Предмети й типи соціально-трудових відносин

Предмети соціально-трудових відносин визначаються цілями, які реалізують люди на різних етапах свого життя. Розрізняють наступні основні вікові інтервали або стадії життєвого циклу людини, що характеризуються різним рівнем його трудової активності:

• дотрудова стадія – від народження до вступу в офіційно встановлений працездатний вік, закінчення навчання;
• трудова стадія – у межах працездатного віку, період трудової й сімейної діяльності;
• після трудова стадія – після досягнення межі працездатного віку, після трудова діяльність.

На першій стадії соціально-трудові відносини пов'язані з прищеплюванням трудових навиків у процесі виховання й підготовки до трудової діяльності, професійним навчанням. На другій – основними є безпосередня зайнятість у різних сферах суспільно корисної діяльності, відношення найму й звільнення, оплати й умов праці. На третій – центральною є проблема пенсійного забезпечення, посильної участі в роботі й суспільному житті.

Перехід від однієї стадії життєвого циклу людини до іншої здійснюється поступово. Так учні старших класів суміщають навчання з роботою в домашньому, сільському господарстві, у сфері послуг. Пенсіонери можуть трудитися на підприємстві повний або скорочений робочий день, тиждень.

Предмети соціально-трудових відносин найбільшою мірою зумовлені наступними блоками проблем: зайнятість; організація праці; нормування праці; дисципліна праці; оплата праці.

Типи соціально-трудових відносин – психологічні, етичні й правові форми взаємодії суб'єктів соціально-трудових відносин. Залежно від способів їх регулювання і методів розв'язування проблем виділяють наступні типи соціально-трудових відносин: конфлікт, дискримінація, патерналізм, солідарність, соціальне партнерство, субсидіарність.

Конфлікт – зіткнення інтересів, думок, поглядів, сил, гостре виявлення суперечностей, протиборство суб'єктів соціально-трудових відносин, які переслідують свої цілі . Конфлікт, як неминуче явище, властивий усім рівням і сферам діяльності суб'єктів соціально-трудових відносин і в демократичному суспільстві не може розглядатися як протилежність порядку, хоч і набуває часом форми затяжних конфліктів, страйків, нокаутів, які призводять до втрат для працівників, підприємств, підприємців.

У загальному плані, оцінюючи соціально-трудові, соціальноекономічні, суспільні відносини в нашій країні до певної міри можна стверджувати, що вони знаходяться в стані хаосу, соціальної конфліктності. Конфлікти спостерігаються на різних рівнях між різними гілками державної влади, центральними й місцевими органами виконавчої влади; найманими робітниками (профспілками) й підприємцями; підприємцями й державними органами управління; найманими робітниками (профспілками) й державним менеджментом.

Який рівень порядку, дисципліни, відповідальності кожного суб'єкта й у відносинах між собою суб'єктів соціально-трудових відносин, такий рівень ефективності їх праці, результатів праці, ціна праці кожного суб'єкта, тобто доходів і якості життя, у тому числі трудового, робітників, підприємців, держави, нації.

Дискримінація – це такий тип соціально-трудових відносин, за якого відбувається основане на свавіллі, слабкості влади або її інтересі обмеження, порушення прав і рівності можливостей суб'єктів цих відносин на ринку праці. Дискримінації підлягають різні категорії працівників і роботодавців (підприємців). Працівників за статтю, віком, національністю, расою. Особливо злободенною з боку роботодавців і держави є дискримінація рівності можливостей під час отримання освіти, влаштування на роботу, звільнення з роботи, оплати праці, підвищення по службі. За даними Світового банку Україна у світовому рейтингу з «легкості ведення бізнесу», «Ведення бізнесу 2009» посідає 139 місце серед 178 країн. Дискримінація підприємництва з боку державної бюрократії у сфері оподаткування: податкових платежів більше за всіх у світі – 99; дуже багато часу витрачається на ці операції; загальна ставка податку 57,3%. Проблеми, властиві більше Україні: перевірки охоплюють 95% усіх підприємств; дозволи (санітарно-епідемічні, протипожежний огляд, охорона праці, місцеві органи влади) – 54% підприємств; технічне регулювання (стандартизація, сертифікація) – дві третини (у виробництві – 70%). Органи державної влади повинні бути каталізаторами розвитку бізнесу замість того, щоб регуляторними перешкодами його гальмувати.

