Ринок цінних паперів

Ринок цінних паперів (РЦП) – це одна із складових фінансового ринку (поряд із кредитним, валютним та страховим ринками), що охоплює відносини, пов'язані з ЦП. Синонімом поняття «ринок цінних паперів» є поняття «фондовий ринок».

Згідно з Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку в Україні ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, яка сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу та соціальну сфери, структурній перебудові економіки, підвищенню добробуту громадян за рахунок володіння та вільного розпорядження цінними паперами, підготовленості населення до ринкових відносин».

У сучасних умовах розвинений РЦП є невід'ємним елементом ефективно функціонуючої ринкової економіки будь-якої країни. У розвинених країнах РЦП виступає джерелом фінансування економіки та барометром економічного і політичного життя. На РЦП об'єктом операцій є ЦП. На ньому здійснюється емісія, купівля-продаж ЦП, формується ціна на них, урівноважуються попит і пропозиція.

Як і будь-який інший ринок, РЦП формується виходячи з попиту і пропозиції, а також урівноважуючої ціни. Попит створюється державою та суб'єктами господарської діяльності, яким не вистачає власних доходів для фінансування інвестицій.

Держава та бізнес виступають на РЦП чистими позичальниками, а чистим кредитором є населення, в якого з різних причин доходи перевищують суму витрат.

Мета функціонування РЦП – акумуляція фінансових ресурсів кредитно-фінансових інститутів, корпорацій, підприємств, приватних осіб і спрямування їх у виробниче та невиробниче вкладення капіталів.

Завданнями РЦП є:

• мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів для здійснення конкретних інвестицій;
• зменшення інвестиційного ризику;
• формування портфельних стратегій;
• розвиток вторинного ринку;
• активізація маркетингових досліджень;
• розвиток ціноутворення;
• формування ринкової інфраструктури, яка відповідає міжнародним стандартам;
• забезпечення контролю над капіталом на основі державного регулювання.

До основних функцій РЦП відносять:

• облікову функцію, яка проявляється в обов'язковому обліку в спеціальних списках (реєстрах) усіх видів ЦП, які перебувають в обігу на ринку, реєстрації учасників РЦП, а також фіксації фондових операцій, які оформлені договорами купівлі-продажу, застави та ін.;
• контролюючу функцію – проведення контролю за дотриманням норм законодавства учасниками ринку;
• функцію збалансування попиту і пропозиції – забезпечення рівноваги попиту і пропозиції на фінансовому ринку шляхом проведення операцій з ЦП;
• стимулюючу функцію, яка полягає в мотивації юридичних та фізичних осіб стати учасниками РЦП, наприклад, шляхом надання права на отримання доходу, права стати власником майна, права на участь у керівництві підприємством тощо;
• перерозподільчу функцію – перерозподіл (за допомогою обігу ЦП) коштів (капіталів) між підприємствами, державою і населенням, галузями та регіонами;
• регулюючу функцію – регулювання різноманітних суспільних процесів, наприклад, шляхом проведення операцій з ЦП регулюється обсяг грошової маси в обігу. Продаж держаних ЦП на ринку скорочує обсяг грошової маси, а купівля їх державою, навпаки, збільшує цей обсяг.

Ефективно працюючий РЦП виконує важливу макроекономічну функцію, сприяючи перерозподілу інвестиційних ресурсів, забезпечуючи їх концентрацію у найдохідніших галузях (підприємствах, проектах) і водночас відтягуючи фінансові ресурси із галузей, які не мають чітко визначених перспектив розвитку.

РЦП охоплює операції з випуску і обертання інструментів позики, інструментів власності, а також їх гібридів і похідних.

До інструментів позики відносять облігації, векселі, сертифікати; до інструментів власності – всі види акцій; до гібридних інструментів – ЦП, що мають ознаки як облігацій, так і акцій; до похідних інструментів (деривативів) – варанти, опціони, ф’ючерси та інші аналогічні ЦП.

