності. Світовий банк як спеціалізований інститут ООН надає країнам, що розвиваються, фінансову допомогу, виступає в ролі радника у розробці програм їхнього економічного розвитку, координує дії промислово розвинутих країн і сприяє розвитку міжнародних економічних організацій.
Вищим органом МБРР с Рада керуючих, яка складається з представників усіх країн-членів Банку, що призначаються відповідними урядами на п'ятирічний термін. Збирається на сесії один раз на рік разом із МВФ. Членами МБРР можуть бути країни, що вступили в МВФ, оскільки зобов'язані проводити валютно-фінансову політику, що відповідає Статуту МВФ. Членами МБРР є 180 країн, однак завдяки системі розподілу голосів ведучу роль у Байку грає група з 10 найбільш розвинутих країн на чолі зі США. Рішення в Раді керуючих приймаються простою більшістю голосів. Кожна країна має 250 голосів плюс один голос за акцію в 100 тис. СДР у капіталі Банку, і в результаті на «групу 10» припадає більш 60% усіх голосів. Для прийняття найбільш важливих рішень потрібно кваліфікована більшість (85%) голосів, а тому США, що мають більш 17% голосів, мають право вето по всіх найважливіших питаннях. Навіть такі великі країни, як Росія, Китай і Індія, що мають по 3% голосів, не мають серйозного впливу на прийняття рішень.
Поточною діяльністю керує Директорат, що складається з 22 директорів-виконавців, із яких 7 призначаються (представляють США, Англію, Францію, Німеччину, індію, КНР і Росію), а інші обираються членами Банку.
Статутний капітал МБРР створюється шляхом підписки країн-членів на його акції. Надалі у зв'язку з необхідністю розширення його кредитної діяльності треба було неодноразово збільшувати передплатний капітал, що в 1998 році досяг 186,4 млрд. дол. США (понад 150 млрд. СДР, сплачена частина – 11,3 млрд., а інше може бути затребуване при необхідності).
Для поповнення своїх ресурсів МБРР виступає як позичальник на світовому фінансовому ринку, розміщуючи на ньому в окремі роки облігаційні позики на суму більш 10 млрд. дол. Оскільки МБРР має добру репутацію, а облігації приносять солідний прибуток (близько 7% річних), приватні банки й інші кредитно-фінансові інститути охоче вкладають вільні капітали в облігації МБРР.
Кредитні операції МБРР відповідають інтересам приватного капіталу, що за посередництвом Банку здійснює активну інвестиційну діяльність, зокрема, у країнах, що розвиваються. МБРР надає кредити на ухвалені ним проекти, причому отримання цих кредитів обумовлюється виконанням позичальником ряду рекомендацій Банку як економічного, гак і соціального порядку. Загальна сума кредитів, наданих Банком 128 країнам за більш ніж 50 років його діяльності, перевищила 320 млрд. дол. МБРР надає кредити платоспроможним позичальникам і винятково на високорентабельні проекти. Одержувачами кредитів можуть бути уряди країн-членів Банку, а також приватні фірми й організації, що мають гарантію уряду або центрального банку. Кредити МБРР – довгострокові, звичайно надаються на 15-20 років із пільговим періодом 5 років. Об'єкти, що споруджуються з участю МБРР, покриваються його кредитами не більше ніж на 30° о їх вартості. По видаваних кредитах Банк стягує в середньому на 0,5% більше, ніж самий Банк сплачує по залученим коштам, а оскільки ставки світового фінансового ринку досить високі, то і кредити МБРР є дорогими, а тому недоступними для багатьох країн, що розвиваються.
Найбільша частина наданих МБРР кредитів спрямована на розвиток інфраструктури, на підтримку сільського господарства й рибальства, а на розвиток промисловості – менше 15%.
У кредитній діяльності Банку на початку 80-х pp. відбулися значні зміни; якщо раніше Банк надавав тільки цільові кредити на якісь конкретні об'єкти виробничого характеру, то з цього часу МБРР став виділяти кошти на здійснення програм структурної перебудови і на врегулювання гострих валютно-фінансових проблем країн, що розвиваються. Зокрема, у зв'язку з тривалою у 1997 році валютно-фінансовою кризою в країнах Південно-Східної Азії в рамках міжнародних програм екстреної допомоги Банк виділив багатомільярдні доларові кредити Південній Кореї, Таїланду, Індонезії, Малайзії та іншим країнам регіону.
