Трудовий потенціал суспільства

Трудовий потенціал – це сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за окремими ознаками (стан здоров'я, психофізіологічні особливості, освітній, професійний і інтелектуальний рівні, соціальноетнічний менталітет) здатні та мають намір продовжити трудову діяльність.

Функціонування трудового потенціалу в Україні відбувається в умовах кризових явищ в економіці та соціальних протиріч у суспільстві. Природна база формування трудового потенціалу характеризується демографічними особливостями відтворення трудового потенціалу, які виявилися в 80-х – 90-х роках ХХ століття та вплинули на зниження народжуваності і збільшення смертності, скорочення тривалості життя і загальне старіння населення. Зазначені тенденції торкнулися кількісного й якісного складу трудового потенціалу, продуктивності суспільної праці і стимулів до неї, кваліфікаційного і освітньо-культурного рівня населення, вартості робочої сили і доходів населення. Економічні та соціальні чинники виявили проблеми безробіття, поширення нелегальної трудової діяльності, зниження національного, інтелектуального та освітнього потенціалу, значного розшарування населення за рівнем доходів.

Ситуація, що склалася, вимагає удосконалення науково обґрунтованого бачення дальшого розвитку трудового потенціалу, яке може бути покладено в основу практичних дій, спрямованих на кардинальне поліпшення стану справ у цій сфері. Серед них основними мають стати: створення належних умов для повноцінного відтворення трудового потенціалу і професійно-інтелектуального розвитку; створення можливостей для продуктивного його використання через відповідне економічне підґрунтя, збалансований регіональний розвиток, впровадження системи стимулів до праці, забезпечення умов праці і життя, а також реалізація соціальних гарантій зайнятого і незайнятого населення в умовах ринкових відносин, що створить передумови для поліпшення всіх параметрів формування трудового потенціалу.

Метою державної політики розвитку трудового потенціалу є створення правових, економічних, соціальних і організаційних засад щодо його збереження, відтворення та розвитку, спрямованих на створення умов для:

  • поліпшення природної бази формування робочої сили;
  • отримання професійно-технічної та вищої освіти, професійних послуг з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації відповідно до суспільних потреб;
  • здійснення все більш повної, продуктивної зайнятості;
  • запобігання безробіттю;
  • поліпшення охорони праці, зниження ризику втрати здоров'я і життя працюючих на виробництві;
  • забезпечення соціального захисту працюючого і непрацюючого населення;
  • посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати;
  • забезпечення зростання реальних доходів населення;
  • забезпечення захисту прав і гарантій громадян у сфері соціально трудових відносин.

Основні напрями розвитку трудового потенціалу мають бути спрямовані на процеси модернізації у сфері зайнятості відповідно до потреб структурної перебудови господарського комплексу країни і розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки.

Основні напрями розвитку трудового потенціалу мають передбачати:

