Сутність розподілу і кооперації праці, їх форми й взаємозв'язок

Розподіл праці – розмежування діяльності окремих груп працівників у процесі сумісної праці. Відособлення окремих часткових трудових процесів з метою скорочення часу виробничого циклу за рахунок одночасного виконання різних робіт на підприємствах. Країни з розвиненою ринковою економікою приділяють велику увагу скороченню часу виробничого циклу як центрального завдання організації й управління виробництвом.

Для ефективного забезпечення функціонування підприємства необхідна певна розстановка працівників і наділення кожного з них конкретними трудовими функціями. Ці завдання вирішуються через вибір відповідних форм розподілу праці, що передбачає розчленування загального обсягу робіт на окремі складові частини, кожна з яких повинна виконуватися певним працівником (або групою працівників). Розподіл праці передбачає також відділення основних робіт від допоміжних, що допомагає значною мірою покращувати використання робочого часу кваліфікованих працівників і не відволікати їх на виконання допоміжної, підсобної роботи, що вимагає, зазвичай, менш високої кваліфікації.

Розподіл праці буває:

• загальний – на рівні суспільства;
• частковий – галузі;
• одиничний – підприємства.

Одиничний розподіл праці на підприємстві має наступні форми:

• технологічну;
• функціональну;
• професійну;
• кваліфікаційну.

Технологічний розподіл праці – розчленування трудового процесу на стадії, фази, види робіт, операції.

За технологічною ознакою, роботи, що виконуються на підприємстві, поділяються на робочі процеси й операції.

Робочі процеси – частина виробничого процесу, що характеризується певним технологічним змістом, єдністю головного предмета праці й застосованими засобами праці. На гірничому підприємстві – це виймання вугілля і його транспортування, проведення гірничих виробок і т.д.

Операція – технологічно однорідна частина робочого процесу, що відрізняється єдністю предмета праці й застосованого під час його виконання знаряддя праці: робочий хід комбайна, пересування секцій кріплення.

Технологічний розподіл праці в цьому випадку – спеціалізація робочих на виконанні певних операцій.

Функціональний розподіл праці – диференціація персоналу залежно:

• від сфери діяльності – промислово-виробничі й непромислові працівники;
• характеру виконуваних функцій – робочі, керівники, фахівці, службовці й т.п.;
• від ролі в процесі виробництва – робочі поділяються на основних і допоміжних.

Професійний розподіл праці:

• наскрізні професії, що мають загальний характер для всіх або декількох галузей суспільного виробництва: слюсарі, електрики;
• специфічні для галузі, зумовлені умовами праці й характером процесу виробництва: гірник очисного забою, прохідник, горновий, вальцівник, нагрівальник, фрезерувальник;
• предметна (подетальна) форма, коли той або інший працівник спеціалізується на виконанні відносно закінченого виду робіт, отримання певного виду продукції (деталі).

Поопераційний розподіл, коли певний обсяг роботи розбивається на більш дрібні, часткові стадії (операцій), що виконуються різними працівниками.

Кваліфікаційний розподіл. Усередині кожної професійної групи відбувається подальший розподіл праці відповідно до рівня кваліфікації працівників. Наприклад, у професійній групі «Електрослюсар підземний» можуть бути виділені групи робочих III, IV й V розрядів.

Вибір найбільш раціональних форм розподілу праці в колективі – надзвичайно важливе завдання. Правильне його вирішення дозволяє обґрунтовано планувати чисельність працівників по кожній функціональній, професійній, кваліфікаційній групі, чітко сформулювати трудові обов'язки кожного з них, не допускати надлишків робочої сили на одних ділянках роботи й недоліків її на інших, запобігає виникненню «вузьких місць» на виробництві, дає можливість максимально повно використовувати робочий час робітника і час роботи устаткування.

Під час поєднання професій і функцій працівник разом зі своєю основною роботою повністю або частково бере на себе функції, що раніше виконувалися іншими робітниками. Якщо, наприклад, слюсар-ремонтник бере на себе обов'язок виконувати функції наладчика, то це буде прикладом поєднання професії (робітник-наладчик вивільняється при цьому повністю). Якщо ж, наприклад, робітник-верстатник починає самостійно налагоджувати свій верстат, то це веде до часткового вивільнення наладчика.

