Сутність і суб'єкти соціально-трудових відносин

Соціально-трудові відносини – це сукупність економічних, психологічних, соціальних, адміністративних, правових методів і норм, направлених на забезпечення високої якості трудового життя суб'єктів цих відносин. Соціально-трудові відносини – це, з одного боку, відношення людей до праці, з іншого – дія процесу праці на їх формування й розвиток.

Відношення до праці – це місце трудової діяльності в системі цінностей працівника, сім'ї, колективу, суспільства, а також відношення людини, групи людей до конкретних видів трудової діяльності, включаючи суспільний статус і престиж даної професії, зміст і умови праці, рівень її організації, задоволення матеріальних і духовних потреб, мотивація на робочому місці, у трудовому колективі, рівень доходу й гарантії зайнятості.

Якість трудового життя – ступінь задоволення потреб і інтересів суб'єктів соціально-трудових відносин за допомогою трудової діяльності на підприємстві, в установі, організації, індикатор добробуту, вільної реалізації інтелектуального й творчого потенціалу особи.

Підвищення якості трудового життя передбачає здійснення заходів щодо гуманізації праці й удосконалення трудової мотивації, надання працівникам можливості задовольняти потреби в самовираженні, самореалізації й у професійному зростанні, одержувати гідну винагороду за роботу, працювати в сприятливих для здоров'я умовах і комфортній психологічній атмосфері, бути впевненим у захисті своїх законних прав та інтересів.

Суб'єктами соціально-трудових відносин виступають:

• наймані працівники;
• спілки найманих робітників (профспілки);
• роботодавці;
• спілка роботодавців;
• держава.

Найманий працівник – особа, що пропонує свою робочу силу на ринку праці й укладає при цьому трудову угоду з роботодавцем і одержує в обмін, у вигляді вартісного еквівалента проданої робочої сили, заробітну плату.

Професійні спілки – це добровільне, незалежне від наймача й держави об'єднання найнятих робітників для захисту їх економічних інтересів, перш за все у відносинах з роботодавцями. Головна сфера їх діяльності – економічна: домагатися підвищення оплати праці, поліпшення умов роботи, а також розширення зайнятості.

Для професійної спілки першорядна мета – поліпшення якості трудового життя її членів. Крім того, для профспілки важливим завданням є надання працівникам можливості самим формувати трудове середовище: не тільки підвищення їх економічного статусу, але й у рівній мірі отримання ними в праці великого відчуття власної гідності, задоволення, усвідомлення самоцінності особистості.

Профспілки сформувалися на індустріальному етапі розвитку західного демократичного суспільства, коли передовими структурами економіки були базові галузі масового промислового виробництва, а робітники без взаємного стикання, без взаємозв'язку, без реалізації взаємних інтересів, без порядку, дисципліни, відповідальності під час захисту своїх прав і свобод являли собою справжній пил. Профспілки об'єднали індивідів, упорядкували їх відносини й дисциплінували, перетворили їх з пилу на моноліт і зробили колективною силою, здатною боротися з роботодавцями, з об'єднаними спілками роботодавців і перемагати, захищати й реалізувати свої інтереси.

В останній третині ХХ сторіччя західне суспільство увійшло в постіндустріальний, інформаційний етап свого розвитку, що викликав структурну перебудову зайнятості, переливання робочої сили з традиційно юніонізованих базових галузей у нові галузі інформаційних технологій і сфери послуг. Жорстко фіксована, централізована колективнодоговірна система виявилася погано сумісною із якісно новими вимогами до організації праці, до трудових відносин нового типу, заснованих на мобілізації творчого потенціалу працівника (що незбагненно на колишніх тейлорівських шляхах), на зміні його інтелектуальних і психологічних якостей, залученість персоналу в інтереси підприємства, організації, що означає розмивання чіткого протистояння сторін на користь корпоратизму і неопотерналізму, прямого діалогу менеджменту з працівником на індивідуальних засадах, укладенні трудового договору.

Цьому сприяє й можливість, що відкрилася для найманого робітника, перейти у форму працюючих власників (середнього класу): заснувавши дрібний або середній бізнес, праця у власному закладі й по найму, робота на підприємстві, яке знаходиться в колективній власності, або участь у прибутках своєї фірми й т.д. Проте, суспільна потреба в організаціях найнятих робітників зберігатиметься, поки має місце купівля-продаж робочої сили.

Роботодавець – юридична особа (підприємство, установа, організація) незалежно від форм власності й форм господарювання або фізична особа, що найняла на роботу одного або декількох працівників і уклала з ними, як з однією зі сторін, трудовий договір, контракт. Роботодавець може бути власником засобів виробництва або його представником.

Спілка роботодавців. Інтереси роботодавців на загальнодержавному рівні представляє Федерація роботодавців України – всеукраїнське об'єднання організацій роботодавців по території країни й галузях народного господарства, утворена в листопаді 2002 р.

Більшість організацій роботодавців у нашій країні утворена не так давно (раніше була відсутня взагалі) і повною мірою не використовує своїх можливостей впливу для встановлення загальносвітових норм соціально-трудових відносин, свободи підприємництва, соціальної відповідальності бізнесу: 40-50 % економіки знаходиться в тіні, нестабільність податкового законодавства, адміністрування податку на додану вартість, дуже високі податки дисциплінованих платників податків, дуже низький рівень заробітної плати, значна частина заборгованості по зарплаті на недержавних підприємствах і, особливо, у створенні організаційно-технічних, соціально-економічних, правових умов для розвитку малого й середнього бізнесу, появи економічно незалежної людини, збільшення середнього класу – працюючих власників, подолання бідності.

Міжнародний кодекс поведінки роботодавців (міжнародні стандарти) передбачає спільну соціальну відповідальність представників бізнесу, їх сприяння позитивному розвитку держави. Ці стандарти містять: забезпечення гідної оплати праці, безпеки на виробництві, соціального захисту працівників, дотримання прав людини, сприяння підвищенню рівня зайнятості, викорінення дискримінації в соціально-трудових відносинах, урахування соціальних наслідків економічних дій підприємців.

Кожен підприємець повинен розуміти, що необхідно ділитися з найнятими робітниками, державою, і це краще, ніж за безрозсудної поведінки втратити все.

Роль держави як суб'єкта соціально-трудових відносин у ринковій економіці виявляється в таких функціях:

• законодавця;
• гаранта й захисника прав і свобод громадян, підприємств, установ і організацій;
• роботодавця, посередника й арбітра під час трудових суперечок.

Держава, особливо в економіці перехідного періоду, як законодавець формує правове поле для забезпечення порядку, дисципліни, організованості, відповідальності у взаємостосунках між суб'єктами соціально-трудових відносин для гарантії й захисту їх прав і свобод.

Держава як власник засобів виробництва – є роботодавцем і зобов'язана, перш за все, створювати і якісно оновлювати робочі місця, навести порядок, ліквідувати розбалансованість інтересів менеджменту й найманих робітників, налагодити чітку систему достовірної інформації й контролю про стан соціально-трудових відносин на підприємствах, галузях, регіонах держави.