  1. У сфері поліпшення природної бази – забезпечення розширеного відтворення населення і збільшення тривалості його активного трудового періоду шляхом:
    • забезпечення сприятливих умов для всебічного розвитку сім'ї та її членів, найповнішої реалізації сім'єю своїх функцій, заохочення сімей, особливо молодих, мати дітей;
    • поліпшення стану здоров'я населення і зниження його смертності, особливо в працездатному віці;
    • забезпечення загальнодоступної, своєчасної та якісної медичної допомоги для всіх верств населення через перехід до системи загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, розвитку допомоги на засадах сімейної медицини;
    • розширення можливостей загальнодоступного повноцінного відпочинку і оздоровлення населення;
    • поліпшення умов праці жінок шляхом вивільнення їх з виробництва з важкими та шкідливими умовами праці, надання можливості для роботи на умовах гнучкого режиму праці;
    • поліпшення фінансування фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи на підприємствах, установах і організаціях, за місцем проживання та в місцях відпочинку, особливо дітей та молоді;
    • розвитку ринку житла, забезпечення функціонування сім'ї на всіх етапах її життєдіяльності за рахунок створення розвиненої соціальної інфраструктури, державних та недержавних служб соціальної допомоги;
    • створення системи соціального захисту найбільш вразливих верств населення шляхом їх соціальної реабілітації, психологічної, медичної підтримки, розширення мережі притулків.
  2. У сфері розвитку освітньої бази – всебічний розвиток інтелектуальних, духовних та фізичних здібностей особистості, забезпечення ринку праці висококваліфікованою робочою силою шляхом:
    • забезпечення доступної та безоплатної повної загальної середньої освіти в державних та комунальних навчальних закладах і надання можливостей отримання якісних знань в системі недержавних навчальних закладів;
    • поліпшення умов навчання для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування та дітей з обмеженими фізичними можливостями, надання їм соціально-педагогічної підтримки для адаптації серед однолітків;
    • формування ринку освітніх послуг;
    • посилення орієнтації системи професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти на підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів відповідно до потреб, перш за все регіональних ринків праці;
    • створення умов для забезпечення доступності професійно-технічної та вищої освіти для всіх верств населення шляхом підготовки робітників і спеціалістів за замовленням держави та роботодавців;
    • формування системи безперервного навчання шляхом впровадження ступеневої підготовки, забезпечення реалізації програм підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, створення умов для самоосвіти;
    • удосконалення нормативно-правової бази для професійного навчання персоналу на підприємствах відповідно до їх планів соціального розвитку, надання цим підприємствам державної підтримки; – прискорення інтеграції професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти України у міжнародний освітній простір, забезпечення збалансованої структури підготовки фахівців з вищою освітою відповідно до потреб національної економіки і європейських вимог, завершення реформування мережі вищих навчальних закладів.
  3. У сфері зайнятості – створення матеріально-технічних і соціально-економічних передумов для продуктивної зайнятості населення. Головним у створенні таких передумов є здійснення державного регулювання ринку праці з метою постійного розширення сфери прикладання праці і забезпечення надійного соціального захисту працюючого і непрацюючого населення шляхом:
    • оцінки загальної потреби в робочих місцях в економіці країни і формування ринку професій;
    • визначення і забезпечення підтримки регіональних і галузевих пріоритетів, що стимулюють процес створення нових, додаткових та збереження наявних високопродуктивних робочих місць;
    • створення робочих місць на базі широкого розвитку малого і середнього бізнесу, самозайнятості за умов розвитку дійового інвестиційного і фінансового механізму;
    • максимальної легалізації нерегламентованої зайнятості за рахунок створення малих підприємств аналогічного профілю діяльності за умови вжиття необхідних економічних, організаційних і законодавчих заходів;
    • впровадження механізму стимулювання створення робочих місць для окремих соціально демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, військовослужбовців, звільнених після військової служби, тощо);
    • здійснення заходів щодо перерозподілу зайнятого населення між державним і недержавним секторами економіки у зв'язку зі зміною форм власності підприємств та впровадженням механізму їх банкрутства;
    • зниження рівня та тривалості безробіття шляхом реалізації заходів активної політики зайнятості, зокрема через суспільні роботи;
    • розвитку системи соціального захисту безробітних через систему загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;
    • підвищення територіальної мобільності населення з метою перерозподілу робочої сили між трудонедостатніми та трудонадлишковими регіонами;
    • створення правових і соціально-економічних засад щодо регулювання зовнішніх трудових міграцій громадян України, а також контролювання впливу імміграційних процесів на національний і регіональні ринки праці.
  4. У сфері регулювання соціально-трудових відносин – забезпечення захисту прав і гарантій шляхом:
    • посилення нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю;
    • удосконалення правових норм регулювання соціально-трудових відносин у всіх секторах економіки;
    • приведення законодавства з питань соціально-трудових відносин у відповідність з нормами міжнародного права.
  5. У сфері політики доходів – посилення відтворювальної, стимулюючої і регулюючої функцій заробітної плати, на підвищення трудових доходів шляхом:
    • посилення контролю за додержанням законодавства про оплату праці;
    • створення умов для стимулювання продуктивної праці, підприємницької та ділової активності;
    • забезпечення залежності розмірів оплати праці від складності виконуваних робіт, кваліфікації та професійного досвіду працівника, його особистого внеску в кінцевий результат роботи;
    • посилення державних гарантій в оплаті праці шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної платні на рівні прожиткового мінімуму для працездатних;
    • подальшого розвитку ринкових механізмів регулювання оплати праці і підвищення ролі колективних договорів і угод на всіх рівнях соціального партнерства в забезпеченні мінімальних гарантій оплати праці.
  6. У сфері охорони праці – зниження рівня виробничого травматизму та професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих та скорочення кількості робочих місць з шкідливими та важкими умовами праці шляхом:
    • виведення з експлуатації будівель та споруд, що перебувають в аварійному стані, зменшення кількості робочих місць з небезпечними, шкідливими та несприятливими умовами праці;
    • стимулювання інвестування екологічно чистих технологій та створення умов праці;
    • створення роботодавцями згідно зі статтею 15 Закону «Про охорону праці», дієвої, дисциплінованої і відповідальної служби охорони праці на виробництві для організації і дослідження правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних та лікувально-профілактичних заходів, направлених на попередження нещасних випадків, профзахворювань, аварій під час виробничого процесу;
    • зменшення дієвості факторів, що призводять до виробничого травматизму та професійних захворювань: порушення виробничої і трудової дисципліни, вимог безпеки праці під час експлуатації обладнання, устаткування, механізмів, допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони праці, відсутність або недосконалість системи управління охороною праці, незадовільна організація виробництва, низький рівень матеріальної, правової відповідальності за безпеку праці, незадовільні санітарно-гігієнічні умови праці як керівництва підприємств, так і працюючих;
    • підвищення ефективності діючої системи управління охороною праці на всіх рівнях;
    • ефективне функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричиняють втрату працездатності. У передкризовому 2007 році на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок ушкодження їхнього здоров'я, або в разі смерті, фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань витрачено понад 2,5 млрд. гривень. На медичну, професійну та соціальну реабілітацію потерпілих на виробництві – понад 145 мільйонів гривень;
    • удосконалення системи навчання з питань охорони праці для працівників підприємств, установ і організацій всіх форм власності.

Основним напрямом політики розвитку трудового потенціалу на регіональному рівні є створення умов для його розвитку через збалансоване функціонування господарського комплексу регіону з урахуванням його природно-ресурсного, науково-технічного, виробничого потенціалу та екологічного стану навколишнього середовища.