Класифікація економічного збитку, методи обчислення збитків і економічних санкцій

Робота по розгляду претензій на підприємстві передбачає, перш за все, класифікацію економічного збитку, що дозволяє ефективно організовувати економічні відносини усередині підприємства відповідно до принципів відшкодування збитку.

Економічний збиток в широкому значенні слова включає упущену вигоду (наприклад, з вини підрозділу не було укладено вигідного для підприємства замовлення), невиробничі витрати (утримання устаткування в період простоїв з вини підрозділів-суміжників) і матеріальні втрати (зокрема, брак виробництва).

До причин виникнення збитку відносяться порушення договірних зобов'язань за обсягом, номенклатурою, якістю і термінами поставки продукції і ресурсів (виконання робіт, надання послуг), а також недотримання норм, нормативів і лімітів.

Відповідно до характеру збитку і причин його виникнення відшкодовуються збитки у розмірі визначених санкцій. Так, з резервного фонду підприємства виробничим підрозділам відшкодовується прямий збиток у вигляді непродуктивних витрат і втрат через невчасне, некомплектне або неякісне забезпечення матеріально-технічними ресурсами, невчасне повідомлення про зняття замовлення або змін в технічній документації й ін.

Претензії цехів в цих випадках пред'являються відповідним відділам і службам заводу, винним у виникненні збитку. Працівники відділів і служб підприємства, безпосередньо винні у втратах, мусять частково відшкодовувати їх і піддаватися певним санкціям.

На величину санкцій (штрафів) з фонду оплати праці (або з прибутку) підприємства поповнюватиметься резервний фонд. Виробничі підрозділи відшкодовують з свого валового прибутку втрати підприємства в сумі штрафів, що виплатили за рекламаціями у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань з поставок продукції стороннім організаціям. Крім того, виробничі підрозділи з свого чистого прибутку відшкодовують втрати, що виникають через недотримання встановлених норм, нормативів і лімітів.

Аналогічним чином формуються взаємостосунки між різними підрозділами підприємства. Основні виробничі цехи завдяки своєму валовому прибутку відшкодовують втрати від невчасного і неякісного ремонтного і транспортного обслуговування, інструментального і енергетичного забезпечення.

Якщо прямий економічний збиток стосується фонду споживання, то сума втрат переводиться з фонду оплати праці підрозділу-відповідача до відповідного фонду підрозділу-заявника претензії у розмірі заробітної платні, що виплачувалась, в період простоїв робітників і доплат за наднормові роботи.

Залежно від характеру економічного збитку і причин його виникнення використовуються різні джерела відшкодування збитку: собівартість продукції, прибуток, фонд оплати праці, невигідні витрати. Від правильного визначення причин виникнення і джерел відшкодування збитку вирішальним чином залежить ефективність організації не тільки роботи із розгляду претензій на підприємстві, але і всієї системи внутрізаводських економічних відносин. Більш того, при необ'єктивному визначенні розмірів збитку, його характеру і джерела відшкодування система економічних взаємостосунків сама може завдати збиток економіці підприємства.

Взаємна економічна відповідальність підприємства і його підрозділів реалізується через систему розрахункових і штрафних санкцій. Розрахункові санкції відображають реальну величину економічного збитку, але викликають постійні заперечення і суперечки про величину завданого збитку.

Достатньо часто при організації претензійної роботи застосовуються штрафні санкції (штрафи і пені), проте їхня величина має відображати реальний економічний збиток.

Як правило, величина штрафних санкцій визначається завдяки спеціально розробленим методикам.

Збитки обчислюються за наслідками порушень договірних зобов'язань незалежно від змісту цих порушень. Річ у тім, що одне й те саме порушення може спричинити різні наслідки (наприклад, через поставки неякісних комплектуючих зменшується обсяг виробництва і виникає необхідність їхньої заміни).

І навпаки, різні порушення можуть призвести до одного наслідку (наприклад, несвоєчасна поставка матеріалів і порушення графіка виконання ремонтних робіт зумовлюють простої і форсування виробництва).

До основних наслідків порушення договірних зобов'язань в більшості випадків належать: простої і форсування виробництва, заміна матеріалів і комплектуючих виробів, усунення недоліків в одержаній продукції (виконаній роботі), повернення неякісної або некомплектної продукції, брак від прихованих дефектів в одержаних матеріалах і комплектуючих виробах, доставка продукції прискореним способом, купівля продукції в іншого продавця або виготовлення її своїми силами, зміна асортименту продукції, зниження її якості, утрата або пошкодження майна, зменшення обсягу виробництва. Обчислення величин збитків за кожним із зазначених наслідків має свої особливості. Коротко розглянемо їх.

Простої і форсування виробництва. Мається на увазі, що обсяг продукції внаслідок простоїв у певному періоді не зменшується, оскільки він компенсується подальшим форсуванням виробництва. У цьому разі виникають додаткові витрати на виплати працівникам за час вимушеного простою, а також доплати за понаднормову роботу, роботу у вихідні (святкові) дні згідно з чинним законодавством.

До нарахованих основних доплат додається додаткова заробітна плата (у частині відрахувань на оплату відпустки) і відрахування на соціальні заходи.

Якщо інтенсифікація виробництва під час його форсування потребує інших додаткових витрат (електроенергії, інструменту тощо) і вони можуть бути обчислені, їх теж треба включати в суму збитків. До них слід віднести і витрати на оплату санкцій контрагентам за порушення термінів (графіків) поставки продукції чи виконання робіт.

Джерело – глава з навчального посібника:

Внутрішній економічний механізм підприємства: навчальний посібник / В.М. Гончаров, Н.В. Касьянова, Н.В. Вецепура, Д.В. Солоха та ін.. – Донецьк: СПД Купріянов В.С., 2007. – 284 с.