Сегментація ринку праці
Сегментація ринку праці – це об'єктивно зумовлений процес структуризації ринку праці, за якого відбувається розподіл робочих місць і працівників на стійкі замкнені субринки або сегменти, що розрізняються за характеристиками робочих місць і працівників з обмеженою мобільністю робочої сили між ними. Сегментацію ринку праці породжує різноманіття пропонованих робочих місць і відповідних їм трудових послуг.
Ринок праці – складне структуроване утворення ринкової економіки. Воно складається з безлічі ринків – сегментів єдиного ринку праці:
- регіональні, галузеві, професійно-кваліфікаційні;
- міські, районні;
- металургів, шахтарів, будівельників;
- керівників, фахівців, службовців, висококваліфікованих і низько кваліфікованих робочих;
- у статевовіковому розрізі (чоловіки, жінки, молодь, підлітки, особи передпенсійного й пенсійного віку);
- міжнародний ринок праці.
Всі сегменти ринку праці знаходяться в тісному взаємозв'язку та взаємодії і їх виділення, хоча і є до певної міри умовним, але і абсолютно необхідним не тільки для створення умов функціонування ринку праці, але і для прийняття адекватних рішень його суб'єктами.
Теорія двоїстості ринку праці розділяє ринки на два сектори: первинний ринок праці й вторинний ринок праці, що розрізняються за характеристиками робочих місць і працівників з обмеженою мобільністю між ними, оскільки характеристики робочих місць у кожному із секторів не відповідають характеристикам працівників з іншого сектора.
Первинний ринок праці характеризується наступними рисами:
- робоча сила – ядро організації, необхідна для здійснення цілей бізнесу;
- стабільна зайнятість і надійність становища працівників: мають високий статус, наймаються на постійних засадах, на повний робочий день;
- високий рівень заробітної плати;
- гуманізація праці;
- має гарантію збереження робочих місць, надання можливостей задовольняти потреби в самовираженні, самореалізації й перспективи кар'єрного зростання;
- застосовані технології, що вимагають високої кваліфікації й неперервного навчання працівників для отримання здатності виконувати завдання, що змінюються, по горизонталі й вертикалі.
На первинному ринку праці високий рівень заробітної плати, гуманізація праці (зміст, естетизація, безпека, умови життєдіяльності) можливість неперервного навчання й професійного зростання об'єктивно примушують роботодавця підвищувати ефективність управління, продуктивність праці для компенсації високих витрат виробництва на робочу силу. Для підвищення ефективності праці необхідні наукоємні інформаційні технології, висококваліфіковані працівники, що неперервно навчаються, прагнуть до самовираження, самореалізації. Щоб підвищити надійність свого становища, мати стабільну зайнятість, працівники стають зацікавленими в набутті додаткових навиків і знань, у постійному професійному зростанні, що сприяє підвищенню їх заробітної плати. Роботодавці усвідомлюють, що найвищий прибуток вони отримують від вкладення своїх інвестицій у людський капітал.
Вторинний ринок праці – об'єднує «непрестижні» роботи й відрізняється наступними рисами:
- працівники виконують некваліфіковану або низько кваліфіковану роботу;
- висока плинність кадрів і нестабільна зайнятість;
- невисокий рівень заробітної плати й негарантована своєчасність її виплати;
- мала можливість просування по кар'єрних сходах;
- індустріальні, трудомісткі технології виробництва товарів і послуг.
На вторинному ринку праці низький рівень заробітної плати не чинить великого впливу на витрати виробництва, тому немає необхідності вводити прогресивні, менш трудомісткі, ресурсозберігаючі технології. Отже, продуктивність праці робітників не підвищується і їх заробітна плата не збільшується. Стагнація технологій веде до відсутності стимулів для підвищення кваліфікації працівників. Роботи на вторинному ринку праці прості, з постійно повторюваними діями. Порівняно з роботами на первинному ринку праці вони не вимагають якихось особливих навиків або спеціальної підготовки для підвищення кваліфікації.