РЦП умовно поділяють на ряд частин – секторів.

Первинний ринок є ринком перших та повторних випусків (емісій) ЦП, на якому відбувається їх первинне розміщення (андеррайтинг) серед інвесторів. Первинне розміщення проводиться прямим зверненням емітента до покупця, або передачею всієї емісії чи її частки посереднику, який бере на себе функції розповсюдження ЦП. Ціна ЦП при їх первинному розповсюдженні на ринку часто буває заниженою. Тому у більшості випадків купівля ЦП за ціною первинного розміщення з подальшим їх продажем через деякий час приносить інвестору прибуток.

Розміщення ЦП – це відчуження емітентом або андеррайтером ЦП їхнім першим власникам. Андеррайтер – це особа, що взяла на себе обов’язки з розміщення ЦП від імені емітента або від свого імені, але за рахунок і за дорученням емітента.

Активний розвиток первинного РЦП в незалежній Україні почався з моменту масової приватизації, яка стала одним з основних джерел появи в країні ЦП, а саме акцій і облігацій підприємств, які вийшли з державної форми власності. Нині український РЦП в основному існує у вигляді первинного ринку. Про це свідчить той факт, що інвестори, які придбали ЦП на первинному ринку і хотіли б їх продати, часто не можуть цього зробити через відсутність покупців.

Вторинний ринок – це РЦП, на якому укладаються угоди купівлі – продажу раніше випущених ЦП. Мета вторинного ринку – забезпечити реальні умови для купівлі, продажу та проведення інших операцій з ЦП після їх первинного розміщення. Ефективно функціонуючий вторинний ринок забезпечує високу ліквідність ЦП, що перебувають в обігу на ньому.

Основними учасниками вторинного ринку є держава, акціонерні товариства (АТ), спеціалісти – професіонали РЦП, інвестиційні фонди і компанії, комерційні банки та громадяни.

Вторинний РЦП включає в себе біржовий (організований) та позабіржовий (вуличний, неорганізований) ринки.

Організаторами торгівлі на біржовому ринку виступають фондові біржі. Це найбільш престижний і ефективний, організаційно оформлений регулярний ринок з купівлі-продажу ЦП. У країні з розвинутими фондовими ринками для того, щоб біржа прийняла акції до торгу, корпорація повинна мати не менше п’ятирічного стажу бездоганної роботи і продавати через біржу не менше 25 % своїх акцій, тобто бути великою і надійною.

Позабіржовий ринок охоплює ринок операцій з ЦП поза біржею: первинне розміщення, а також перепродаж ЦП тих емітентів, що не бажають або не можуть потрапити на біржу. Термін «вуличний ринок» (торгівля з прилавку) зберігається з тих далеких часів, коли лондонські брокери укладали угоди просто на вулиці чи в кафе. Позабіржовий ринок є мережею брокерських та дилерських фірм, які часто є членами біржі і пов’язані між собою та з найбільшими інституціональними інвесторами різноманітними засобами зв'язку. Наслідком розвитку телекомунікаційних технологій стала поява Інтернет-брокерів, що створили умови інвестування через мережу Інтернет. Це значно спростило проведення операцій з ЦП і наблизило індивідуальних інвесторів до фондових активів. В наш час кількість інвесторів, що укладають угоди з ЦП за допомогою Інтернету, перевищує 20% від їх загальної кількості. Наприклад, у США, де позабіржовий ринок значно перевищує біржовий, функціонує комп'ютеризована система NASDAQ, яка інформує брокерів та дилерів про котирування цін на ЦП, що продаються поза біржею. В Україні у 1996 році розпочала свою діяльність ПФТС – Перша фондова торговельна система. Це юридична особа, яка володіє електронною торговельною мережею і надає учасникам можливість обміну пропозиціями купівлі та продажу ЦП на позабіржовому ринку.

Відповідно до економічної природи ЦП фондовий ринок поділяється на ринки: боргових, пайових ЦП та похідних від них. На РЦП органів влади обертаються облігації державних (центральної влади) і муніципальних (місцевої влади) позик, на РЦП підприємств – ЦП приватного сектора.

