Поняття непрямих методів та законодавча база що дозволяє використання непрямих методів

Під непрямими методами слід розуміти комплекс заходів спрямованих на отримання детальної інформації щодо діяльності платника з інших, ніж його звітності або бухгалтерські документи, джерел. такими джерелами можуть виступати:

• рух коштів по рахунках банківських установ;
• результати зустрічних перевірок третіх підприємств;
• відомості постачальників або споживачів;
• результати вивчення ринкової кон’юнктури;
• аналіз показників діяльності платника в залежності від галузі господарювання, в якій він задіяний;
• інші.

Суть непрямого методу полягає в тому, що для визначення податкових зобов'язань платника податків зіставляється рівень його витрат на функціонування господарчих механізмів чи, у випадку з фізичними особами, на приватні потреби, з доходами (прибутками), про які вони звітують. Тобто, якщо рівень витрат платника податків не відповідає задекларованим доходам (прибуткам), можна зробити однозначний висновок про факти приховування об'єктів оподаткування та ставити питання про стягнення до бюджету відповідних сум податків.

Прямі методи використовують інформацію безпосередньо пов'язану з даними податкових декларацій. Перевірки проводяться на підставі бухгалтерського обліку, записів та інших документів, що надає платник.

Податкове законодавство країн значно відрізняється, проте непрямі методи широко використовуються, навіть якщо вони спеціально не обумовлені у законодавстві. У більшості країн повноваження щодо використання непрямих методів виходять з функції податкових органів, передбачених законодавством, тобто право контролю за нарахуванням і збором належних податків. Хоча положення про непрямі методи не присутні у законодавстві, вони підтримуються з боку судових установ і податкові органи можуть застосовувати методи, які вони вважають доцільними для визначення доходу платника.

У США Державний Суд зазначає «З метою захисту надходжень від тих, хто не дотримується вимог податкового законодавства, Урядові дозволяється використовувати будь які легальні докази про визначення правильності бухгалтерських книг і фінансових справ платника податку».

В Австралії судові установи дотримуються положення, що при перевірці від податкових органів не вимагається визначити правильний розмір валового доходу платника і дозволених відрахувань. Представники податкових органів мають правильно визначити саме дохід платника, що підлягає оподаткуванню, і така оцінка вважається правильною.

Необхідно підкреслити, що у положеннях судових установ та у законодавстві США відсутній опис методів, згідно яких Служба Внутрішніх Доходів і Зборів має обчислювати доход платника, усе це залишається у розпорядженні самої Служби. На підставі попередніх випадків, судові установи розробили деякі умови що визначають правомірність застосування непрямих методів при від слідкуванні доходу.

Так само, як і у інших країнах, податкове законодавство України надає право працівникам податкових органів збирати інформацію, визначити доход платника, що підлягає оподаткуванню, і проводити відповідні донарахування. Повноваження податкових адміністрацій України не визначені так чітко, як в деяких інших країнах, однак вони мають право до нарахувати відповідні суми податку, якщо платник не подав вчасно декларацію, або надана декларація не відповідає чинному законодавству.

Хоча у податковому законодавстві України і не зазначено використання непрямих методів, повноваження що надаються до податкових органів, є достатніми для їх успішного застосування.

Закон України «Про систему оподаткування» визначає головні принципи побудови системи оподаткування України, згідно процедур яких мають збиратися податки. У законі обумовлені суб’єкти, що підпадають під оподаткування, органи, що є уповноваженими, для збору інформації, як документальної, так і усних пояснень, отримання від третіх сторін, проведення документальних перевірок і визначення вірних сум податків, що підлягають до сплати.

Крім того стаття 12 цього закону зазначає: «Банки та інші фінансово-кредитні установи зобов'язані подавати державним податковим органам на їх запит відомості про наявність і рух коштів на розрахункових та інших рахунках платників податків – клієнтів цих установ».

У законі України «Про державну податкову службу» відзначено:

Стаття 11.

Здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та у громадян:

перевірку грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів, незалежно від способу подання інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і інших платежів до бюджету;

одержувати від службових осіб і громадян у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час перевірки та пояснень щодо джерела отримання доходів.

В пункті 3 відображено: «обстежувати будь-які виробничі, складські та інші приміщення підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, та громадян, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування».

Крім того законом передбачено матеріально і морально заохочувати громадян, які надають допомогу в боротьбі з порушеннями податкового законодавства.

Такі положення податкового законодавства надають можливість податковим органам здійснювати перевірку відповідних документів, вилучати їх, отримувати відповіді на запитання і обчислювати дохід на підставі наявної інформації. При визначенні доходу громадян, дозволяється навіть враховувати оподаткування осіб, які займаються аналогічною діяльністю.