Частка зазначених нецільових кредитів у всьому обсязі виділених Банком коштів зростає: якщо на початку 80-х pp. на них приходилося 10-12%, то у 90-х pp. – уже більш 25%. Одержувачами цих кредитів є, як країни що розвиваються, так і східноєвропейські держави й республіки колишнього СРСР.
У зв'язку з тим що ресурси МБРР виявилися недостатніми для задоволення зростаючих потреб країн, що розвиваються, у кредитах і одночасно занадто дорогими, на додаток до МБРР на правах дочірніх організацій були створені МФК (1956 p.) і МАР (1960 p.).
Міжнародна асоціація розвитку. МАР і МБРР переслідують багато в чому ті ж самі цілі – надання позик/кредитів для пріоритетних, економічно й технічно обґрунтованих проектів у рамках національної економіки. Організації розрізняються за джерелами фінансових засобів і умовами надання капіталу. У той час як МБРР, що запозичає капітал в основному на фінансових ринках, надає позики на трохи більш пільгових, ніж звичайні комерційні банки, умовах (в основному країнам, що відповідають визначеним вимогам, а саме повертають кредити), то МАР, що отримує свій капітал з інших джерел, надає безвідсоткові кредити найбіднішим країнам (із щорічним прибутком на душу населення менш 805 дол. США на 1992 рік).
Структура МАР та ж сама, що й у МБРР. Адміністративну діяльність здійснює за сумісництвом персонал МБРР. Штат співробітників МАР розділений на чотири сектори: операції, фінансування, політика, планування й дослідження.
МАР має три основні джерела фінансування: прибутки МБРР, внески держав-членів, внески заможних краї-членів. А також повернення раніше наданих кредитів.
Один раз у три роки група країн-кредиторів (на сьогодні – 34 держави) призначає офіційних представників, що проводять консультації про чергове залучення коштів МАР.
Кожен профінансований МАР проект піддається політико-економічній експертизі з метою найбільш ефективного використання фінансової допомоги.
Міжнародна фінансова корпорація. МФК була створена з метою мобілізації національного й іноземного капіталу для розвитку приватного сектора у країнах, що розвиваються. МФК кредитує також державні підприємства, що працюють як самостійні акціонерні компанії. Кредити направляються на реалізацію високорентабельних проектів у найбільш розвинутих країнах, які розвиваються, що пов'язано з високою вартістю кредитів.
Вищим органом МФК є Рада керуючих, що складається з керуючих і їхніх заступників. Рада може передавати більшість своїх повноважень (за винятком прийому нових членів, виключення будь-якого члена, чи підвищення (зниження) статутного капіталу, зміни угоди про МФК) директорам. Кожен керуючий Всесвітнього банку (із заступником) автоматично є керуючим МФК, якщо його країна є членом МФК. Щорічні збори МФК проводяться одночасно зі зборами Всесвітнього банку.
Поточною діяльністю керує директорат. Він складається з 24 директорів Всесвітнього банку, чиї країни одночасно є членами МФК.
Президент МФК за посадою є головою директорату МФК. МФК була реорганізована в 1993 році відповідно до нових вимог (регіональні стратегії, удосконалювання експертної роботи особливо у секторах інфраструктури, хімії й нафтохімії, нафти і газу, гірничодобувної промисловості й сільського господарства). За поточну діяльність відповідає виконавчий президент.
Джерелами фінансування МФК є внески членів у статутний капітал, кредити МБРР, відрахування від прибутків, кошти від повернутих кредитів і кошти, залучені на міжнародних фінансових ринках.
МФК має відділення у Франкфурті-на-Майні, Лондоні, Парижі й Токіо. Діють представництва в Африці, Азії, Латинській Америці та Європі, а також працюють консультативні бюро по розробці проектів (Project Development Facilities).
У 1986 році МФК заснувала Консультативну службу з іноземних інвестицій (Foreign Investment Advisory Servise) для надання допомоги урядам країн, що розвиваються, у найбільш ефективному використанні іноземних інвестицій (капітали, технологія, менеджмент) у рамках довгострокових програм розвитку. Діяльність КСІН контролюється комітетом (керівництво: виконавчий президент МФК, віце-президент МАІГ, віце-президент МБРР з розвитку приватного сектора).
Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій. Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) засновано 12 квітня 1988 року і є наймолодшим членом групи Всесвітнього банку.
Ціль БАГІ – заохочення іноземного прямого інвестування у країни-члени, що розвиваються, для прискорення їх економічного зростання. Насамперед мова йде про полегшення процесу капіталовкладення шляхом гарантій капіталовкладень від ризиків перекладів валюти, загрози конфіскації і військових чи цивільних заворушень (політичних ризиків). БАГІ покликання сприяти підтримці потоків капіталовкладень і поширювані інформацію щодо можливостей інвестування у країнах-членах, що розвиваються.
Будучи членом Групи Всесвітнього Банку, БАГІ має фінансову незалежність від МБРР. Усі повноваження з керування БАГІ належать Раді керуючих (1 керуючий, 1 заступник), за винятком спеціально переданих іншому органу. Рада керуючих може передавати свої повноваження Раді директорів. Президент Всесвітнього Банку є Головою Ради директорів.
Подібні заходи необхідні для заохочення іноземних капіталовкладень, тому що забезпечують страхування інвестицій від некомерційних ризиків у країнах, що розвиваються. При цих умовах капіталовкладення у національні економіки таких країн стають більш конкурентоспроможними у порівнянні з індустріально розвинутими країнами.
Міжнародний центр із розв'язання інвестиційних конфліктів. Головним завданням Міжнародного центру із розв'язання інвестиційних конфліктів, створеного у 1966 році, є посередництво у розв'язанні інвестиційних суперечок між урядами й іноземними інвесторами.
МЦРІК створений відповідно до Конвенції про урегулювання інвестиційних суперечок між державами й резидентами інших країн (Convention on the Settlement of Investment Disputes between States and Nationals of Other States), підписаної на той момент 139 країнами. Для забезпечення діяльності МЦРІК створені Адміністративна рада і Секретаріат. Адміністративна рада, головою якої є Президент Всесвітнього Банку, складається з представників від кожної країни, що ратифікували Конвенцію (усього 126). Щорічні зустрічі Ради співпадають у часі з об'єднаною щорічною зустріччю МБРР і МФК.
Звертання сторін, що сперечаються, за допомогою до МЦРІК є цілком добровільним. Проте як тільки сторони погодилися на арбітраж відповідно до Конвенції, вони не можуть забрати заяву в односторонньому порядку.
За час діяльності МЦРІК зафіксовано більш 40 звертань.
Міжнародний валютний фонд. Міжнародний валютний фонд (МВФ) почав свою діяльність у 1946 році після ратифікації договорів, розроблених на Бреттон-Вудській конференції Організації Об'єднаних Націй з валютно-фінансових питань (1944 p.).
МВФ входить у систему Організації Об'єднаних Націй як спеціалізована установа. Уданий час членами МВФ є близько 180 країн, включаючії всі колишні союзні республіки.
Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.
Кожна країна-член має 250 голосів + 1 голос за кожну частину квоти, яка дорівнює 100 тис. СДР (СДР – спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights, SDR) визначаються на основі вартості кошика з п'яти ведучих світових валют: долара США, німецької марки, французького франка, фунта стерлінгів і японської йєни).
Цілями МВФ є:
- заохочення міжнародного співробітництва у сфері валютної політики;
- сприяння збалансованому зростанню світової торгівлі для стимулювання й підтримки високого рівня зайнятості та реальних доходів, для розвитку виробничого потенціалу всіх членів як головного показника економічної політики;
- підтримка стабільності валют і упорядкування валютних відносин між кранами-членами, а також стримування девальвації;
- валют із розумінь конкуренції;
- участь у багатосторонній системі платежів, усунення обмежень на трансфер валюти;
- надання коштів для ліквідації незбалансованості платіжних балансів країн-членів.
Основні напрямки діяльності МВФ включають також регулювання платіжних балансів країн-членів і зовнішньої заборгованості. Посилюється взаємодія з МВФ, ЄБРР, ОЕСР, ПРООН, Паризьким і Лондонським клубами і т.д.
У сфері регулювання платіжних балансів і зовнішньої заборгованості МВФ надає кредити країнам-членам за умови проведення ними визначених змін у своїй економічній політиці. Перед отриманням кредитів країна-позичальник повинна узгодити із Фондом програму фінансово-економічної стабілізації. Надання валютних коштів здійснюється в залежності від виконання цієї програми. Наявність подібної програми іі угоди з МВФ звичайно розглядається як міжнародне свідчення платоспроможності країни.