Залежно від терміну, на який залучаються фінансові ресурси, РЦП поділяється на ринок грошових і ринок капітальних ЦП. На ринку грошових ЦП перебувають в обігу боргові зобов’язання з терміном обігу менш як один рік: короткострокові облігації, векселі, ощадні сертифікати, комерційні ЦП тощо. На ринку капітальних ЦП мають обіг інструменти власності – акції, а також середньо- та довгострокові боргові зобов'язання та ЦП з терміном обігу більше одного року.

Виходячи з поведінки суб'єктів ринку, виділяють ринок, на якому переважають учасники, що розраховують на зниження цін і продають з надією купити пізніше, коли ціни знизяться ще більше, - «ведмежий ринок», та ринок, на якому переважають суб'єкти, що купують з розрахунком на підвищення цін – «бичачий ринок».

Безпосередніми учасниками РЦП виступають держава, корпорації, фінансові посередники, населення, а також іноземні інвестори та емітенти. Держава виконує на РЦП дві важливі функції: здійснює регулювання ринку та емітує боргові зобов'язання для забезпечення потреб бюджету. В Україні державними органами регулювання є Комісія з цінних паперів та фондового ринку, а також Міністерство фінансів, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна в межах своїх повноважень. Генеральним агентом з розміщення емісій державних ЦП виступає НБУ, емітентом казначейських зобов'язань – Державне казначейство.

Основою організаційної структури РЦП є фінансові інститути, які забезпечують вкладення фінансових ресурсів у ЦП , а також інститути інфраструктури ринку – біржі та позабіржові торговельні системи, депозитарії, реєстратори, клірингові палати тощо, які є організаторами торгівлі на біржовому та позабіржовому ринках.

Найбільш поширена класифікація учасників РЦП поділяє їх на такі групи:

• емітенти;
• інвестори;
• посередники
;
• органи державно-правового регулювання.

Розглянемо їх більш докладно.

Емітенти – це особи, які випускають ЦП. Емітентом в Україні може бути, як правило, юридична особа ( уряд, органи місцевої влади, банки, біржі, підприємства і т.п.) і лише в окремих випадках – фізична особа. Випускаючи ЦП, емітент отримує гроші, що йому потрібні для організації або розширення своєї діяльності.

Інвестори – це фізичні та юридичні особи, котрі придбали ЦП з метою одержання доходу від вкладених коштів або здобуття відповідних прав. Інвестором може стати будь-хто. Для цього потрібні лише бажання і необхідна сума грошей. Найактивнішими серед інституційних інвесторів є комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Менш активними є промислові підприємства, компанії тощо.

Посередники – це професійні юридичні особи, які мають відповідну державну ліцензію на здійснення одного, декількох або всіх видів посердницької діяльності та надають брокерські й андеррайтерські послуги тощо.

Основні посередники – це:

• брокери – виконують операції з ЦП на підставі їх угод з клієнтами і за рахунок клієнтів. Брокер в угодах може виступати від власного імені – тоді він укладає з клієнтом договір комісії, або від імені клієнта – тоді він укладає договір доручення;
• дилери – посередники, які здійснюють операції з ЦП від свого імені та своїм коштом і приймають на себе всі ризики;
• депозитарії – інструменти, які спеціалізуються головним чином на виконанні депозитарних функцій (зберігання ЦП та облік прав власності). В Україні функції депозитарію можуть виконувати лише юридичні особи. Найчастіше це комерційні банки, торговці ЦП (дилери та брокери);
• реєстратори – юридичні особи (господарські товариства), які стежать за тим, щоб в обігу перебувала постійна кількість ЦП, випущених конкретним емітентом, щоб при переході прав власності від одних інвесторів до інших старі ЦП вилучалися, а нові видавалися; реєстратор – це юридична особа, яка веде реєстр власників іменних ЦП;
• розрахунково-клірингові установи – інститути, які спеціалізуються на виконанні таких функцій: обчислення грошових сум, які підлягають переказу, і кількості ЦП, які мають бути поставлені за результатами угоди (кліринг). В результаті клірингу та розрахунків здійснюється передача ЦП від продавця до покупця, а гроші – від покупця до продавця.

