Освіта. Зміст освіти

Предмет дидактики. Галузь науки, що вивчає проблеми навчання і освіти, називається дидактикою. Це відносно самостійна наука, яка вивчає загальні закономірності навчання, його принципи і організаційні форми. Термін дидактика запозичений з грецької термінології (didaktikos – повчальний). Вперше цей термін був введений в педагогіку в XVII столітті німецьким ученим Вольфгангом Ратке, який під дидактикою розумів наукову дисципліну, що займається вивченням теорії навчання. Фундаментальною працею, що розкриває основи дидактики як науки, стала ”Велика дидактика” (1633 р.), яку написав чеський учений-педагог Я.А.Коменський, що розглядає дидактику як загальне мистецтво всіх учити всьому.

Значний внесок в розвиток і розробку дидактики внесли І. Р. Песталоцци, Д. Д. Ушинський, О. Ф. Остроградський, Н. А Корф і ін. Дидактичні ідеї К. Д. Ушинського розвивали такі його послідовники, як П.В. Коптерєв, В. П. Бехтерєв, В. І. Водовозов, Н. Ф. Льовіцкий, Герд, X. Д. Алчевська. Їх заслуга полягає в тому, що вони створили методичну систему первинного навчання, рівною якої не було в світовій педагогіці.

В Україні А.В. Духнович (1803-1865) написав ряд таких чудових дидактичних праць, як «Книжечка читальна для початківців», «Короткий землепис для молодих русинів», «Народна педагогія» і ін. Автором ряду підручників був Б. Д. Грінченко. Найбільш відома його праця – «Українська граматика до науки читання i писання».

У другій половині XIX століття в Західній Європі були відомі роботи по дидактиці, написані німецьким педагогом, громадським діячем Фрідріхом Дістервегом (1790-1866). Він, як і К.Д.Ушинський, висував прогресивні дидактичні ідеї і виступав за народну школу.

На початку XX століття світова дидактика розвивалася на основі прагматизму. Тут слід назвати американського філософа, психолога і педагога Джона Дьюї (1859–1952), який створив педагогічну теорію педоцентризма (керівництво практичним досвідом на основі дитячої і вчительської самодіяльності). Його називають також засновником діяльнісного підходу в навчанні.

Гідний внесок в розвиток дидактики в 50-60-х роках XX століття вніс В.А.Сухомлинський. У своїх працях він показав зразки дидактичного підходу до навчання. Особливу увагу він приділяв ідеї розумового розвитку дітей, а також індивідуальному підходу як в ході учення, так і в практичній діяльності. У 50-80-х роках XX століття до дидактики внесли свій внесок і такі відомі теоретики, як М. Н. Ськаткин, М.А. Данілов, Ю.К. Бабанський, Л.У. Занков, в Україні – З.X. Чавдаров, В.І. Памагайба, А.М. Алексюк, В.А. Оніщук, І.Т. Федоренко і ін. Велике значення для розробки проблем дидактики має практична діяльність вчителів-новаторів, учасників руху педагогіки співпраці, таких як і. П. Вовків, Е.Н. Ільін, З.Н. Лисенкова, В.Ф. Шаталов, Н.П. Гузік і ін.

Сучасна дидактика ставить своїм завданням вийти на світові позиції. Вона вивчає нові технології, форми і методи навчання. У ній виділяють такі основні поняття: навчання, пізнавальна діяльність, учення, викладання, зміст освіти. Далі розглянемо поняття змісту освіти (суть вищенаведених понять буде розглянуто в Лекції 7. Процес навчання).

Зміст освіти – система наукових знань, практичних умінь і навиків, якими необхідно оволодіти таким, що навчається і які сприяють розвитку їх розумових і творчих здібностей, формуванню світогляду.

Чинники, що впливають на зміст освіти: потреби суспільства; розвиток науки і техніки; політика держави; методологічні позиції учених.

Основні терміни, що розкривають поняття ”Зміст освіти”: знання, навики, уміння.

Знання (у педагогіці) – розуміння, збереження в пам'яті і уміння відтворювати основні факти науки і витікаючі з них теоретичні узагальнення (поняття, правила, закони, виводи).

Навики – це способи виконання дій, що зміцнилися, доведені до автоматизму, виробляються шляхом багатократних повторень одних і тих же дій в однакових умовах. У педагогіці розглядають навики: інтелектуальні (аналізу, синтезу), практичні (трудові), спеціальні або наочні (робота з картою, вимірювання і ін.), загальноучбові (робота з книгою).

Уміння – це можливість успішного виконання дій на основі придбаних знань для вирішення поставлених завдань відповідно до заданих умов. До умінь відносять, наприклад, трудові уміння, уміння вирішувати математичні завдання, будувати креслення, а також логічні і інші уміння.

Джерело – глава з навчального посібника:

Основи психології і педагогіки: Консп. лекц. / Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. – Алчевськ: ДонДТУ, 2009. – 174 с.