У сфері боргового регулювання МВФ активно взаємодіє з Всесвітнім банком.
Вищим керівним органом МВФ с Рада керуючих, що складається з представників країн-членів (звичайно відповідального за проведення валютної політики чи міністра, голови центрального банку разом із заступником). За винятком ряду повноважень (визначення розмірів квот і прийом нових членів, перегляд квот, зміна валютних паритетів тощо) він може делегувати виконання своїх завдань Виконавчій раді. Керуючі зустрічаються раз на рік на щорічних сесіях.
Тимчасовий комітет (24 члена, звичайно два засідання на рік) консультує Раду керуючих з питань, пов'язаних із поточним контролем за світовою валютною системою і її адаптацією.
Виконавча рада відповідає за поточні справи МВФ. Сім з 24 Виконавчих директорів призначаються країнами з найбільшими квотами (Німеччина, Великобританія, Китай, Франція, Саудівська Аравія, США і Японія), інші обираються від інших країн на основі принципу регіонального представництва. Засідання Виконавчої ради проходять кілька разів на тиждень під головуванням Директора-розпорядника.
Найважливіший структурний підрозділ МВФ – Тимчасовий комітет із питань реформи міжнародної валютної системи фактично забезпечує політичне керівництво і займається узгодженням всіх питань, що стосуються діяльності Фонду, внесення змін у його статут, перегляду квот, випуску СДР, принципів використання ресурсів МВФ тощо.
Персонал МВФ нараховує більш 2000 експертів, очолюваних Директором-розпорядником. Директор-розпорядник обирається Виконавчою радою (за традицією – це представник Європи). Він не має права голосу, за винятком тих випадків, коли голоси у Виконавчій раді розділяються порівну.
Основними джерелами фінансування МВФ є внески (квоти) країн-членів і позики МВФ у своїх членів.
Як правило, МВФ надає кошти своїм членам різними кредитними траншами, кожний з який відповідає 25 відсоткам квоти країни-члена. У рамках програми розширеного фінансування членам МВФ може надаватися середньостроковий кредит (звичайно на 3 роки) для усунення негативних явищ у економіці.
У рамках МВФ діють також і спеціальні механізми.
Фонд системної трансформації (Systemic Transformation Facility) надає фінансову допомогу країнам, які зазнають труднощів у торговій і платіжній системах у зв'язку з переходом до ринкової економіки.
Фонд компенсаційного фінансування й фінансування у випадку непередбачених обставин (Compensatory and Contingency Financing Facility) надає допомогу країнам-членам у випадку зазнавання ними збитків (експорт, значне зростання цін на імпортоване зерно), якщо ці збитки носять тимчасовий характер і обумовлені причинами, що лежать поза сферою впливу цих країн; а також при необхідності підтримки темпів реформ, проведених відповідно до ухвалених МВФ угод.
За сприяння Системи фінансування буферних запасів (Buffer Stock Financing Facility) МВФ може надавати фінансову допомогу для відновлення запасів сировини.
Термінова допомога (Energy Assistance) надається шляхом закупівлі товарів країн, платіжний баланс яких зазнав значних труднощів внаслідок стихійних лих.
Фонд структурної адаптації (Structural Adjustment Facility) і Розширений фонд структурної адаптації (Enhanced Structural Adjustment Facility) надають допомогу для проведення структурних реформ у країнах, що розвиваються, з низькими прибутками, а також для реалізації середньострокових макроекономічних програм.
Інститут МВФ, створений у 1964 році (Вашингтон, США), організує курси й семінари з підвищення кваліфікації державних службовців із країн-членів МВФ.
Європейським банк реконструкції та розвитку. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) – міжнародна організація, створена на підставі Угоди від 29 травня 1990 року. Засновниками ЄБРР були 40 країн – усі європейські країни (крім Албанії), США, Канада, Мексика, Марокко, Єгипет, Ізраїль, Японія, Нова Зеландія, Австралія, Південна Корея, а також ЄЕС і Європейський інвестиційний банк (ЄІБ). Згодом акції СРСР, Чехословаччини і СФРЮ були розподілені між новими країнами, які виникли внаслідок їх розпаду. Його членами можуть бути, крім європейських країн, усі члени МВФ. На і січня 1994 року акціонерами ЄБРР були 57 країн (у тому числі всі європейські країни), а також ЄЕС (нині ЄС) і ЄІБ. Штаб-квартира ЄБРР знаходиться у Лондоні. Статус, привілеї й імунітет ЄБРР і пов'язаних із ним у Великобританії осіб визначені в Угоді про штаб-квартиру між урядом Великобританії і Північної Ірландії й ЄБРР, підписаній після початку операцій ЄБРР 15 квітня 1991 року.
