Визначення соціального партнерства

Соціальне партнерство – це ідеологія колективних взаємовідносин найманих працівників, роботодавців, державної влади, що забезпечує реалізацію їх соціально-економічних інтересів і прав, взаємовигідну, ефективну співпрацю, основану на доцільності й здоровому глузді, соціальній справедливості, балансі, гармонії інтересів.

Здоровий глузд – сукупність поглядів людей, що складається під впливом повсякденного досвіду на навколишню дійсність і самих себе, їх практичну діяльність і мораль. Користь або вигода, яку людина, організація, нація отримують у певній ситуації. Мудрість і мужність необхідні, щоб постійно відстоювати свою позицію, визнавати помилки, шукати їх причини й знаходити шляхи виправлення.

Соціальна справедливість – сукупність уявлень, що історично склалися, про суть людини, її особисту гідність і невід'ємні права, рівність усіх громадян перед законом і судом. Забезпечує широкий спектр соціальних гарантій, включаючи захист від безробіття, вільний вибір роду діяльності й професії, розподіл праці й винагороди за працю без якої б то не було дискримінації, доступність освіти, культури, медичного обслуговування й житла, підтримку літніх громадян і інвалідів, материнства й дитинства.

На робочих місцях, у трудових колективах, де реалізується принцип соціальної справедливості, визнання пріоритетності загальних інтересів через особистий досвід кожного повинно бути джерелом порядку, дисципліни, відповідальності, трудової активності, натхнення й ділової співпраці соціальних партнерів.

Навпаки несправедливість в оцінюванні трудового внеску, невизнання заслуг працівника, невідповідність між правами й обов'язками глушать порядок, дисципліну, відповідальність, ентузіазм та ініціативу, послаблюють взаємодію соціальних партнерів, знижують ефективність суспільної праці, породжують олігархічні структури й бідність населення.

Баланс, гармонія інтересів – це коли кожен суб'єкт соціального партнерства може дати іншому те, що йому необхідне.

Баланс, рівновага інтересів і сил соціальних партнерів у соціально-трудових, виробничих, суспільних системах – основа їх поступального, динамічного, якісного розвитку. Внутрішня єдність соціальних партнерів, що досягається через балансування, компроміс інтересів дозволяє істотно підвищити якість соціально-трудових і виробничих відносин.

Найважливішими показниками балансу інтересів, компромісу протилежностей соціальних партнерів є ефективність менеджменту праці й виробництва, рівень державної, виробничої, трудової дисципліни, питома вага середнього класу в населенні країни, якість життя населення.

Соціальне партнерство немислиме без порядку, дисципліни, організованості, відповідальності на робочому місці, ділянці, цеху, підприємстві, організації в суспільстві. Саме на них ґрунтується впорядкованість відносин, правила чесної гри, передбачуваність поведінки соціальних партнерів. Порядок, дисципліна, організованість, відповідальність, впорядкованість відносин, правила чесної гри, передбачуваність поведінки соціальних партнерів передбачають відмову від спроб використання труднощів, що виникають у партнера для реалізації своїх інтересів, для досягнення щохвилинної вигоди.

Стійкість суспільно-економічної, соціально-трудової системи, продуктивність ринкової економіки, доходи працівників, роботодавців і держави залежать, перш за все, від характеру взаємодії соціальних партнерів, які можуть виступати у двох формах:

• конфліктів;
• партнерства.

Найповніше суть соціального партнерства можна розкрити, якщо розглянути історію взаємин між основними класами, роботодавцями й працівниками з позицій діалектичного закону єдності, боротьби й компромісу протилежностей, закону розвитку всього сущого, у тому числі й людського суспільства, соціального партнерства. Протягом тисячоліть ці відносини були конфліктними. Причому конфлікти мали непримиренний, антагоністичний характер (раби – рабовласники; селяни – феодали; робочі – капіталісти). Вони призводили до повстань рабів, селянських воєн, соціальних революцій, кровопролитних війн і згорали в них хатини, а палаци як стояли, так і продовжували стояти, тільки господарі в них мінялися.

Тому з розвитком суспільства люди все частіше доходили до висновку про необхідність досягнення соціального миру, компромісу протилежностей. Розвиток соціального партнерства – це рух до золотої середини людського суспільства, до середнього класу. Тільки з появою середнього класу, громадянського суспільства в другій половині ХХ століття в розвинених країнах припинилися спроби насильницької зміни суспільної системи.