Патерналізм – монопольна регламентація державою соціально-трудових відносин. Разом з державним, патерналізм як тип соціально-трудових відносин може мати місце й на рівні підприємства, установи, організації, за допомогою жорсткої їх регламентації. У певних умовах (перехідний період, війна, криза) цей тип соціально-трудових відносин може бути необхідним і єдино можливим. Проте, як і всяка монополія, монополія на владу призводить до обмеження конкуренції, утиску інтересів інших партнерів (у першу чергу працівників), гальмує розвиток продуктивних сил, соціально-трудових відносин – утриманські настрої в трудовому й суспільному житті, безініціативність, обмеження самостійності.

Патерналізм також може виступати як заступництво старшого відносно до молодших, турбота про підопічних. У США, Японії й інших розвинених країнах патерналізм на рівні окремих фірм, корпорацій виявляється в заходах щодо закріплення кадрів, підкріплюється системою заохочувальної оплати праці, додаткових пільг і соціальних виплат, різними формами співучасті в прибутках. Під час роботи з персоналом підприємств необхідно зважати на прихильність наших працівників до патерналістських настроїв. Багатьом з них властива упевненість, що керівник будь-якого рангу вже через своє службове становище повинен проявляти турботу про підлеглих, про задоволення їх соціальних потреб.

Солідарність – (діючий одностайно), соціально-трудова, соціально-політична концепція, вироблена людством у процесі його соціально-економічного розвитку. На противагу марксистській тезі про класову боротьбу як рушійну силу суспільного розвитку, концепція солідарності проголошує первинним і основоположним чинником життєдіяльності будь-якої організації, будь-якого суспільства солідарність його членів, які діють одностайно. Спільно зацікавлених роботодавців, працівників і суспільства (концепція соціального партнерства) в реалізації своїх інтересів і спільно відповідальних за їх порушення спадом виробництва, зниженням якості продукції, доходів, заробітної плати й прибутку, здоров'я, інтелектуального й трудового потенціалу суспільства.

У тих країнах (особливо Скандинавських, Японія), де суб'єкти соціально-трудових відносин: працівники їх об'єднання, профспілки, роботодавці і їх об'єднання, держава, нація при всій суперечності інтересів діють кожна одностайно і всі разом – спільно здійснена гармонія інтересів, висока якість життя, у тому числі трудового.

Ідея солідарності використовувалась для обґрунтування співпраці й примирення класів покладена в основу доктрини «Власність зобов'язує», соціальної, корпоративної відповідальності бізнесу.

Соціальне партнерство – соціальна згода, забезпечення балансу, гармонії інтересів суб'єктів соціально-трудових відносин. Найняті робітники (профспілки) підприємці, їх організації, держава (органи виконавчої влади) не тільки розглядаються, але й взаємодіють як партнери у вирішенні виробничих, економічних і соціальних задач.

Соціальне партнерство повинне базуватися на принципах добровільності й рівноправ'я сторін, взаємної пошани їх позицій, служити найважливішим інструментом забезпечення зайнятості, удосконалення системи оплати праці, посилення захисту прав працюючих громадян.

Субсидіарність базується на особистій відповідальності. Розвиток соціальних процесів, поява все більшої кількості людей, які прагнуть самостійно визначити шляхи, що ведуть до вироблення цілей у сфері соціально-трудових відносин і особистої відповідальності за їх досягнення й свої дії. Під час вирішення людина все більше спирається на віру в себе, свої здібності, знання, уміння, прагне до самовираження, до самореалізації, до особистої відповідальності за себе, свою сім'ю й усе менше перекладає відповідальність на державу, яка, проте, зобов'язана створити можливості, умови, середовище, правове поле для самореалізації особи.