Основні завдання й цілі діяльності ЄБРР. Головне завдання ЄБРР – сприяти переходу європейських постсоціалістичних країн до відкритої, орієнтованої на ринок економіки, а також розвитку приватної и підприємницької ініціативи. Основними об'єктами кредитування ЄБРР є приватні фірми або приватизовані державні підприємства, а також новостворені компанії, включаючи спільні підприємства з міжнародними інвестиціями. Основне завдання банку полягає в залученні інвестицій у регіоні. ЄБРР співпрацює з пішими інвесторами й кредиторами у наданні кредитів і гарантій, а також інвестуванні коштів у акціонерні капітали. Ця діяльність повинна доповнюватися кредитуванням інфраструктури інших проектів у державному секторі, що орієнтовані на підтримку ініціатив приватного сектора. ЄБРР заохочує регіональне співробітництво і підтримує проекти, які можуть охоплювати кілька країн.
З початку своєї діяльності у квітні 1991 p., ЄБРР визначив завдання, що стоять перед ним. Найбільш важливим із них стало сприяння створенню нових економічних умов у країнах, де діє ЄБРР, у період зміни політичної системи: при цьому вважається необхідним запобігти виникненню нетерпимих соціальних умов, що могли б призвести до повного розпаду суспільства у цих країнах і поставити під загрозу безпеку їх сусідів. інші завдання відносяться до сфери бізнесу (залучення інвестицій, удосконалення комерційної практики, приватизації і структурної перебудови), інфраструктури (відновлення, модернізація й розширення мереж зв'язку, енергетичних систем, муніципальних служб і житлового господарства) і екології (удосконалення політики і прямі інвестиції у відновлення навколишнього середовища).
Здійснюючи кредитну діяльність, ЄБРР:
- використовує різноманітні інструменти для гнучкого кредитування на основі загальноприйнятих у розвинутих країнах стандартів банківської справи;
- гармонійно поєднує реалізацію завдань, намічених стратегією операцій по секторах, із стратегією по операціях, що підтримують ініціативу приватного сектора;
- здійснює співробітництво з приватними інвесторами, їх консультантами, а також із комерційними банками;
- співпрацює з урядами у здійсненні довгострокових планів розвитку:
- здійснює взаємодію з міжнародними валютно-кредитними та фінансовими організаціями;
- гармонійно поєднує міждержавний і регіональний підходи;
- прагне забезпечити збереження й поліпшення навколишнього середовища.
При прийнятті рішень ЄБРР керується політикою у сфері основної діяльності й стратегіями по країнах, затвердженими Радою директорів. Стратегії по країнах включають огляд політичних і економічних подій і визначають пріоритетні сфери діяльності. У ряді випадків виявлені Банком потреби в допомозі мають загальний характер для більшості країн регіону: поєднує ці стратегії прагнення стимулювати виробничі інвестиції у кожній країні.
Кредитно-інвестиційна політика ЄБРР. У своїй діяльності ЄБРР використовує такі форми операцій для підприємств приватного і державного секторів, що переходять на ринкові методи господарювання:
- надання кредитів (включаючи спільне фінансування) на розвиток виробництва:
- інвестування в капітал;
- гарантоване розміщення цінних паперів;
- полегшення доступу на ринки капіталу шляхом надання гарантій і сприяння в інших формах;
- розміщення ресурсів спеціальних фондів відповідно до угод, що визначають їх використання;
- надання позик (включаючи спільне фінансування) і технічного сприяння під реконструкцію й розвиток інфраструктури (у тому числі природозахисні програми).
ЄБРР не надає гарантій по експортних кредитах і не займається страхуванням. У цілому за період із моменту створення ЄБРР до початку 1999 року Рада директорів ЄБРР схвалила близько 186 проектів на суму понад 18,7 млрд. дол. Як найбільш важливі напрямки кредитно-фінансової політики ЄБРР можна виділити: фінансовий сектор, енергетику, телекомунікаційну інфраструктуру, транспорт і агробізнес.
