Поняття й основні напрями організації праці

Організація праці – система заходів, спрямованих на повне, інтенсивне і якісне використання робочого часу й досягнення максимально корисного ефекту трудової діяльності.

Основними напрямами організації праці є:

  • розподіл і кооперація праці;
  • організація й обслуговування робочих місць;
  • нормування праці;
  • умови праці й чинники їх формування;
  • дисципліна праці.

Організація праці пов'язана з живою працею, із забезпеченням функціонування робочої сили для ефективного використання робочого часу.

Тому не можна уявити організацію праці як якусь застиглу систему. Вона повинна розглядатися в динаміці, як процес удосконалення її форм і методів. Відомо, що техніка й технологія виробництва знаходяться в постійному русі. Вони неухильно розвиваються й удосконалюються. Організація праці повинна слідувати за науково-технічним прогресом. Її форми повинні бути динамічними й гнучкими, відповідними змінним умовам виробництва.

Завдання організації праці вирішуються на всіх ступенях суспільного виробництва, хоча масштаби і їх конкретний зміст на різних ступенях неоднакові.

На рівні вугільної галузі ці завдання конкретизуються, виходячи з її специфіки. При цьому розробляються типові проекти організації праці для робочих масових професій і службовців, визначаються галузеві норми праці й стандарти, що забезпечують оптимальні умови для найбільш продуктивної праці. Первинна ланка організації праці – організація на робочому місці, дільниці, шахті.

На рівні вугледобувного підприємства завдання організації праці спрямовані безпосередньо на вдосконалення трудових процесів, виходячи з їх специфіки й урахування техніко-технологічних рішень. Організація праці на шахті – невід'ємна складова частина організації виробничого процесу, що передбачає оптимальне поєднання елементів виробництва в часі й просторі з робітниками, що виконують виробничі процеси.

Під організацією праці на вугледобувному підприємстві слід розуміти систему заходів, спрямованих на раціональне використання професійно-кваліфікаційного потенціалу працівників з метою підвищення продуктивності праці за найбільш ефективного використання засобів виробництва й сприятливих умов праці.

Перед організацією праці на сучасному етапі стоять дві основні цілі – економічні й соціальні. Економічні цілі організації праці покликані забезпечити зростання продуктивності праці, підвищення якості продукції й робіт, а також якнайповніше використання засобів виробництва, економне витрачання матеріалів і енергетичних ресурсів, тобто підвищення ефективності праці.

Соціальні цілі організації праці передбачають посилення соціальної спрямованості праці та всебічний розвиток людини як особи.

Цілі організації праці тісно взаємопов'язані між собою. Здійснення соціальних перетворень, всебічне використання людського чинника сприяють вирішенню завдань економічного розвитку й підвищенню організаційно-технічного рівня виробництва, а зростання його ефективності дозволить успішніше вирішувати соціальні завдання.

Цілі й завдання, що стоять перед організацією праці на сучасному етапі, формують основні вимоги до неї. Так для досягнення економічних цілей необхідно забезпечити повніше використання робочого часу, нормальну інтенсивність праці, відповідність кваліфікації працівника кваліфікації робочого місця. Вирішення соціальних завдань повинне забезпечуватися високою змістовністю праці, зацікавленістю колективу й кожного працівника в кінцевих результатах діяльності, участю трудящих в управлінні виробництвом, комфортними умовами праці, високою культурою виробництва.

Практична робота щодо вдосконалення організації праці на вугледобувних підприємствах проводиться за наступними напрямами:

  • розробка й упровадження раціональних форм розподілу й кооперації праці: удосконалення технологічного, функціонального, професійного й кваліфікаційного розподілу праці з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу й зростання культурно-технічного рівня працівників; подальший розвиток колективних форм організації й стимулювання праці;
  • удосконалення організації й обслуговування робочих місць: раціональне планування й оснащення їх основним і допоміжним устаткуванням, яке відповідає ергономічним вимогам; упровадження ефективних систем обслуговування робочих місць, що зменшують втрати або непродуктивні витрати робочого часу;
  • удосконалення організації підбору, підготовки й підвищення кваліфікації кадрів: професійна орієнтація і професійний відбір; забезпечення підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до потреб виробництва; створення умов для підвищення загальноосвітнього й культурно-технічного рівня працівників; удосконалення форм і методів підвищення кваліфікації кадрів;
  • раціоналізація трудового процесу, вивчення й упровадження передових прийомів і методів праці: проектування й упровадження раціонального трудового процесу, що забезпечує високий рівень використання фонду робочого часу й нормальні навантаження на організм працівників з урахуванням психофізіологічних норм;
  • удосконалення нормування праці: підвищення якості норм праці, упровадження науково обґрунтованих норм праці на підставі застосування аналітичних методів дослідження трудових процесів; поліпшення організації роботи з нормування праці й своєчасного перегляду чинних норм праці;
  • зміцнення трудової дисципліни; розвиток творчої ініціативи працівників; виховання відчуття відповідальності за доручену справу;
  • удосконалення методів матеріального й морального стимулювання праці за підвищення ефективності праці і якості продукції, зниження трудомісткості;
  • поліпшення умов праці: удосконалення трудових процесів з урахуванням психофізіологічних вимог; створення оптимальних санітарно-гігієнічних умов; упровадження раціональних режимів праці й відпочинку.