Отже, розподіл праці в колективі має своїм наслідком відособлення окремих часткових робіт. Проте таке відособлення призведе до хаосу, якщо одночасно не буде забезпечено основану на порядку, дисципліні, організованості, відповідальності чітку взаємодію всіх працівників, спрямовану на досягнення загальної мети, що стоїть перед цим колективом.

Кооперація праці – це планомірне об'єднання, організація взаємодії окремих виконавців для досягнення суспільної кінцевої мети трудової діяльності.

Кооперація праці найтіснішим чином пов'язана з її розподілом. Точніше кажучи, чим глибше розподіл праці, тим ширше її кооперація. Чим більш дрібним є розчленовування загального обсягу роботи на складові його частини, тим більша кількість працівників повинна об'єднатися у своїй трудовій діяльності.

Головна мета вдосконалення форм кооперації праці полягає в тому, щоб забезпечити чітку узгодженість дій окремих працівників, що виконують різні трудові функції, синхронність і єдину цілеспрямованість їх трудових зусиль, установлення раціональних виробничих зв'язків між ними.

Кооперативні зв'язки встановлюються на підприємствах між колективами окремих цехів, виробничих ділянок, а також між окремими виконавцями. Надзвичайно важливе значення для забезпечення загального високого рівня організації праці в колективі має кооперація праці між окремими виконавцями, і перш за все, внутрішньо бригадна кооперація, тобто кооперація праці робітників, об'єднаних у виробничу бригаду.

Створення бригад дозволяє вирішувати такі завдання, які не можуть бути вирішені розрізненими зусиллями окремих виконавців (наприклад, під час обслуговування складних видів устаткування, систем машин, коли для виконання певного обсягу робіт необхідні робітники різних професій).

Виробничі бригади розподіляються на спеціалізовані й комплексні.

Комплексна бригада – найбільш прогресивна форма організації праці. У таких бригадах найповніше використовується робочий час, досягається взаємозамінюваність робочих, створюються сприятливіші умови для зростання кваліфікації й підвищення ступеня привабливості праці. Підвищується порядок, дисципліна, організованість, відповідальність усіх членів бригади за спільні результати праці, росте їх зацікавленість в успішному й своєчасному виконанні виробничих завдань, скорочуються втрати й непродуктивні витрати робочого часу, збільшується виробіток, виробництво товарів і послуг, знижується їх собівартість, підвищується якість, конкурентоспроможність на внутрішньому й зовнішньому ринках, оплата праці зростає й залежить від загальних кінцевих результатів праці.

Комплексні виробничі бригади залежно від ступеня розподілу й кооперації праці бувають трьох видів: з повним розподілом праці, коли кожен працівник виконує певний вид робіт, а під час технологічних і організаційних перерв допомагає своїм товаришам; із частковим розподілом праці, коли робочий виконує операції як по своїй спеціальності, так і по освоєній другій професії; без розподілу праці, коли в бригаді можлива взаємозамінюваність усіх працівників під час виконання робіт, що входять у завдання.

По періоду часу, за який ведеться облік виконаних робіт, бригади поділяються на наскрізні, добові й змінні.

Спеціалізовані або комплексні бригади, що складаються з працівників однієї зміни, називаються змінними. Якщо бригада складається з працівників двох і більше змін, що працюють в одній і тій же робочій зоні й на одному й тому ж устаткуванні, вона називається наскрізною.

Наскрізна бригада, що об'єднує працівників усіх змін у цій робочій зоні, називається добовою (наприклад, добова комплексна бригада гірників очисного забою).

У зв'язку з упровадженням колективних форм організації праці й орієнтацією роботи колективів на кінцеві результати широкого поширення набули укрупнені бригади. До них належать бригади, що виконують, зазвичай, технологічно закінчений цикл робіт і за чисельністю перевищують установлені норми керованості для майстрів. Такі бригади можуть бути спеціалізованими, комплексними, змінними й наскрізними.

До складу укрупнених бригад, як правило, включаються фахівці й керівники. В умовах науково-технічного прогресу розподіл і кооперація праці на вугледобувному підприємстві спрямовані на забезпечення мети щодо досягнення максимальної продуктивності праці. Науково обґрунтовані й чітко організовані розподіл і кооперація праці дозволяють забезпечити синхронність у роботі виконавців, раціонально завантажити основних і обслуговуючих робітників, ліквідовувати непродуктивні втрати робочого часу й простої устаткування.

