Методи формування внутрішніх цін

Трансфертні (внутрішньофірмові) ціни – це ціни, вживані при передачі товарів в рамках міжнародних і транснаціональних корпорацій і підприємств, у тому числі між їхніми підрозділами, розташованими в різних країнах. При трансфертному ціноутворенні передача продукції здійснюється за цінами, які у декілька разів нижче ринкових. Часто трансфертна ціна дорівнює собівартості продукції.

Для того, щоб визначити, наскільки трансфертні ціни відрізняються від ринкових, достатньо знати, за якою ціною даний товар поставляється одним підрозділом підприємства іншому підрозділу і за якою ціною той самий товар поставляється незалежним покупцям. Отже, використання трансфертних цін допомагає впливати на такі показники діяльності підприємства, як витрати, ціна, прибуток. Підприємство, що використовує в своєму виробництві придбану продукцію за трансфертними цінами одержує додаткові конкурентні переваги в порівнянні з іншими аналогічними підприємствами.

Будучи чинником, що визначає конкурентоспроможність товару, трансфертні ціни дуже часто є комерційною таємницею. Нині трансфертні ціни використовуються все ширше. Причини зростання ролі і розширення сфери застосування трансфертного ціноутворення такі.

У практиці внутрішньофірмових відносин внутрішні ціни можуть формуватися на рівні ринкових цін, на договірній основі на основі витрат виробництва.

Внутрішні ціни, визначені за ринковими цінами. За внутрішні ціни беруться поточні або усереднені ринкові ціни на внутрішньофірмові матеріали та комплектуючі вироби, які, з точки зору підприємства, є проміжною продукцією. За відсутністю таких цін використовують ціни на аналогічну продукцію. У внутрішніх відносинах між підрозділами практикується також використання ринкових цін зі знижками, що свідчить про економіку партнерів за внутрішньою угодою на витратах, пов'язаних з реалізацією (на рекламу, транспортування, фінансові розрахунки і ін.). При цьому найчастіше компанії використовують поточні ринкові ціни. Усереднені ринкові ціни застосовуються тоді, колі підприємства не вважають за доцільне витрачати час та кошти на збір поточної цінової інформації. Рідко у внутрішньому ціноутворенні використовуються ціни ринкових аналогів номенклатури товарів і послуг внутрішньофірмового обігу.

На думку західних економістів, існує кілька переваг ринкових цін як бази для формування внутрішніх цін, а саме: вони забезпечують стабільну основу господарської взаємодії підрозділів; дають змогу об'єктивно оцінити ефективність діяльності підрозділів, оскільки саме ринкові ціни є об'єктивним вимірником витрат і прибутку. Бони створюють належні стимули до підвищення ефективності роботи підрозділів завдяки прибутку, і входить у структуру ринкових цін. Крім того, західні економісти вважають, що заснована на ринковій внутрішня ціна позитивно впливає на продуктивність праці і конкурентоспроможність внутрішньої продукції.

Проте внутрішні ціни, визначені на базі ринкових, не є корисним інструментом внутрішніх розрахунків. Так, не завжди можна визначити ринкову ціну на внутрішню продукцію або її аналога. В окремих випадках внутрішні товари через свою специфіку взагалі виключені з ринкового обігу. Це стосується, зокрема, товарів, які компанії виробляють із застосуванням секретних технологій. Також має місце певна умовність ринкових цін, які публікуються. За відомими оцінками, розбіжність між опублікованими та фактичними ринковими цінами становить 10-15% і більше. Вибір бази ціни значно ускладнюється, якщо ринок монополізований.

В окремих випадках ринкові ціни можуть неточно відображати (у тому числі й завищувати) виробничі витрати підрозділу-постачальника у внутрішньому обігу. Це може статися як через обмеженість конкретного ринку порівняно з обсягом внутрішньовиробничого обігу, так і в разі неповного врахування рівня завантаження потужностей. На конкурентному ринку фірми складають кошторис витрат, виходячи з неповного завантаження потужностей (як правило, не більш як на 80 %).

