Поняття, види й форми зайнятості
Зайнятість – це трудова діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечать законодавству, і така, що, зазвичай, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Проблеми зайнятості, безробіття й доходів є визначальними у сфері соціально-трудових відносин. Зайнятість – складна, багатогранна соціально-економічна категорія, пов'язана практично зі всіма аспектами соціально-трудових відносин, життєдіяльності людей і суспільного відтворення в цілому. Через сферу зайнятості економічно активне населення залучається до виробництва матеріальних благ і послуг. Її головні кількісні і якісні параметри відображають особливості структури економіки, її динаміку, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва, а також можливості трансформаційних змін, ступінь використання трудових ресурсів суспільства й ситуацію на ринку праці. Економічна суть зайнятості характеризує внесок живої праці в суспільне виробництво, соціальна суть – реалізацію матеріальних і духовних потреб людей.
Зайнятість – категорія, пов'язана з безпосереднім залученням працівника в конкретну кооперацію праці на певному робочому місці, що показує, як працездатне населення забезпечене робочими місцями. Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать громадяни, що мешкають на її території на законних підставах:
- що працюють по найму в умовах повного й неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності, у міжнародних і іноземних організаціях в Україні й за кордоном, фізичні особи;
- громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери й члени їх сімей, які беруть участь у виробництві;
- обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління або в громадських організаціях;
- які проходять службу в збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої й конвойної охорони, Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ;
- направлені для виконання оплачуваних громадських робіт;
- які проходять професійну підготовку, перепідготовку й підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; учні денних загальноосвітніх шкіл і вищих навчальних закладів;
- працюючі громадяни інших держав, які тимчасово знаходяться в Україні й виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
Види зайнятості
Народногосподарські, галузеві регіональні потреби обліку трудових ресурсів, аналізу й контролю за їх формуванням, розподілом і використанням викликають необхідність виділення різних видів зайнятості. Основними з них є повна, продуктивна, ефективна, вільно вибрана зайнятість.
Повна зайнятість – така, коли для всіх добровільно охочих працювати достатньо робочих місць, збалансовані попит на робочу силу й пропозиція робочої сили. Показує рівень захищеності населення на ринку праці й визначається відношенням кількості зайнятих у народному господарстві до загальної кількості економічно активного населення.
Продуктивна зайнятість – це така зайнятість, за якої зростання продуктивності праці дає можливість працівникові отримувати дохід більший, ніж мінімально необхідний для відтворення робочої сили, а роботодавцеві – прибуток.
Ефективна зайнятість. Працівник отримує такий дохід, за якого відбувається розширене кількісне і якісне відтворення трудового потенціалу, а роботодавець отримує прибуток і можливість відтворення капіталу на інвестиційно-інноваційному грунті (інформаційний продукт, сфера послуг).
Вільно вибрана зайнятість. Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, а також професію, місце роботи, відповідно до своїх здібностей. Примушення до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.
Форми зайнятості
Повна й неповна (часткова) зайнятість – це трудова діяльність протягом повного робочого тижня, що приносить дохід у нормальних для певного регіону розмірах. Якщо тривалість робочого тижня менша законодавчо встановленого порогу або неповна оплата, то це неповна зайнятість.
Неповна зайнятість поділяється на:
- примусову, зумовлену економічними чинниками: кризовий стан економіки, скорочення виробництва, зменшення робочих місць, заробітної плати, циклічний розвиток економіки, реконструкція, модернізація підприємства;
- добровільну, пов'язану з соціальними чинниками: станом здоров'я, вихованням дітей, поєднання роботи з навчанням, навчання з роботою.
Виділяють явну й приховану форми неповної зайнятості. Явна неповна зайнятість – це переважно статистичне поняття, яке можна безпосередньо виміряти за допомогою даних про заробіток, відпрацьований час або через спеціальні вибіркові обстеження. Прихована неповна зайнятість – переважно аналітичне поняття, що відображає фундаментальне порушення рівноваги між робочою силою й іншими виробничими чинниками. Характерними ознаками прихованої неповної зайнятості можуть бути низькі доходи, неповне використання професійної компетентності або низька продуктивність праці робітників.
Первинна зайнятість – це основна зайнятість по основному місцю роботи. Вторинна зайнятість – додаткова зайнятість понад основну роботу або навчання, пов'язана з низьким життєвим рівнем населення.
Гнучкі форми зайнятості з режимами повного й неповного робочого дня:
- зайнятість, пов'язана з нестандартними режимами робочого часу;
- соціальним статусом працівника, самостійні (самозайняті) працівники, члени сім'ї, що допомагають їм;
- робота на нестандартних робочих місцях і нестандартною організацією праці (надомна праця, «працівники за викликами»).
За гнучких форм зайнятості скорочуються втрати робочого часу з об'єктивних причин при максимальному узгодженні цих режимів з потребами виробництва й можливостями працівника. Розрізняють формальну й неформальну зайнятість.