Установлюючи доцільність і ефективність варіантів розподілу й кооперації праці слід також ураховувати соціальну й психофізіологічну сторони цього питання. Колективність виконання робіт сприяє розширенню кола спілкування, обміну передовим досвідом, підвищенню продуктивності праці. Характер праці при цьому повинен відповідати вимогам до змістовності трудового процесу, можливості творчого відношення до його вдосконалення, задоволеності працею.

Отже, розподіл праці на вугледобувному гірничому підприємстві, як і на підприємствах інших галузей промисловості, має межі, що визначаються його економічною ефективністю, психофізіологічними можливостями людини й соціальними чинниками.

Установлення економічних, психофізіологічних і соціальних меж є основою для розроблення принципових схем розподілу й кооперації праці у вигляді типових моделей бригад, ділянок, цехів, що передбачають раціональний розподіл трудових функцій між виконавцями, ефективну розстановку працівників за функціональною ознакою, розрахунок чисельності й професійно-кваліфікаційного складу робочих з урахуванням бригадних форм організації праці, поєднання професій і розширення зон обслуговування.

Робоче місце – зона трудової діяльності працівника (або групи працівників), обладнана й оснащена всім необхідним для успішного здійснення покладених на нього функцій. Це основний елемент (осередок) розподілу праці на підприємстві. Саме на робочому місці протікає трудова діяльність людини, тому організація робочого місця виступає як важливий чинник, що робить дуже істотний вплив на здоров'я людини, її ставлення до праці, працездатність, рівень ефективності праці.

Раціональна організація робочого місця передбачає:

• правильне його планування;
• оснащення.

Планування робочого місця – це його раціональне просторове розташування, а також зручне розташування всіх необхідних елементів оснащення в зоні трудових дій працівника. Головна мета правильного планування робочих місць полягає в тому, щоб забезпечити розміщення устаткування, предметів праці, оснащення, інструменту, пристосувань у зоні оптимальної досяжності, можливість виконання роботи в найбільш раціональній робочій позі.

Правильне просторове розташування робочого місця означає:

• створення зручних підходів до нього;
• захист робітника від шкідливих дій робочого середовища;
• забезпечення безпеки праці;
• раціональне розташування відносно інших робочих місць.

Оснащення робочих місць означає забезпечення їх засобами праці, необхідними для виконання конкретних трудових функцій (основне й допоміжне технологічне устаткування); організаційним оснащенням (оргтехніка, пристосування, засоби сигналізації й зв'язку й т.д.); технологічним оснащенням (запасні частини, робочі й вимірювальні інструменти й т. д.); робоча документація; засоби комунікації для подачі на робоче місце енергії, матеріалів, сировини, інформації. На робочих місцях не повинно знаходитися нічого зайвого, що захаращує виробничу площу, заважає вільному пересуванню робочих, утрудняє обслуговування робочого місця.

Під час організації багатьох видів робочих місць підприємства можуть користуватися типовими проектами, які концентрують передовий досвід організації робочих місць для робочих найбільш поширених, масових професій. У цих типових проектах містяться конкретні, науково обґрунтовані й перевірені на практиці рекомендації як щодо планування, так і щодо оснащення робочих місць певного виду.

Обслуговування робочих місць – це своєчасне забезпечення їх усім необхідним, що дозволяє робочому здійснювати його безпосередні трудові функції, не відволікаючись на виконання другорядних, допоміжних і підсобних робіт.

До найважливіших функцій обслуговування належать: підготовча, інформаційна, виробнича, інструментальна, налагоджувальна, енергетична, контрольна.

Існує декілька видів обслуговування:

• обслуговування самим робочим;
• обслуговування за викликом;
• чергове обслуговування;
• планове, регламентоване обслуговування робочого місця.

Найбільш прогресивним є планове, регламентоване обслуговування, що дозволяє не тільки своєчасно усувати неполадки в обслуговуванні, які виникають, але й запобігати їм через проведення профілактичної роботи на підставі графіків обслуговування, що спеціально розробляються.