Попит, пропозиція, вартість, ціна робочої сили, конкуренція на ринку праці

Попит на робочу силу – це кількість праці, яку роботодавці хочуть і можуть найняти в даний період часу за певну ставку заробітної плати. Це форма прояву потреби на ринку праці в розрізі регіонів, галузей, підприємств, тобто потреби на специфічні товари – робочу силу, забезпечені грошовими коштами. Попит на працю, як і на інші чинники виробництва, формується виходячи з попиту на кінцеві продукти і послуги, спричинені цими чинниками.

Пропозиція праці – це вся маса призначених для продажу товарів – робоча сила у формі чисельності й структури наявних трудових ресурсів, що мають певні якісні характеристики, бажання й можливість працювати певну кількість часу за певну ставку заробітної плати.

Пропозиція праці зумовлена її мотивацією, яка складається під впливом економічних, психологічних, соціальних чинників. Люди готові працювати, пропонувати свою працю, тому що мають потребу в доході як джерелі необхідних засобів існування й прагнуть до визнання їх ролі в процесі виробництва до самоствердження й самовираження як особистостей.

Попит на робочу силу залежить:

  • від ціни праці;
  • від рівня розвитку й структури економіки;
  • кількості роботодавців;
  • величини попиту на товари й послуги виробничого й особистого споживання;
  • фази економічного циклу.

Пропозиція праці залежить від:

  • величини реальної заробітної плати;
  • якості життя;
  • чисельності населення й темпів його зростання;
  • частки працездатних у загальній кількості населення;
  • тривалості робочого дня, інтенсивності й продуктивності праці;
  • кваліфікації працівників;
  • мобільності й міграційної рухливості персоналу;
  • культури й релігії (особливо відносно використання жіночої праці) й ін.

Вартість робочої сили

Робоча сила на ринку праці є товаром і, як товар, має вартість. У міжнародній практиці існує загальне визначення поняття вартості робочої сили. Згідно з резолюцією, прийнятою Міжнародною конфедерацією зі статистики праці (червень 1985 рік), вартість робочої сили – це розмір фактичних видатків наймача на утримання робочої сили.

Відповідно до міжнародного поняття цієї економічної категорії Міністерство статистики України розробило й 29 травня 1997 року затвердило Інструкцію, яка визначає вартість робочої сили. У цій інструкції перераховані групи витрат роботодавця на утримання робочої сили.

Класифікація витрат на робочу силу

Вартість робочої сили визначається такими складовими групами (детально описуються структурні елементи кожної групи):

  1. Пряма оплата.
  2. Оплата за невідпрацьований час.
  3. Премії та нерегулярні виплати.
  4. Заробітна плата в натуральній формі, пільги, послуги, допомога в натуральній і грошовій формі.
  5. Витрати підприємств на оплату житла працівників.
  6. Витрати підприємств на соціальне забезпечення працівників.
  7. Витрати на професійне навчання.
  8. Витрати на утримання суспільних служб.
  9. Витрати на робочу силу, які не віднесені до інших груп.
  10. Податки, що відносяться до витрат на робочу силу.

Витрати, які відображені в пунктах 1–4, за визначенням Міжнародної організації праці є «прямими витратами на робочу силу», витрати пунктів 5–10 відносяться до «непрямих витрат на робочу силу».

Ціна праці (робочої сили) виступає у формі заробітної плати. Ціна робочої сили є найбільш важливим чинником руху ринку праці, оскільки механізм його функціонування ґрунтується, перш за все, на вартісних принципах залежності й узгодження різних інтересів роботодавців і робітників.

Сьогодні головна проблема ринку праці – низька ціна праці, низький рівень заробітної плати. Дешева робоча сила збиткова. Не можна будувати конкурентоспроможність країни, економіки, перейти до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку на дешевій робочій силі.

У передкризовому 2007 році в державній службі зайнятості налічувалося близько 2 млн. вакансій, з них 59% із заробітною платою 500 грн. і лише 10% вакансій з оплатою понад 1000 грн. Мінімальна заробітна плата з 1 жовтня 2007 р. становила 460 грн. Це говорить про те, що в Україні існує такий вид ринку праці, за якого невелика кількість покупців праці – роботодавців, володіють ринковою владою над численними роботоотримувачами й чинять істотний вплив на ставку заробітної плати.