У децентралізованій компанії внаслідок вищої урегульованості виробництва рівень завантаження потужностей може бути вищим. У цьому разі механічне перенесення ринкової ціни у внутрішньоекономічні відносини призведе до штучного збільшення внутрішньої ціни виробів підрозділу-постачальника, що стане причиною збільшення цін у внутрішньому обігу. За подібної ситуації часто приймаються неправильні рішення, наприклад, збільшується ціна на кінцеву продукцію, що, у свою чергу, веде до зниження конкурентоспроможності продукції підприємства. Таким чином, внутрішні ціни, сформовані на ринкових цінах, не завжди сприяють узгодженню інтересів підрозділів та підприємства в цілому.

Внутрішні ціни, визначені на базі фактичної ціни готової (кінцевої) продукції. Своєрідною альтернативою викладеному вище методу внутрішнього ціноутворення може бути такий метод установлення цін на внутрішні деталі та вузли, який базується на фактичній ціні реалізації готової продукції підприємства.

При визначенні внутрішніх цін на проміжні продукти з фактичної ціни готової продукції віднімають витрати виробництва та прибутки підрозділів-постачальників. Процес розрахунку здійснюється у зворотному порядку послідовності технологічного процесу виробництва. На практиці такий метод внутрішнього ціноутворення використовує японська компанія «Мацусіта». За оцінками фахівців, у даному разі структура внутрішньої ціни така: витрати підрозділу-постачальника – 22 %, прибуток – 15 %, різні ринкові надбавки – 34 %, торговельні націнки – 19 %, інші – 10 %. Приблизно таку саму структуру має внутрішня ціна, визначена на основі договірної ринкової ціни за кінцеву продукцію в американських децентралізованих компаніях.

При формуванні внутрішніх цін на базі ринкових цін на кінцеву продукцію виникає проблема визначення величини прибутку у внутрішній ціні. Вирішуючи цю проблему на практиці, орієнтуються на галузеву норму прибутку або здійснюють це пропорційно витратам виробництва або обсягу товарообігу. Але в будь-якому з названих варіантів не виключається можливість довільного розподілу прибутку, що може стати причиною зниження ефективності корпоративної системи управління.

Слід зазначити, що внутрішні ціни, визначені на базі ринкової ціни кінцевої продукції підприємства, часто призводять до викривлення сутності внутрішньогосподарських відносин через виникнення внутрішньофірмової ринкової стихії, яка негативно впливає на налагоджений корпоративний механізм. Це може спричинити небажану конкуренцію між підрозділами компанії.

Внутрішні ціни, сформовані на договірній основі. На практиці підприємства часто узгоджують ринкові ціни на кінцеву продукцію, сформовані на договірній основі, з особливостями внутрішніх відносин, визначаючи внутрішню ціну на проміжну продукцію, виходячи з існуючого рівня ринкових цін. Зауважимо, що ряд фахівців з внутрішнього ціноутворення виключають будь-яку можливість використання альтернативних баз розрахунку, крім договірної ціни. При цьому як аргумент висувається небезпека послаблення ефективності корпоративної системи управління.

При визначенні внутрішніх цін на основі угоди між підрозділами-постачальниками та підрозділами-споживачами доцільно дотримуватися таких правил:

• підрозділам-партнерам за внутрішньофірмовою угодою надається свобода вибору в реалізації або придбанні продукції як у внутрішнього підрозділу, так і на стороні;
• допускається втручання арбітражного комітету компанії;
• сторони зобов'язані інформувати одна одну про можливі альтернативні закупівлі та продаж.

Досвід практичної діяльності децентралізованих компаній: свідчить про те, що внутрішні ціни, сформовані на договірній основі, не вирішують усіх проблем. Так, якщо в договір включається умова не купувати продукцію у «зовнішніх» постачальників, то у випадку, коли ринкова ціна менша за прямі витрати підрозділу-постачальника, підприємство зазнає прямих збитків.

Слід відзначити певний суб'єктивізм договірного підходу до встановлення внутрішніх цін, тому що вибір необхідної ціни значною мірою залежить від особистих якостей керівників підрозділів, які здійснюють переговори. Крім того, як і будь-яка договірна форма прийняття рішень, процедура визначення внутрішніх договірних цін – це дуже тривалий процес, пов'язаний з великими втратами часу та ризиком виникнення конфліктних ситуацій між керівниками підрозділів.