Банк міжнародних розрахунків. Банк центральних банків, членами якого є 29 центральних банків різних країн. У 1988 році цеп банк визначив мінімальний рівень достатності власною капіталу для банків: у 1990 році відношення капіталу до активів на рівні 7,15% із підвищенням до 8% у 1992 році. БМР є банком центральних банків. Майже всі європейські центральні банки, а також центральні банки США, Канади, Японії, Австралії і Південної Африки приймають участь чи тісно пов'язані з різноманітною діяльністю БМР. БМР допомагає центральним банкам у розміщенні валютних резервів, служить форумом для міжнародного валютного співробітництва, виступає як агент чи довірена особа при здійсненні міжнародних кредитних угод, а також веде великі наукові дослідження.
Керуючи резервами центральних банків, БМР здійснює традиційні форми інвестування. Кошти, не затребувані для кредитування інших центральних банків, розміщуються на світових фінансових ринках. Основними формами інвестицій є депозити у комерційних банках і купівля короткострокових цінних паперів, включаючи казначейські векселі США. Ці операції у даний час складають основу діяльності банку. БМР також кредитує інші центральні банки за рахунок коштів, отриманих як депозити із центральних банків. Кредитні операції БМР можуть бути у формі «свопів» із золотом, кредитів, забезпечених золотом, чи легко реалізованих на ринку короткострокових цінних паперів, кредитів під золото розміщених у БМР валютних депозитів на ту ж суму і з тими ж термінами погашення, незабезпечених кредитів у формі авансів чи депозитів і кредитів на умовах «стэнд-бай». Крім того, також застосовуються різні сполучення зазначених вище видів кредиту. У сфері валютних операцій БМР є учасником угоди ФРС про операції «своп». Проте БМР не має права надавати позички урядам і відкривати їм визначені види рахунків. Також не дозволяються операції з нерухомістю. За статутом при проведенні банківських операцій БМР повинен гарантувати, що його дії не суперечать грошовій політиці центрального банку-клієнта.
Крім того, БМР періодично організує наради експертів для аналізу економічних, валютних та інших питань, що становлять інтерес для центральних банків. Він проводить дослідження у сфері грошової й валютної політики і теорії. На БМР покладено обов'язок наглядати за міжнародними фінансовими ринками, створювати банки даних для центральних банків Групи десятьох країн і Швейцарії, а також підготовка статистичного огляду міжнародної банківської справи. (Група десятьох країн складається з Бельгії, Канади, Франції, Італії, Японії, Нідерландів, Швеції, Великобританії, США і Західної Німеччини. Швейцарія приймає в ній участь).
З юридичної точки зору БМР с корпорацією. У його статуті обумовлено що БМР як міжнародна організація створена на основі Гаазької угоди 1930 року. За діяльність банку відповідає Рада директорів. У Раду директорів входять керуючі центральних банків Бельгії, Франції, Німеччини, Італії та Великобританії, а також п'ять представників фінансового бізнесу, промисловості й торгівлі, призначених по одному від кожного із зазначених вище п'яти центральних банків їх керуючими.
Статут БМР передбачає, що ці 10 директорів можуть обирати інших осіб як кооптованих директорів із числа керуючих тих центральних банків-членів, чиї представники ще не входять у Раду. Керуючі центральних банків Нідерландів, Швеції й Швейцарії є такими кооптованими членами, і вже багато років є членами Ради директорів. Рада директорів, що складається з 13 членів, обирає зі свого складу голову банку.
Будучи міжнародною організацією, БМР виконує деякі функції довіреної особи і депозитарію для офіційних груп. Наприклад, БМР надає секретаріат для Комітету керуючих центральних банків Європейського співтовариства (Commitee of Governors of the European Community (ЄС) central banks) і Ради керуючих Європейського фонду валютного співробітництва (ЄФВС1) (Board of Governors of the European Monetary Cooperation Found), а також для їх підкомітетів і груп експертів, що займаються підготовкою документів для керуючих центральних банків. Далі, БМР виступає як агент ЄФВС (ЄМСР), виконуючи деякі фінансові операції та операції по врегулюванню сальдо на рахунках від імені країн – членів ЄС, що беруть участь у валютному союзі. БМР також відповідає за технічне керування системою взаємної короткострокової валютної підтримки ЄС і за перекази платежів, що пов'язані з операціями ЄС по запозиченню.