Вирішальне значення на розвиток теорії й практики соціального партнерства в західних країнах мала Жовтнева революція й будівництво соціалізму в Росії. «…Міжнародна організація праці виникла в епоху (1919 р.) коли Росія організувала перше комуністичне суспільство. Тому історію організації з найперших її паростків можна зрозуміти тільки в її взаємозв'язку з її відносинами з рештою світу,» – говорив директор міжнародного бюро праці на 81-ій сесії Міжнародної конференції праці в 1994 році.

Західні країни, щоб не пробив «час капіталістичної приватної власності» і її не відібрали й не розділили, змушені були змінювати стратегію й тактику відношень між працею й капіталом, виробляти узгоджені взаємно зацікавлені відносини держави, підприємців, профспілок і нації в цілому.

«Марнотратство й ненажерливість, – писав Г.Форд, є найстрашнішими ворогами виробництва (і додамо – соціального партнерства). Марнотратство – недостатньо свідоме ставлення до роботи й недбале її виконання. Ненажерливість – погоня за негайним прибутком і прагнення якомога дорожче продати вироблений продукт.

Необхідно навчитися виробляти товари й послуги з мінімальними витратами виробництва й продавати з мінімальним прибутком залежно від величини збуту».

Ф.Тейлор у роботі «Наукова організація праці» особливу увагу звертав на те, що під час застосування системи «велика денна (змінна) норма праці – висока заробітна плата робочих і прибуток підприємців» існує третя сторона – нація: споживачі, покупці продукції перших двох сторін і які, кінець кінцем, виплачують як заробітну плату робочим, так і прибуток підприємцям.

Права нації – споживачів – важливіші прав як підприємців, так і робітників. Нація наполягатиме на тому, щоб справедливість була надана в рівній мірі всім трьом сторонам. Нація вимагатиме максимальної продуктивності як від підприємців, так і від робітників. Нація не терпітиме підприємців, які піклуються тільки про свої доходи й намагаються змусити робочих працювати якомога більше за можливо низьку плату.

Нація не терпітиме й тиранії робітників, які вимагають все нових і нових підвищень заробітної плати й зменшення робочого дня й у той же час знижують продуктивність замість того, щоб її підвищувати. Нація силою авторитету освіченої громадської думки примусить як підприємців, так і робітників до встановлення нового порядку взаємин, реалізації інтересів робітників, підприємців і всієї нації в цілому.

В усьому цивілізованому світі склалося розуміння того, що подолати труднощі можна тільки в єдності й злагоді. «Злагода будує – незлагода руйнує,»– учить народна мудрість і свідчить наша прозаїчна дійсність. В умовах реформування відносин власності, ринкових перетворень, становлення й розвитку громадянського суспільства, соціального партнерства надзвичайно важливого значення набуває скоординована, упорядкована, дисциплінована й відповідальна участь народу, нації в усіх соціально-економічних і політичних процесах, реформуванні соціально-трудових, виробничих, суспільних відносин, відносин соціального партнерства.

Витоки соціального партнерства – це боротьба двох напрямів у робітничому русі.

1. Революційного – знищення приватної власності, буржуазної держави й побудова комуністичного суспільства.
2. Реформістського – вдосконалення соціально-трудових відносин суспільно-економічної системи за допомогою реформ.

Перший напрямок втілений у марксистсько-ленінській теорії, що оцінює всі явища з позицій пролетаріату. Відносини між працею й капіталом завжди мають експлуататорський, антагоністичний характер. Капітал, що втілюється в засобах виробництва, панує над найманою працею, занижуючи зарплату й безоплатно привласнюючи результати праці у вигляді доданої вартості (неоплаченої праці найманих робітників), виступаючи в таких перетворених формах: промислового й торгового прибутку, відсотка, дивіденду, частини винагороди менеджерів, земельної ренти, що привласнюється землевласниками. Зростання багатства на одному полюсі, посилення експлуатації, збільшення безробіття, соціальної нерівності й зубожіння на іншому – неминуче викликають обурення робітничого класу, підйом його революційної боротьби за повалення влади капіталу. Для звільнення від експлуатації й зубожіння пролетарі всіх країн або окремо взятої країни повинні об'єднатися, зробити соціалістичну революцію, побудувати комуністичне суспільство.