Внутрішні ціни, визначені на основі витрат виробництва. Цей метод внутрішнього ціноутворення найбільш широко використовують у практиці організації внутрішньофірмових відносин вітчизняні підприємства.

У зарубіжних компаніях при розрахунках внутрішніх цін витрати є менш поширеною їхньою базою. Це пояснюється тим, що на своїх традиційних ринках збуту підприємства мусять постійно порівнювати конкурентоспроможність продукції підрозділів з об'єктивним зовнішнім критерієм, яким є ринкова ціна. Проте іноді підприємства вважають за доцільне використовувати затратну базу у внутрішньофірмовому ціноутворенні і застосовують різні варіанти затратного методу встановлення внутрішніх цін. В їхню основу можуть бути покладені повні, виробничі, прямі (непрямі), змінні та граничні витрати.

Витратний метод з урахуванням повних витрат на виробництво продукції.

Цей метод був заснований на визначенні повної собівартості, що включає як змінні, так і постійні витрати. Головною перевагою методу є максимальна повнота включення витрат в ціну продукції. Ключовий недолік був пов'язаний з методом віднесення постійних витрат на собівартість продукції. В основі цього розрахунку можуть лежати різні способи: постійні витрати можуть відноситися на собівартість пропорційно змінним витратам, пропорційно витратам сировини, праці і т.п. Застосування різних підходів приводить до отримання неоднакової величини собівартості і, отже, до різної ціни.

Незважаючи на явні недоліки, даний метод може з успіхом використовуватися, наприклад, для визначення ціни на товари-новинки, що не мають аналогів у світі, на товари, витрати на виробництво яких не викликає утруднень в умовах жорсткої цінової конкуренції.

Метод прямих, або граничних витрат. Даний метод було засновано для урахування тільки таких витрат, які можуть бути безпосередньо віднесені на виробництво даного виду продукції. При цьому до змінних витрат додається певна надбавка – прибуток. Постійні витрати відшкодовуються з різниці між сумою цін реалізації і змінними витратами на виробництво продукції. Ця різниця називається маржінальним, або доданим прибутком.

Метод розрахунку ціни на основі аналізу беззбитковості. В основі даного методу лежить виявлення ціни, що забезпечує заданий об'єм прибутку, і визначення точки беззбитковості. Для того, щоб взначити необхідний об'єм прибутку, підприємство має знайти оптимальну кількість товару, яку воно буде випускати. Підприємство має розглянути різні варіанти ціни на продукцію, зіставити їх з об'ємами виробництва і можливим прибутком і вибрати оптимальний варіант.

Точка беззбитковості – це точка перетину кривої загальної виручки і кривої загальних витрат. В точці беззбитковості об'єм прибутку дорівнює нулю.

Основним недоліком методу визначення ціни на основі аналізу беззбитковості є те, що не враховується взаємозв'язок ціни товару і фактичного попиту.

На думку багатьох західних економістів, використання затратного методу при встановленні внутрішніх цін може призводити до неефективних управлінських рішень. Так, внутрішні ціни, визначені на основі повних витрат, нерідко зумовлюють завищення витрат підрозділів. Така ситуація виникає при повній або близькій до неї завантаженості потужностей підрозділу, коли внутрішня ціна обчислена виходячи з умов корисного завантаження потужностей. Як наслідок, підрозділу-споживачу, котрий використовує внутрішню продукцію, буде вигідніше купувати її у зовнішніх постачальників. У цьому випадку підприємство зазнає збитків та сплачує додатковий прибуток «зовнішньому» постачальнику.

Завдяки зменшенню постійних (змінних) витрат при збільшенні обсягу виробництва може бути знижена внутрішня ціна, що базується на прямих витратах. Але й у цьому разі зберігається головний негативний наслідок, притаманний усім варіантам витратного методу внутрішнього ціноутворення – відсутність стимулів у підрозділів підприємства зменшувати ціну.

Використання підприємствами внутрішніх цін на базі нормативних витрат нерідко перешкоджає зростанню ефективності роботи підрозділів. Так, якщо нові нормативи вводяться на підприємстві з 1 січня, то підрозділи, які впровадили раціоналізаторські пропозиції з 1 грудня попереднього року, отримують від цього вигоду лише протягом місяця. Тому вони, як правило, намагаються впроваджувати новації з моменту введення підприємством нових нормативів з тим, щоб якомога довше одержувати додаткові доходи. Такий варіант формування внутрішніх цін досить часто використовується в практиці американських децентралізованих компаній.

