Державне регулювання зайнятості населення

Державна політика зайнятості населення ґрунтується на таких принципах:

• забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, у реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;
• сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
• координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної й соціальної політики на основі державної й регіональних програм зайнятості;
• співпраці професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління; у розробленні, реалізації й контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;
• міжнародної співпраці у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи роботу громадян України за кордоном і іноземних громадян в Україні.

В умовах різноманіття форм власності й господарювання, ринкових відносин найважливішими функціями держави стають:

• сприяння зайнятості населення;
• попередження масового безробіття;
• забезпечення соціального захисту громадян.

В Україні правові, економічні й організаційні основи зайнятості населення, його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави визначаються Законом «Про зайнятість населення» (з подальшими доповненнями й змінами) і пакетом відповідних постанов Кабінету Міністрів України.

Соціальні гарантії

Держава гарантує працездатному населенню в працездатному віці:

• добровільність праці, вибір або зміну професії й виду діяльності;
• захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу й незаконного звільнення, а також сприяння в збереженні роботи;
• безкоштовне сприяння в підборі відповідної роботи й працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію й перепідготовку;
• відшкодування матеріальних витрат у зв'язку з направлянням на роботу в іншу місцевість;
• виплату вихідної допомоги працівникам, що втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;
• безкоштовне навчання безробітних новим професіям, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги;
• виплату безробітним в установленому порядку допомоги з безробіття, матеріальної допомоги з безробіття, матеріальної допомоги членам сім'ї, що знаходяться на їх утриманні, й інших видів допомоги;
• включення періоду перепідготовки й навчання новим професіям, участі в оплачуваних суспільних роботах, отримання допомоги з безробіття в стаж роботи, а також у безстроковий трудовий стаж;
• надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам – випускникам державних навчальних закладів, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.

Державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозицію та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки й перепідготовки, професійної орієнтації й соціально-трудової реабілітації, у тому числі інвалідів.

Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту й не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

• жінкам, які мають дітей у віці до шести років;
• одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;
• молоді, яка закінчила або припинила навчання в середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце;
• дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
• особам передпенсійного віку (чоловікам після досягнення 58 років, жінкам – 53 років);
• особам, звільненим після відбування покарання або примусового лікування;
• інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

Для працевлаштування цієї категорії громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць до 5 % загальної їх кількості, в тому числі з гнучкими графіками зайнятості.

Порядок квотування й бронювання робочих місць та працевлаштування для зазначених категорій громадян встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відмови в прийомі на роботу зазначених категорій громадян у межах установленої броні з підприємств, установ та організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Отримані кошти спрямовуються до Фонду загального обов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття й можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ та організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

Державна служба зайнятості

Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Державна служба зайнятості складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, регіональних центрів зайнятості, міських, районних центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи й організації, підпорядковані службі зайнятості.

Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою безкоштовно.

Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, передбачених на ці цілі.

Державна служба зайнятості виконує такі функції:

• аналізує й прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці;
• консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій про можливість отримання роботи й забезпечення робочою силою;
• веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;
• здійснює збір та опрацювання адміністративних даних, які відображають стан ринку праці та становище у сфері зайнятості населення;
• надає допомогу громадянам у підборі відповідної роботи й власникам підприємств у підборі необхідних працівників;
• організовує професійну підготовку й перепідготовку громадян;
• надає послуги щодо працевлаштування та професійної орієнтації вивільненим працівникам;
• реєструє безробітних і надає їм у межах своєї компетенції допомогу;
• бере участь у підготовці перспективних і поточних державної й територіальних програм зайнятості.

Державна служба зайнятості має право:

• отримувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнених, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва й праці;
• розробляти й вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту й нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;
• направляти робочих для працевлаштування на підприємства, в установи й організації всіх форм власності за наявності там вільних робочих місць;
• направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;
• укладати за дорученням підприємств, установ і організацій всіх форм власності договори з громадянами під час їх працевлаштування з попереднім професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також надавати допомогу під час переїзду на нове місце проживання та праці за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;
• розпоряджатися в встановленому законодавством порядку коштами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;
• оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує набуття нової професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання матеріальну допомогу в розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;
• надавати безробітним громадянам допомогу з безробіття та матеріальну допомогу з безробіття, припиняти й відкладати їх виплати;
• вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад про зупинення строком до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, в порядку, визначеному законодавством України;
• стягувати з підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності суми прихованих або занижених обов'язкових зборів та недоплат до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;
• компенсувати до 50 відсотків витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва й праці, за умови їх працевлаштування.