Хеджування і біржова спекуляція
Здатність ф’ючерсних ринків з великою точністю прогнозувати майбутні ціни була одразу використана учасниками спотових ринків (ринків реальних товарів з негайною поставкою), у першу чергу сільськогосподарських, для захисту майбутніх врожаїв від небажаних коливань цін на зернові культури. Це стало можливим через органічний зв’язок між спотовим ринком та його прогнозом – ф’ючерсним ринком.
Хеджування – це один з методів управління ціновими ризиками, який дозволяє уникнути їх або мінімізувати втрати від них, отримані на реальних (спотових, «фізичних») ринках, шляхом укладення строкових контрактів (біржових та позабіржових).
Біржова спекуляція – це спосіб одержання прибутку в процесі біржової ф’ючерсної торгівлі, який базується на розходженнях у динаміці цін ф’ючерсних контрактів у часі, просторі і на різні види товарів.
Біржовою спекуляцією звичайно займаються члени біржі і ті, хто бажає (звичайно приватні особи) зіграти на різниці в динаміці цін ф’ючерсних контрактів.
Операція хеджування полягає в тому, що фірма або особа, яка продала (купила) товар на реальному ринку або на біржі з поставкою в майбутньому (форвард), бажаючи використати існуючий на момент укладення угоди рівень цін, одночасно виконує таку ж або обернену операцію на ф’ючерсному ринку. Після отримання реального товару вони викуповують продані або продають куплені до цього ф’ючерси.
Ф’ючерсні угоди страхують купівлю-продаж реального товару від можливих збитків у зв’язку зі зміною цін на ринку конкретного товару. Принцип страхування полягає в утриманні позиції на ф’ючерсному ринку проти позиції на ринку фізичних товарів.
Для хеджування особливо цінним є те, що ф’ючерсні контракти є обов’язковими угодами, тобто виконання контракту на товари, іноземну валюту, облігації та ін. завершується поставкою або розрахунком грошима.
Хеджування як вид страхування доповнює послуги страхових компаній, які беруть на себе страхування різних видів ризиків, крім одного – жодна з них не страхує ризики зміни цін та курсів на будь-які активи у майбутньому. Саме завдяки бажанням щодо запобігання цінових та курсових ризиків у майбутньому і з’явився ф’ючерсний контракт.
Ціновий ризик властивий всім формам діяльності і галузям господарства. У сільському господарстві, наприклад, тривала засуха впливає на обсяг виробництва та доход сільськогосподарських виробників; зростають ціни на зернові, а вони в свою чергу впливають на ціни кінцевої продукції. В промисловості підвищення цін на сировину, енергоносії, страйки та ін. можуть призвести до підвищення цін на продукцію.
Хеджери на ф’ючерсній біржі – це компанії або особи, що володіють або планують володіти реальним товаром (кукурудзою, пшеницею, нафтою, облігаціями, валютою тощо) і враховують фактори зміни цін на товар до моменту його появи на ринку. Хеджування полягає у нейтралізації коливань кон’юнктури ринку. Метою хеджування є перенесення ризику зміни ціни з однієї особи на іншу.
Перша особа – це хеджер, друга – спекулянт. Хоча сторонами контракту можуть бути два хеджери, один з яких страхується від ризику підвищення, другий – від ризику зниження цін. Хеджування відбувається за допомогою укладення строкових контрактів – ф’ючерсних, форвардних, опціонних.
Слід зазначити, що для учасників хеджевих операцій велике значення має аналіз цінової перспективи та оцінка її доцільності. Адже відкриття ф’ючерсних позицій за умови неточної оцінки цінової кон’юнктури може не зменшити, а збільшити фінансові втрати. Крім цього, на відкриття ф’ючерсних позицій також потрібні кошти, депозитні та варіаційні внески. Тобто хеджер повинен не лише визначити доцільність хеджевих операцій, але й підрахувати та порівняти витрати від них. Для цього він має оцінити масштаби ризику, причому всіх його видів, і обрати відповідну стратегію хеджування.
Існують різні способи хеджування в залежності від того, хто є його учасником і з якою метою воно здійснюється.
Хеджування може проводитися: на весь наявний товар чи на його частину, на комбінацію різних дат постачання реального товару і виконання ф’ючерсного контракту, воно може бути селективним або випереджувальним тощо. Розглянемо приклади.
Приклад 1. Ціна пшениці на спотовому (реальному) ринку 01 липня – 350 грн./т. У фермера немає контракту на поставку пшениці. Він повезе свій урожай на ринок у вересні. Якщо до того часу ціна не зміниться, фермер отримає очікуваний доход; якщо ж ціна знизиться, то він матиме збитки. Не бажаючи ризикувати, він 01 липня продає пшеницю по 350 грн./т. на ф’ючерсній біржі. У вересні ціна пшениці на спотовому ринку знизилась до 250 грн./т. Фермер відвозить пшеницю на найближчий елеватор і продає її за цією ціною, втративши по 100 грн. на кожній тонні у порівнянні з очікуваною виручкою. Не маючи пшениці для поставки, фермер закриває позицію на ф’ючерсному ринку, ліквідувавши позицію продавця (викупивши пшеницю) за новою ціною 250 грн./т. і одержав, таким чином, по 100 грн. доходу за кожну тонну. В результаті цієї операції фермер одержав за свій урожай очікувану виручку (350 грн./т.).
Приклад 2. Фірма купує пшеницю і робить з неї борошно. Сформована на спотовому ринку ціна на пшеницю задовольняє фірму, однак маються дані про можливе підвищення ціни на пшеницю через 3 місяці, що зробить виробництво борошна нерентабельним. Щоб застрахуватися від можливого підвищення ціни на пшеницю, фірма купує тримісячний ф’ючерсний контракт на пшеницю. Прогноз виправдався. Ціни на спотовому і ф’ючерсному ринках підвищилися. Через 3 місяці фірма купує пшеницю на спотовому ринку за підвищеною ціною і продає свій ф’ючерсний контракт. Спотовий ринок. Ціна 01 вересня – 250 грн./т. Ціна 15 листопада – 350 грн./т. Фірма купує пшеницю за ціною 350 грн./т. Ф’ючерсний ринок. Фірма купує 01 вересня ф’ючерсний контракт за ціною 250 грн./т., а 15 листопада продає його за ціною 350 грн./т., маючи прибуток 100 грн./т. Таким чином, в результаті цієї операції фірма купила пшеницю за ціною 250 грн./т.