Після створення БМР центральним банкам-учасникам дозволено зробити вибір між власною підпискою на акції БМР і реалізацією їх у своїх країнах. Близько 15% акцій БМР не були придбані центральними банками і у даний час належать приватним власникам. Акції, виділені США, не були придбані ФРС, а були розповсюджені за підпискою серед ряду комерційних банків. У 1930 році акції були куплені на ім'я Першого національного банку міста Нью-Йорка (зараз Сітібзнк Н. A.) (the First National Bank of the Citv of New York, now Citibank, N. А.) синдикатом, що складається з Дж. Пі. Морган енд Компані (J. P. Morgen and Company), Першого національного банку Чикаю (First National Bank of Chicago), Першого національного банку міста Нью-Йорка.
Регіональні банки розвитку. Регіональні банки розвитку створені в 60-х pp. у Азії, Африці, Латинській Америці для вирішення специфічних проблем і розширення співробітництва країн цих регіонів, що розвиваються. Міжамериканській банк розвитку (МаБР, Вашингтон, створений у 1959 році). Африканський банк розвитку (АфБР, Абіджан, створений у 1963 році) (Азіатський банк розвитку (АзБР, Маніла, створений у 1965 році) переслідують єдині цілі: довгострокове кредитування проектів розвитку відповідних регіонів, кредитування регіональних об'єднань. Загальною рисою цих банків є істотний вплив на їх діяльність розвинутих країн, яким належить значна частина капіталу банків і вони складають приблизно 1/3 їх членів. У регіональних банках розвитку встановлено єдиний принцип формування ресурсів, залучення позикових коштів у соціальні фонди, проводиться кредитна політика багато в чому за зразком групи МБРР.
Існують розходження у діяльності регіональних банків розвитку. Вони визначаються різним рівнем економічного, культурного розвитку країн трьох континентів – Латинської Америки, Азії й Африки, особливостями їх історичних традицій. Регіональні валютно-кредитні та фінансові організації західноєвропейської інтеграції являють собою складову частину її інституціональної структури. Вони мають на меті зміцнення інтеграції та створення економічної й валютної спілки (ЄС) відповідно до Маастрихтської угоді 1993 року, проведення погодженої політики стосовно країн, що розвиваються, асоційованим з ЄС.
До основних регіональних організацій ЄС відносяться:
- Європейський інвестиційний банк (ЄІБ, Люксембург), надає кредити на термін від семи до двадцяти років, а країнам, що розвиваються, – до сорока років. Мета ЄІБ – розвиток відсталих регіонів країн ЄС, реконструкція підприємств, створення спільних господарських об'єктів, розвиток пріоритетних галузей;
- Європейський фонд розвитку (ЄФР, 1958 р.) здійснює колективну політику ЄС стосовно країн, що розвиваються, координує двосторонні програми офіційної допомоги розвитку цих країн;
- Європейський фонд орієнтації й гарантування сільського господарства (1969 р.) сприяє створенню загального аграрного ринку («Зелена Європа»);
- Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР, 1975 р.) надає кредити за рахунок коштів спільного бюджету ЄС з метою вирівнювання регіональних диспропорцій у країнах-членах, оскільки там нараховується 25 найбідніших районів, рівень життя у який у 2,5 рази нижчий, ніж у 25 найбільш процвітаючих країнах;
- Європейський валютний інститут (ЄВІ, Франкфурт-на-Майні, 1994 р.) замінив Європейський фонд валютного співробітництва, створений у 1973 році, – це наднаціональний орган у складі керуючих дванадцяти центральних банків, що здійснює координацію грошової й кредитної політики цих банків, сприяє створенню системи європейських центральних банків і переходу на єдину валюту. До ЄВІ перейшла функція емісії ЄВРО й надання кредитів на покриття дефіциту балансу країн-членів.