З теоретичної точки зору оптимальним визнається варіант ціноутворення на базі граничних витрат. Особливо це стосується підприємств з капіталомістким виробництвом. Однак на практиці він використовується дуже рідко.

Модифікацією витратного методу ціноутворення є внутрішні ціни з надбавкою на прибуток, у такому вигляді внутрішня ціна наближається за своєю структурою до ринкової.

Загальна формула ціни за принципом «витрати плюс» має вид:

Ціна = Витрати + Націнка.

Своєю чергою, націнку визначають як відсоток витрат, базових для розрахунку ціни:

Націнка = Відсоток націнки ? Витрати.

Відсоток націнки встановлюють на підставі практики галузі (яку націнку може витримати ринок) або необхідної норми прибутку. Останній підхід найпоширеніший.

Націнку можна розрахувати на базі:

• змінних виробничих витрат;
• повної виробничої собівартості;
• загальних змінних витрат;
• повних витрат.

Комбіновані методи внутрішнього ціноутворення. Виходячи з викладеного вище, можна зробити висновок, що в системі внутріпінього ціноутворення необхідний поступовий перехід до розрахунків, що грунтуються на ринкових цінах.

Особливістю внутрішніх розрахунків середньої ланки управління є те, що вони практично не обговорюються в пресі, не існує статистичних даних, які б регулярно публікувалися. У багатьох випадках система внутрішнього ціноутворення на підприємстві становить його комерційну таємницю. Однак наразі спостерігається поступовий відхід від витратних методів у внутрішньофірмовому ціноутворенні. Взагалі підприємства практикують диференційований вибір бази розрахунку внутрішньої ціни залежно від конкретної ситуації.

З метою поєднання переваг різних методів внутрішніх розрахунків підприємства намагаються використовувати комбіновані (змішані) методи внутрішнього ціноутворення в корпоративному механізмі управління.

У всіх існуючих методах внутрішніх розрахунків нижньому межею ціни є витрати (повні, виробничі, прямі, додані) підрозділу-постачальника, а верхньою межею – ринкова ціна. З точки зору партнерів внутрішніх угод (підрозділів-постачальників, підрозділів-споживачів проміжної продукції), такий діапазон внутрішніх цін загалом виправданий. Підрозділу-постачальнику не має сенсу реалізовувати свою продукцію за ціною, меншою ніж виробничі витрати, тоді як підрозділ-споживач не заінтересований купувати внутрішню проміжну продукцію за ціною, вище від ринкової.

Існування підрозділів у вертикально-інтегрованій компанії передбачає активне використання внутрішніх цін як інструменту корпоративної системи управління з метою формування розрахункового прибутку підрозділів. Використання показника прибутку у внутрішніх відносинах має об'єктивне підґрунтя. Прибуток вважається дійовим показником оцінки ефективності роботи структурної одиниці підприємства.

Прихильники такого підходу вважають, що використання прибутку як основного інструменту фінансового контролю створює стимули для збільшення ефективності роботи підрозділів, визначається чітка межа між прибутковими та неприбутковими дільницями внутрішньовиробничої діяльності. Цьому значною мірою сприяють внутрішні ціни, базою яких є ринкові ціни, причому рівень ринкової ціни може бути скоригований на договірній основі з урахуванням специфіки внутрішніх відносин.

Таким чином, внутрішні ціни, які дають змогу приймати обгрунтовані управлінські рішення, базуються на конкурентній ринковій інформації про витрати та прибуток.

У межах удосконалення корпоративних систем управління, що здійснюється нині у практиці функціонування зарубіжних (а частково і вітчизняних) компаній, слід очікувати зрушення основного масиву внутрішніх цін у бік використання ринкової розрахункової бази.

Джерело – глава з навчального посібника:

Внутрішній економічний механізм підприємства: навчальний посібник / В.М. Гончаров, Н.В. Касьянова, Н.В. Вецепура, Д.В. Солоха та ін.. – Донецьк: СПД Купріянов В.С., 2007. – 284 с.