Необхідно відновити мотивацію до праці. Чинна система її оплати не заохочує й не стимулює кваліфіковану роботу. Настав час переходити від дешевої (у середньому по галузях економіки 5,78 і 5,79 копійок з однієї гривні реалізованої продукції) до високооплачуваної робочої сили. У Європі й США – 40%, а в наукоємних галузях й у сфері послуг 90%.

У сучасних умовах збільшення ціни робочої сили може стати джерелом підвищення платоспроможного попиту на товари й послуги, істотного збільшення бюджету, значного поповнення Пенсійного фонду, динамічного розвитку економіки.

Дуже впливають на величину реальної заробітної плати на ринку праці наступні чинники:

  • зміна співвідношення між заробітною платою й цінами на споживчі товари й послуги. За уповільнення зростання (або абсолютного зниження) реальної заробітної плати, що викликається підвищенням цін на предмети споживання й послуги (ще працівники не отримали підвищену мінімальну заробітну плату, а ціни вже підвищуються – абсолютно некерований процес у нашій економіці). Робітники, намагаючись зберегти досягнутий життєвий рівень, впливають на зростання номінальної заробітної плати, збільшуючи реальну пропозицію праці. І те й інше істотно деформує ринок праці, погіршуючи ситуацію у сфері зайнятості;
  • відображає зрушення в розподілі доходів). В умовах дешевої робочої сили підприємства йдуть по шляху збільшення частки трудомісткого виробництва, тим самим, зберігаючи за собою здатність швидко скоротити виробництво, якщо попит зменшиться. Це негативно позначається на загальній динаміці продуктивності праці й, відповідно, реальній заробітній платі, консервує індустріальні технології, уповільнює зростання інноваційного, інформаційного продукту у ВВП, якісну зміну професійно-кваліфікаційного складу працівників, висококваліфікованої робочої сили на ринку праці.

Особливістю ціни робочої сили на ринку праці є не тільки низький рівень заробітної плати, але й невчасна її виплата, заборгованість по заробітній платі навіть на підприємствах різних форм власності й форм господарювання, які прибутково працюють. Велика питома вага економіки, що знаходиться в тіні (40-50%) зі своїми правилами гри й зі своїм рівнем заробітної плати й платіжної дисципліни.

Ціна робочої сили має дві межі: нижню й верхню. Нижньою межею ціни робочої сили виступає мінімальна заробітна плата; верхня межа визначається попитом на працю. Ціна робочої сили є об'єктом конкуренції.

Конкуренція виступає у формі суперництва, зіткнення інтересів:

  • роботодавців – за фізично здорову, психологічно стійку, інтелектуально багату, висококваліфіковану, високопродуктивну робочу силу;
  • працівників – за безпечні, з комфортними умовами, здоровим психологічним кліматом, високою кваліфікацією й заробітною платою робочі місця;
  • роботодавців-працівників – за умови найму.

Людвіг Ерхард стверджував, що поняття «Добробут для всіх» і «Добробут через конкуренцію» – пов'язані нерозривно. Одне є метою, інше – способом, який веде до цієї мети.

Конкуренція – найбільш ефективний засіб для досягнення й забезпечення добробуту. Вона одна дає можливість всім людям користуватися господарським прогресом, особливо, у їх ролі споживачів. Вона ж знищує всі привілеї, що не є безпосереднім результатом підвищення продуктивності праці.

Через конкуренцію може бути досягнута в кращому сенсі цього слова – соціалізація прогресу й прибутку. Вона не дає згаснути особистому прагненню кожного до трудових досягнень.

Забезпечення вільної конкуренції – одне з найважливіших завдань держави, заснованої на вільному суспільному устрої. Закон, що забороняє картелі, повинен був би мати значення необхідної господарської конституції. Якщо держава спасує в цій області, – то незабаром можна буде розпрощатися з «соціальним ринковим господарством».