Наукова організація праці Ф. Тейлора, навпаки, виходить в якості своєї основної передумови, з твердого переконання в тому, що дійсні інтереси підприємців і робочих співпадають. Високий прибуток підприємців не може мати місця протягом довгої низки років, якщо він не супроводжується високою заробітною платою для робочих.

Ф. Тейлор – засновник наукової організації праці менеджменту, вважав, що головним завданням, метою менеджменту є поєднання інтересів підприємців і найнятих робітників за допомогою високої заробітної плати, «максимального добробуту» працівників і низької вартості виробництва, «максимального прибутку» підприємців.

«Максимальний добробут може бути здійснений лише в результаті найвищої можливої продуктивності людей і машин». Розвиток кожного окремого робітника до максимальної, доступної йому продуктивності і максимального доступного добробуту.

Тому представники реформістського напрямку, шляхом реформ, що проводяться в межах буржуазних виробничих відносин, бачили можливість усунення антагоністичних суперечностей між працею й капіталом за допомогою установлення «класового миру», досягнення балансу, гармонії класових інтересів. Вони передбачали, що соціалізація європейського капіталізму виявлятиметься переважно в мирних формах за допомогою цивілізованого реформування й цілеспрямовано перевели населення західних країн зі становища пролетаріату в суспільство масового споживання.

Узгодження класових інтересів роботодавців і працівників передбачає розумний, конструктивний і всебічний аналіз міжкласових відносин і терплячий пошук мирних шляхів вирішення конкретних суперечностей на основі компромісів:

• шляхом переговорів;
• взаємного поступлення;
• удосконалення господарського й трудового законодавства.

Об'єктивний аналіз соціально-трудових відносин показує:

• існує об'єктивна необхідність, взаємозалежність і взаємозаінтересованість у взаємодії підприємців (роботодавців) і найнятих робітників. Роботодавці й наймані робітники становлять єдність, єдність протилежностей. Вони не можуть обійтися, функціонувати один без одного, і однаково потрібні один одному;
• підприємці (роботодавці) забезпечують трудящих роботою й можливістю заробляти засоби для життя, а також необхідними товарами й послугами;
• працівники, продаючи підприємцям свою робочу силу, забезпечують умови для отримання прибутку;
• саме працівники і їх сім'ї становлять основну масу споживачів товарів і послуг. Без них реалізація продукції крупного масового виробництва була б неможлива;
• якщо взяти оплату праці, то у великомасштабному плані вона повинна бути така, щоб населення країни на свої доходи могло викупити все, що в цій країні вироблене;
• заниження зарплати за ефектом бумеранга «б'є» по самих же підприємцях (роботодавцях), бо це, скорочуючи купівельну спроможність населення, зменшує реалізацію продукції, а, отже, і доходи підприємців;
• недоплачуючи робітникам, підприємці (роботодавці) готують покоління дітей, які недоїдають, фізично, морально й інтелектуально слабких і не здатних нормально функціонувати у виробничому процесі.

Таким чином, корінні інтереси бізнесу й праці зовсім не протилежні. За принциповими позиціями в наявності їх баланс, єдність. Що ж до неминучих розбіжностей, суперечностей за умовами праці і її оплати, тривалості робочого дня й інших питань, то вони вимагають цивілізованого врегулювання, наведення порядку, підвищення трудової, виробничої, державної дисципліни, перш за все через законодавчу діяльність держави, генеральну, галузеві, регіональні угоди, колективні, трудові договори.

У ХХ ст. історія здійснила грандіозний експеримент, надавши можливість обом названим напрямкам у робочому русі реалізуватися на практиці на величезному просторі земної кулі. У наші дні цей експеримент завершився перевагою реформізму й соціального партнерства. Як показує історичний досвід, теорія класової боротьби, революційних перетворень суспільства в основі своїй є агресивна. У ній закладені зерна вічної війни проти своїх і чужих. Вона переконливо довела на прикладі Радянського Союзу, інших соціалістичних країн свою непридатність і нездатність силою зробити всіх людей рівними й щасливими.