Державні органи регулювання – це органи виконавчої влади, які забезпечують виконання відповідних законодавчих актів, здійснюють регулювання ринкових відносин з ЦП, контролюють поведінку учасників ринку, а також здійснюють заходи щодо захисту інтересів інвесторів та публічних інтересів. В Україні ці функції виконує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка функціонує з 1996 року.

Фондовий ринок України належить до тих, що тільки формуються. Одна з причин цього полягає у відносно короткому терміну існування національного РЦП. Законодавче його оформлення почалося з прийняття Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» у червні 1991 року. У жовтні того ж року була зареєстрована Українська фондова біржа, перші торги на якій відбулися у лютому 1992 року.

РЦП в Україні нині складається з ринків акцій, державних та муніципальних облігацій внутрішньої позики, облігацій підприємницьких структур, казначейських зобов’язань, векселів, інвестиційних, ощадних, майнових і компенсаційних сертифікатів, житлових чеків, облігацій зовнішньої позики.

На РЦП України мають обіг ЦП як в документарній, так і в бездокументарній формах, іменні та на пред’явника. Протягом останніх років акції залишались найбільш поширеним фінансовим інструментом на РЦП країни. Так, їх частка в загальному обсязі ЦП, емітованих у 1999 році, становила 98%, у 2001 році – 97%.

РЦП в Україні розвивається передусім за рахунок перетворення державних підприємств у відкриті АТ.

В Україні нині не існує єдиної системи котирування ЦП – торги проводяться окремо на п'ятьох біржах:

• Українській фондовій біржі;
• Київській міжнародній фондовій біржі;
• Донецькій фондовій біржі;
• Придніпровській фондовій біржі;
• Українській міжбанківській валютній біржі (на фондовій секції).

Позабіржовий РЦП України обслуговує ПФТС, яка володіє електронною торговельною мережею і дозволяє учасникам здійснювати процес обміну пропозиціями купівлі та продажу.

Основними рисами фондового ринку України є те, що торгівля ЦП в Україні, як і в інших країнах світу, здійснюється на біржовому і позабіржовому ринках, де відповідно до чинного законодавства обертаються пайові, боргові та похідні ЦП.

Торгівля ЦП (зокрема, акціями) незначних обсягів здійснюється на фондових біржах. Це пояснюється пропозиціями на фондових торгах акцій неліквідних підприємств, незадовільним станом самих ЦП, що виставляються на продаж, небажанням багатьох українських компаній дотримуватись правил відкритого звітування, необхідного на біржі тощо.

Джерела:

1. Биржевая деятельность / Под ред. А.Г.Грязновой, П.В. Корнеевой, В.А.Галанова.- М.: Финансы и статистика, 1995. – 239 с.
2. Биржевое дело: Учебное пособие / Зотов И.В., Успаленко В.И. – Х.: Бурун Книга, 2005. – 256 с.
3. Бердникова Т.Б. Рынок ценных бумаг и биржевое дело. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 270 с.
4. Биржевое дело / Под ред. В.А. Галанова, А.И. Басова. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 304 с.
5. Дудяк Р.П., Бугеля С.Я. Організація біржової діяльності: Основи теорії і практикум. Навч. посібник 2-ге видання доповнене. – Львів: Новий Світ. – 2000: Магнолія плюс. – 2003. – 360 с.
6. Лященко В.И. Фондовые индексы и рейтинги. – Донецк: Сталкер, 1998. – 317 с.
7. Масленников В.В. Биржевое дело. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 304 с.
8. Сохацька О.М. Біржова справа. – Тернопіль: Карт-Бланш, 2003. – 602 с.