Трансформація діяльності світових фінансових організацій. Діяльність світових фінансових організацій від часу їхнього створення до тепер постійно змінюється у зв'язку з безліччю об'єктивних причин, найбільш вагомою з яких є стан світового фінансового ринку. і в даний час внесення коректив у основні напрямки своєї діяльності обґрунтовано формуванням нової світової фінансової системи. Вже зараз визначаються контури майбутньої фінансової системи XXI ст.:
- Революційні перетворення, викликані впровадженням сучасних технологій і розвитком засобів зв'язку, загострюють конкурентну боротьбу на фінансовому ринку. Її інструментами виступають:
- зниження операційних витрат і вартості фінансових послуг;
- підвищення якості й диверсифікованість послуг, що надаються;
- розвиток і удосконалення систем керування фінансовими ризиками.
Лібералізація фінансових ринків додає конкурентній боротьбі міжнародного розмаху.
Зростають обсяги міжнародних операцій. Частка експорту філій американських транснаціональних корпорацій у обсязі їх продажів зросла з 20% у 1966 році до 40% у 1993 році. Промислові компанії, курс акцій яких установлює національний фондовий індекс Франції, 70% своїх операцій здійснюють за межами країни. Більшість компаній, що пройшли лістинг на фондових ринках Західної Європи, половину прибутків одержують від закордонної діяльності. У США частка прибутків від закордонної діяльності американських корпорацій, чиї акції котуються на Нью-Йоркській фондовій біржі, складає в середньому 25-30%. Світовий фінансовий ринок усе більше набуває рис дворівневої системи. Верхній (наднаціональний, або глобальний) рівень оцінює обіг цінних паперів ведучих міжнародних корпорацій, чия діяльність носить глобальний характер. На нижньому рівні обертаються цінні папери національних компаній. їх обіг забезпечується інфраструктурою локальних фінансових ринків. Межі між двома рівнями стираються, і на даний час їх в основному визначають самі компанії, чиї цінні папери мають ходіння на фінансовому ринку.
- В інституціональній структурі фінансового ринку як на глобальному, так і національному рівні зростає роль інвестиційних банків і компаній за рахунок послаблення позицій комерційних банків. Це обумовлено наступними причинами:
- Перша – трансформація традиційних банківських інститутів у фінансові компанії надання різних видів послуг. Банки все активніше опановують нові для себе види діяльності, створюючи власні відділення для проведення інвестиційних, страхових операцій на цьому ринку, керуючи фінансовими активами.
- Друга – конкуренція, що загострюється, між банківськими й небанківськими фінансовими інститутами за залучення й розміщення вільних коштів.
Лідируючі позиції у нинішньому списку глобальних фінансових інститутів ринку займають американські інвестиційні банки «Merrill Lynch», «Morgan Stanley», «Goldman Sachs». Вони завоювали безперечний авторитет при консультуванні й проведенні приватизації, приєднань і поглинань, реструктуризації.
Успіх забезпечує здійснювана ними стратегія. Це – впровадження напрацьованих стандартів і прийомів інвестиційно-банківської діяльності у практику відносин із конкретними клієнтами, а також прагнення проникнути якнайглибше у структуру фінансових ринків інших країн і інтегрувати проведені там операції у свою глобальну діяльність.
Слідом за лідируючою трійкою інвестиційних банків іде американський «J.P. Morgan». Він являє собою приклад успішної трансформації комерційного банку в універсальний, який поєднує традиційну банківську діяльність із наданням послуг на фінансово-валютному й кредитному ринках. Відзначений напрямок став останнім часом домінуючим, що дає підстави зарахувати його до інвестиційних банків. У структурі його фінансових активів уже тільки 15% відносяться до кредитів (у 1985 році їх частка дорівнювала 53%).
Під впливом сучасних технологій перетворюються традиційні торгові системи (біржові й не біржові) і виникають нові автоматичні торгові системи (automatic trading systems), що виступають конкурентами традиційних. Біржові торгові системи завершують перехід на електронні технології. Через мережу іноземних терміналів біржова торгова діяльність виходить за рамки національних кордонів.
Зростають вимоги до надійності інвестицій. Надійними вважаються державні цінні папери ведучих країн, а також найбільших промислових компаній. Значний інтерес до цінних паперів перспективних компаній у таких галузях, як комунікації й зв'язок, виробництво конструкційних матеріалів, електронного устаткування, фармацевтичної продукції.
Створення загальноєвропейського ринку цінних паперів змінює структуру інвестиційних портфелів у Західній Європі, що, в свою чергу, потребує забезпечення на міждержавному рівні більш чіткого регулювання валютно-кредитних відносин між країнами.